Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 січня 2020 р. Справа№200/13755/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (23 загін морської охорони) Регіонального Управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України, Регіонального управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій щодо невиплати компенсації за додаткову відпустку учаснику бойових дій за 2015-2019 роки протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (23 загін морської охорони) Регіонального Управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України, Регіонального управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якій просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (23 загону морської охорони) Регіонального управління морської охорони Адміністрації державної прикордонної служби України, Регіонального управління морської охорони Адміністрації державної прикордонної служби України протиправними щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за період з 2014 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2018 року;
- зобов'язати військову частини НОМЕР_1 (23 загону морської охорони) Регіонального управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2018 року;
- зобов'язати військову частини НОМЕР_1 (23 загону морської охорони) Регіонального управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІП "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, у зв'язку з невиплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служи 01 серпня 2018 року;
- зобов'язати Регіональне управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України здійснити фінансування військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік та компенсацію втрати частини доходів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представником Військової частини НОМЕР_1 до суду надано відзив проти адміністративного позову, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що відповідно до пунктів 17-19 статті 10.1 Закону України “Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, а отже виплата грошової компенсації не передбачена. Крім того, Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не містить порядку або правил нарахування грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Представник відповідача також зазначив, що посилання позивача на зразкову справу є безпідставними, оскільки фактичними обставинами у зразковій справі є вирішення спору між колишнім військовослужбовцем ЗСУ та військовою частиною, яка входить до складу ЗСУ, а правове регулювання проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України та Державній прикордонній службі України мають ряд суттєвих відмінностей.
Крім того, відповідачем надано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки наказом командира військової частини НОМЕР_1 №199-ос від 27.07.2018 року позивача виключено зі списків військової частини та зі всіх видів забезпечення загону з 01.08.2018 року.
Також зазначено про виплату грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2018 рік за 11 календарних днів. Крім, того відповідно аркушу звільнення від 27.07.2018 року позивач проставив підписи про те, що йому було доведено порядок звільнення, виключення зі списків особового складу частини, постановку на військовий облік військового комісаріату за місцем призову. Таким чином, позивач є обізнаним про невиплату йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у березні 2019 року.
Розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч. 3 статті 123 КАС України, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що відповідно до вимог частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Нормами частини четвертої зазначеної статті встановлено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до витягу з наказу командира 23 загону морської охорони Регіонального управління морської охорони Державної прикордонної служби України №199-ос від 27.07.2018 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Одночасно вирішено виплатити грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 2018 рік - 11 календарних днів, грошову допомогу для оздоровлення за 2018 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 03 повних календарних роки служби, винагороду за безпосередню участь в операції об'єднаних сил, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні. Таким чином, в наказі не було зазначено про кількість невикористаних календарних днів невикористаної додаткової відпустки за період 2014-2018 роки.
Позивач дізнався про порушення своїх прав лише з довідки Маріупольського загону морської охорони від 21.10.2019 року №482.
Таким чином, позивачем не пропущено строк для звернення з адміністративним позовом, встановленим положеннями ст. 122 КАС України.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про залишення без задоволення клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, проходив службу у 23 загоні морської охорони Регіонального управління морської охорони Державної прикордонної служби України, ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідачі - Військова частина НОМЕР_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 та Регіональне управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України ЄДРПОУ 43206931 в розумінні ст. 46 КАС України є суб'єктами владних повноважень.
12.05.2015 року Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України за підписом ОСОБА_2 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_3 .
02.08.2018 року адміністрацією Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 видано посвідчення Серія НОМЕР_4 .
Витягом з наказу командира 23 загону морської охорони Регіонального управління морської охорони Державної прикордонної служби України №199-ос від 27.07.2018 року ОСОБА_1 звільнено в запас Збройних сил України у зв'язку із закінченням строку контракту та виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Одночасно вирішено виплатити грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 2018 рік, грошову допомогу для оздоровлення за 2018 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних роки служби, винагороду за безпосередню участь в операції об'єднаних сил, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2018 року №302/1 ОСОБА_1 з 07.04.2014 року по 30.04.2018 року безпосередньо приймав участь у проведенні антитерористичної операції, з 01.05.2018 року по 01.08.2018 року приймав участь у проведенні операції об'єднаних сил у складі військової частини НОМЕР_1 (23 загоні морської охорони) Донецько-Луганського регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби України на території Донецької області.
Отже, спірним у даних правовідносинах є не нарахування та невиплата компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Суд звертає увагу сторін, що за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду набрало законної сили рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19) за позовом ОСОБА_3 до Військової частини НОМЕР_5 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зазначена справа в частині позовних вимог щодо нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій розглядається як типова.
Суд зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Нормами статті 4 Закону України від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки” встановлені такі види відпусток:
1)щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час”.
Відповідно до статті 16-2 Закону України “Про відпустки” учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 8 статті 10-1 Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”).
В статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
З аналізу викладено можливо дійти висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, в тому числі і виплат компенсації за неотриманні дні додаткових відпусток, регламентовані спеціальним нормативно-правовим актом - Наказом Міністерства внутрішніх справ України №558 від 25.06.2018 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 р. за № 854/32306, яким затверджена відповідна “Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України” (Інструкція - далі).
Ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби).
Відповідно до пп. 6, 7 п.8 Розділ V Інструкції, у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
У разі звільнення військовослужбовців до закінчення календарного року, за який вони вже використали щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) органу Держприкордонслужби провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.
Водночас, питання щодо кількості наданих не невикористаних днів щорічної додаткової відпустки позивачу, як учаснику бойових дій, передбачених п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту” відповідачем не розглянуто.
Відтак, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду по справі №620/4218/18 та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, ОСОБА_4 при звільненні має право на компенсацію невикористаних днів додаткової відпустки.
Слід зазначити, що нарахування та виплата компенсації невикористаної додаткової відпустки нерозривно пов'язано із обізнаністю роботодавця із часом набуття права працівника на таку відпустку, в тому числі в процесі обліку робочого часу, що є дискреційними повноваженнями відповідача.
Визначення розміру недоотриманих за певний строк виплат є виключною компетенцію відповідача (в даному випадку), а не дискрецією суду.
Суд критично ставиться до твердження відповідача стосовно того, що зазначені правовідносини не підпадають під зразкову справу, враховуючи те, що всі вимоги, зазначені в рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі №620/4218/18, дотримані.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2018 року.
Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Виходячи з вищенаведеного суди дійшли висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків х виплати, та зобов'язання здійснити фінансування військової частини щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, та компенсацію втрати частини доходів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення служби 01 серпня 2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (23 загін морської охорони) Регіонального Управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ: 14321541, Донецька область, м. Маріуполь, Приморський бульвар, 24), Регіонального управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ: 43206931, Одеська область, вул. Приморська, 3-А) про визнання дій щодо невиплати компенсації за додаткову відпустку учаснику бойових дій за 2014-2018 роки протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (23 загону морської охорони) Регіонального управління морської охорони Адміністрації державної прикордонної служби України, Регіонального управління морської охорони Адміністрації державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2018 року.
Зобов'язати військову частини НОМЕР_1 (23 загону морської охорони) Регіонального управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2018 року.
Зобов'язати військову частини НОМЕР_1 (23 загону морської охорони) Регіонального управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІП "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, у зв'язку з невиплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служи 01 серпня 2018 року.
Зобов'язати Регіональне управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України здійснити фінансування військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік та компенсацію втрати частини доходів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2018 року та компенсації втрати частини доходів.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.П. Бабаш