22 січня 2020 року Справа № 160/7381/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кучми К.С.
при секретарі судового засідання - Чорній М.В.
за участю:
представника позивача - Казанцева С.В.
представника відповідача - Пономаренко О.О.
представника третьої особи - Камишникової Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за правилами загального позовного провадження за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Дніпровська міська рада про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про опис майна у податкову заставу і акту опису майна, -
ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправними та скасувати:
- податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 15.02.2019 року № 20895-5353-0464 (форма "Ф"), яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: "Земельний податок з фізичних осіб 18010700 за 2019 рік у розмірі 320 972,01 грн.; від 27.04.2018 року № 910132-1319-0464 (форма "Ф"), яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: "Земельний податок з фізичних осіб 18010700" за 2018 рік у розмірі 320 972,01 грн.; від 27.04.2018 року № 910132-1319-0464/1 (форма "Ф"), яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: "Земельний податок з фізичних осіб 18010700" за 2017 рік у розмірі 320 972,01 грн.;
- рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 17.08.2018 року № 91770-17/64 про опис майна у податкову заставу;
- акт опису майна № 29/2408401117/53-64 від 19.02.2019 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення, прийняті Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області від 27.04.2018 року № 910132-1319-0464, №910132-1319-0464/1 та від 15.02.2019 року №20895-5353-0464, рішення від 17.08.2018 року № 91770-17/64 про опис майна у податкову заставу та акт опису майна № 29/2408401117/53-64 від 19.02.2019 року, винесено протиправно, оскільки земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , використовується ним для провадження господарської діяльності, тому він, як платник єдиного податку звільняється від обов'язку сплати земельного податку за користування даною земельною ділянкою. Для реалізації контролюючим органом повноважень щодо нарахування земельного податку фізичним особам законодавством встановлено порядок та способи отримання необхідних відомостей для здійснення відповідних розрахунків, зокрема щодо площі земельної ділянки, нормативно-грошової оцінки, коефіцієнтів.
Але, з огляду на нездійснення та ненадання відповідачем розрахунку донарахованих сум земельного податку, які б дали можливість перевірити правильність такого розрахунку, зокрема щодо: розміру земельної ділянки, за яку визначено суму земельного податку; розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки; коефіцієнту, що застосовувався; періоду нарахування, позивач не може провести інший розрахунок таких сум та вважає недоведеним контролюючим органом правомірність донарахованих позивачу сум податкового зобов'язання із земельного податку за податковий період 2017, 2018 та 2019 роки. Крім того, позивачем щороку декларуються суми земельного податку шляхом подачі декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності). Задекларовані суми сплачуються позивачем в передбачені законом строки. А отже спірні рішення відповідача є такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства, а отже підлягають скасуванню. Відповідачем було порушено процедуру прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які мали бути винесені за результатами перевірки та складання відповідного акту, що зроблено не було.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав, та з урахуванням відповіді на відзив і додаткових письмових пояснень по справі.
Представник позивача також зазначив, що відповідно до індивідуальної податкової консультації від 04.02.2019 р. № 385/ІПК/28-10-27-01-11 «Про плату за землю»: «... Водночас звертаємо увагу, що орган місцевого самоврядування, керуючись нормами ст.377 Цивільного кодексу України, ст.ст.120, 125, 126 та 206 Земельного кодексу України, а також враховуючи рішення Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.01.2015 (у справі № 5023/3993/12(5023/90574/11) та від 30.11.2016 (у справі №922/1008/15), може порушити питання про компенсацію завданої шкоди (ст.ст.1166, 1167 Цивільного кодексу України) землекористувачами (юридичними та фізичними особами), які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів на право користування земельними ділянками, у формі неотриманої орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності».
Відповідач у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив, а його представник в судовому засіданні пред'явлені позовні вимоги не визнали та зазначили, що оскільки користування будівлею (спорудою) неможливо без користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, а плата за землю справляється саме за користування земельною ділянкою, обов'язок щодо сплати сум податкових зобов'язань зі плати за землю у власника будівлі (споруди) виникає не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою. Тобто, з часу коли позивач набув у власність об'єкт нежитлової нерухомості - нежитлову будівлю (комплекс) загальною площею 1891,3 кв.м., розташовану за адресою: м.Дніпро, вул.Журналістів, буд.9Д, в силу положень частини 1 та 2 ст.120 ЗК України у поєднанні з положеннями ст.377 ЦК України у нього виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташований цей об'єкт.
Таким чином, відповідно до вимог ПК України, земельна ділянка під об'єктом нерухомості, яка є у користуванні позивача, є об'єктом оподаткування. В той же час, позивач зареєстрований як платник єдиного податку та перебуває на спрощеній системі оподаткування за наступними видами діяльності: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт; 52.24 Транспортне оброблення вантажів; 68.20 Надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна. Однак, у свідоцтві платника єдиного податку видів економічної діяльності, які передбачають використання землі, не зазначено. Крім того, позивачем жодними документами не підтверджено наявність підстав для звільнення його від сплати земельного податку в порядку ст.297 ПК України. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
В судовому засіданні представник третьої особи зазначила, що попереднім власником було урегульовано питання землекористування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Дніпра, шляхом укладання договору оренди з Дніпропетровською міською радою. Той факт, що позивачем не було оформлено право користування земельною ділянкою у визначеному чинним законодавством порядку, не позбавляє його обов'язку щодо сплати земельного податку як землекористувача. Крім того, позивачем порушуються норми земельного законодавства, а зокрема положення ст.211 ЗК України щодо використання земельної ділянки без належного оформлення прав на неї.
Разом з тим, спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п.297.1 ст.297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. При цьому, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Однак, у свідоцтві платника єдиного податку видів економічної діяльності позивача, які передбачають використання землі, не зазначено. Отже, з набуттям ознак суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку. З урахуванням викладеного, представник третьої особи просила суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 14.07.2004 року ОСОБА_1 був зареєстрований як суб'єкт господарювання - фізична особа-підприємець, діяльність якого полягала у здаванні в оренду власного нерухомого майна, наданні в оренду й експлуатації власного чи орендованою нерухомого майна, транспортному обробленні вантажів, технічному обслуговуванні та ремонті автотранспортних засобів, транспортному обробленні вантажів.
З 01.01.2012 р. позивач, як фізична особа-підприємець обрав спрощену систему оподаткування 3 група, ставка єдиного податку 5 %.
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, за позивачем зареєстровано об'єкт нерухомості: нежитлова будівля (комплекс) загальною площею 1891,3 кв.м., розташована за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Журналістів, буд.9Д, що підтверджується договором купівлі-продажу комплексу від 26.03.2004 року №1392, який розташований на земельній ділянці площею 0,3638 га (код ДЗК 72184004).
Судом також встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області листом від 11.09.2017 р. №8-4-0.38-1349/107-17 надано на запит відповідача інформацію про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кодом ДЗК 72184004, яка розташована за адресою: м.Дніпро, вул.Журналістів, буд.9Д. Відповідно до даного листа, нормативна грошова оцінка 1 кв.м. вищезазначеної земельної ділянки в 2017 році складає 2 940,92 грн.
Дніпропетровською міською радою прийняті наступні рішення:
- від 15.02.2017 р. №12/18 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 №5/6 «Про місцеві податки і збори на території міста» згідно з пунктом 1.6 та підпунктом 1.7.2 додатку 2 якого встановлено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку на які справляється у розмірі, визначному пунктами 1.3-1.5 додатка;
- від 06.12.2017 р. №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» згідно з пунктом 2.2 додатку 1 якого встановлено, шо ставка земельного податку становить у відсотках від їх нормативної грошової оцінки, за земельні ділянки, що використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, - 3%, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які встановлена у розмірі, меншому, ніж 3 % згідно з видами цільового призначення земель, та з урахуванням пільгових категорій, зазначених у пунктах 1-3 додатка 2 до рішення.
В судовому засіданні встановлено, що відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення відносно позивача з земельного податку від 27.04.2018 р. №910132-1319-0464/1 за 2017 рік у розмірі 320 972,01 грн., від 27.04.2018 р. №910132-1319-0464 за 2018 рік у розмірі 320 972,01 грн., від 15.02.2019 р. №20895-5353-0464 за 2019 рік у розмірі 320 972,01 грн.
Відповідно до даних ІТС «Податковий блок» по ФОП ОСОБА_1 станом на 31.01.2019 р. обліковується податковий борг по земельному податку з фізичних осіб у сумі 616 386,65 грн., який виник внаслідок несплати зобов'язань з плати за землю, в тому числі:
- згідно податкового повідомлення-рішення №910132-1319-0464 від 04.06.2018 р. в сумі 320 972,01 грн. з граничним терміном сплати 03.08.2018 р., яке зменшено за рахунок переплати в ІКП в сумі 49 909 грн. та станом на 19.02.2019 р. становить 280 660,18 грн.;
- несплати у встановлений термін суми грошового зобов'язання нарахованого контролюючим органом згідно податкового повідомлення-рішення №910132-1319-0464/1 від 27.04.2018 р. в сумі 320 972,01 грн. з граничним терміном сплати 03.08.2018 р.
Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 17.08.2018 р. №91770-17/64.
Відповідачем на підставі інформаційних даних Регіонального сервісного центру МВС у Дніпропетровській області складено акт опису майна від 19.02.2019 р. №29/2408401117/53-64, який зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 21.02.2019 р.
Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 27.04.2018 року № 910132-1319-0464, №910132-1319-0464/1 та від 15.02.2019 року № 20895-5353-0464 прийнятих Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 17.08.2018 року № 91770-17/64 про опис майна у податкову заставу та акт опису майна №29/2408401117/53-64 від 19.02.2019 року, є предметом позову, який передано на розгляд суду.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Відповідно до п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
В силу пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Частинами 1 та 2 статті 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
В силу пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Відповідно до пункту 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 Податкового кодексу України на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Таким чином, спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником комплексу (нежитлового приміщення) за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач є платником єдиного податку відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_1 від 29.05.2012 року, в якому зокрема вказано, що одними із видів господарської діяльності позивача є «Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів»; «Транспортне оброблення вантажів»; місцем провадження господарської діяльності визначено м.Дніпро, вул.Журналістів, буд.9Д.
В судовому засіданні представник позивача зазначив, що вказане нежитлове приміщення використовується ФОП ОСОБА_1 в господарській діяльності у формі СТО. На даному об'єкті зберігається та використовується КАМАЗ - автокран (більше 20 т), за яким закріплено водій автотранспортного засобу ОСОБА_2 завдяки чому позивачем надаються послуги будівельних машин та механізмів, що підтверджується відповідними документами.
Таким чином, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , використовується позивачем для провадження господарської діяльності, тому останній, як платник єдиного податку, звільняється від обов'язку сплати земельного податку за користування земельною ділянкою.
Крім того, позивачем щороку декларуються суми земельного податку шляхом подачі декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності).
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 287.8 ст.287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 274.1 статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
За змістом пункту 286.5 статті 285 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Отже контролюючий орган уповноважений здійснювати нарахування фізичним особам податкових зобов'язань із земельного податку на підставі даних державного земельного кадастру щодо площі земельної ділянки, її нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також рішення сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад щодо ставок земельного податку.
Відповідно до статті 1, частини 2 статті 20 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 року №1378-ІV нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, як установлено частиною третьою статті 23 Закон №1378-ІV, видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру (пункт 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографи та кадастру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15).
Згідно з частиною 1 статті 193 ЗК України державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (стаття 194 ЗК України).
Частиною 7 ст.21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.
Згідно з абз.2 ч.3 ст.38 Закону України «Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року №3613-VІ для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.
Відповідно до пункту 4 Порядку подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 р. № 1386, Держгеокадастр та Мін'юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.
Застосовуючи вказані правові норми, розмір земельного податку має бути визначений із врахуванням нормативно-грошової оцінці земельної ділянки та її площі.
Відповідно до п.1 ст.38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:
- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;
- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);
- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Натомість, лист Держгеокадастру від 11.09.2017 р. №8-4-0.38-1349/107-17, на який посилається відповідач, який послугував визначенню розміру податкового зобов'язання, не містить даних щодо площі земельної ділянки та розрахунку нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.
Використання такого листа під час визначення розміру податкового зобов'язання є порушенням вимог, встановлених законодавством, якими встановлено процедуру отримання відповідної інформації та форму, за якою така інформація надається.
Так в судовому засіданні представник відповідача зазначив, що відповідно до інформації, наявної у податкового органу, між ВАТ «Державний ощадний банк України» та Дніпропетровською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки від 12.07.2001 р., згідно якого ВАТ «Державний ощадний банк України» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,3638 га, що знаходиться за адресою: м.Дніпро, вул.Журналістів, 9Д, код ДЗК 72184004. Договір розірвано 16.11.2004 р. З часу коли позивач набув у власність об'єкт нежитлової нерухомості - нежитлову будівлю (комплекс) загальною площею 1891,3 кв.м., розташовану за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Журналістів, буд.9Д, в силу положень частин 1, 2 ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України у нього виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташований цей об'єкт на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. В свою чергу, податковим органом при нарахуванні сум орендної плати за 2017-2019 роках використано інформацію про площу земельної ділянки, яка перебувала у користуванні попереднього землевласника - ВАТ «Державний ощадний банк України».
Суд вважає, що відповідачем, під час розгляду даної адміністративної справи, не надано суду обґрунтованого розрахунку спірної суми земельного податку, а тому не доведено правомірність нарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за період 2017-2019 року на загальну суму 962 916,03 грн. Відтак, відповідачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються оскаржувані рішення.
Відповідно до позиції, визначеної в постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №821/54/18, належними та допустимими доказами, які підтверджують правильність визначення/зміни контролюючим органом розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок є витяг з технічної документації, зроблений уповноваженим органом, що реалізує державу політику у сфері земельних відносин.
Таким чином, відповідачем при розрахунку орендної плати за земельні ділянки у якості об'єктів оподаткування взято земельну ділянку, межі якої достовірно не визначені, а також застосовано нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка не відповідає технічній документації з нормативної грошової оцінки землі.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що податкові повідомлення-рішення від 27.04.2018 року № 910132-1319-0464, №910132-1319-0464/1 та від 15.02.2019 року № 20895-5353-0464, винесені не у спосіб передбачений чинним законодавством, а отже підлягають скасуванню.
Позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 17.08.2018 року № 91770-17/64 про опис майна у податкову заставу підлягають задоволенню, як такі, що є похідними від позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування акту опису майна № 29/2408401117/53-64 від 19.02.2019 року, суд зазначає наступне.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.
Так, позивач просить зобов'язати відповідача вчинити певні дії, що на його думку є ефективним заходом захисту порушеного права, без наявних на те конкретних підстав, в даному випадку - визнання протиправним та скасування акту опису майна №29/2408401117/53-64 від 19.02.2019 року, а тому суд вважає, що заявлені позовні вимоги в такій спосіб є неналежним способом захисту порушених прав позивача, тому в яких задоволенні суд відмовляє.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 3 ст.139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду у розмірі 4 746,52 грн., а саме: 9 605 грн. за майнові вимоги та 1 536,80 грн. за дві немайнові вимоги, тому суд присуджує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі 10 373,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250 КАС України, -
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.04.2018 року № 910132-1319-0464, №910132-1319-0464/1 та від 15.02.2019 року №20895-5353-0464, прийняті Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 17.08.2018 року № 91770-17/64 про опис майна у податкову заставу.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, 17-а, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 39394856) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 10 373,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 03.02.2020 року.
Суддя К.С. Кучма