03 лютого 2020 р. Справа № 120/3963/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
29.11.2019 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (далі - Агрономічна сільська рада), в якій позивачка просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення 40 сесії 7 скликання Агрономічної сільської ради від 24.05.2019 № 165 про відмову у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, комунальної форми власності, на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (в межах села);
- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивачки та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, комунальної форми власності, на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (в межах села).
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка та інші особи звернулися до відповідача з колективним клопотанням про надання їм дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва комунальної власності орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту Агрономічної сільської ради. Однак спірним рішенням від 24.05.2019 № 165 відповідач відмовив у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що бажана земельна ділянка знаходиться в межах населеного с. Агрономічне та згідно з генеральним планом передбачена під пасовище. З рішенням відповідача позивачка не погоджується та вважає наведені у ньому підстави для відмови такими, що не ґрунтуються на вимогах ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Крім того, земельна ділянка, щодо якої подано клопотання, відноситься до земель сільськогосподарського призначення. Отже, така ділянка може бути передана у власність громадянам в порядку безоплатної приватизації земель державної та комунальної власності.
Ухвалою суду від 04.12.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Окрім того, вказаною ухвалою у відповідача витребувано додаткові докази, необхідні для правильного вирішення справи, а саме належним чином засвідчені копії клопотання позивачки про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення садівництва) орієнтовною площею 0,12 га в межах населеного пункту Агрономічної сільської ради, додатки до нього, документи, на які міститься посилання у спірному рішенні (висновок постійної комісії з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього середовища Агрономічної сільської ради, витяг з Генерального плану населеного пункту в частині, що стосується спірної земельної ділянки), витяги з протоколу засідання вказаної комісії та протоколу сесії сільської ради в частині, що стосується розгляду клопотання позивачки, а також план зонування території с. Агрономічне, розроблений на основі Генерального плану населеного пункту, в частині, що стосується спірної земельної ділянки.
26.12.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на те, що у колективному клопотанні позивачка просить надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради. Проте на долучених до клопотання графічних матеріалах позначено земельну ділянку, місце розташування якої не узгоджується зі змістом клопотання (ділянка знаходиться в межах населеного пункту). Крім того, відповідно до генерального плану населеного пункту та розробленого на основі нього плану зонування території умовне позначення бажаної земельної ділянки СВ-1, тобто зона земель сільськогосподарського призначення (ОСГ, городи, пасовище). Натомість позивачка просить надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під садівництво.
Також відповідач просить врахувати, що спірна земельна ділянка використовується мешканцями с. Агрономічне як пасовище і це єдине місце в селі, яке призначене для випасання худоби. Відтак передача цієї землі у приватну власність зумовить хвилю незадоволення серед місцевого населення.
Крім того, відповідач вказує на те, що ухвалою суду в іншій адміністративній справі (№ 128/2833/17) йому заборонено приймати рішення та вчиняти будь-які юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність масиву земель загальною площею 474,6753 га, до якого належить і бажана для позивачки земельна ділянка.
26.12.2019 від відповідача надійшли додаткові докази, витребувані ухвалою суду від 04.12.2019 про відкриття провадження в адміністративній справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (ч. 6 ст. 120 КАС України).
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.
20.05.2019 позивачка разом з іншими громадянами звернулась до Агрономічної сільської ради з колективним клопотанням (вх. № КО-58 від 20.05.2019) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0.12 га на кожного, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради. До клопотання було додано графічний матеріал з позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
За результатами розгляду вказаного звернення, 24.05.2019 відповідач прийняв рішення № 165 про відмову у наданні позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради, оскільки бажана земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Агрономічне та згідно Генерального плану передбачена під пасовище.
Позивачка не погоджується з законністю цього рішення та вважає його протиправним.
Відтак, надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Згідно з ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України громадянам землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок під індивідуальне садівництво із земель державної і комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Як видно з матеріалів справи, позивачка вирішила скористатися своїм законним правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення садівництва та з цією метою звернулась до Агрономічної сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, комунальної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, в межах населеного пункту Агрономічної сільської ради.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
В цьому контексті суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Крім того, частиною першою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Таким чином, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності реалізуються у формі прийняття відповідного рішення.
Судом встановлено, що за результатами розгляду клопотання позивачки Агрономічна сільська рада прийняла рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, оскільки згідно з генеральним планом села Агрономічне бажана земельна ділянка передбачена під пасовище (а не під індивідуальне садівництво, як просить в клопотанні позивачка).
З метою перевірки обґрунтованості зазначених мотивів для відмови, суд витребував та дослідив викопіювання з Генерального плану населеного пункту села Агрономічне (електронна версія), умовні позначення до нього, а також викопіювання з Плану зонування села Агрономічне в частині земельної ділянки, щодо якої позивачка подав клопотання.
Аналіз вказаних документів свідчить про те, що бажана для позивачки земельна ділянка знаходиться в зоні земель сільськогосподарського призначення та дійсно належить до пасовища (умовне позначення - СВ-1).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Згідно з визначеннями, наданими у статті 1 вказаного Закону, план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
План зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації (ч. 1, 2, ст. 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Частиною третьою статті 18 цього Закону передбачено, що зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів.
Отже, під час розгляду справи належними та допустимими доказами підтверджується той факт, що земельна ділянку, яку позивачка бажає отримати у власність і щодо якої нею подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, відноситься до пасовища та не є земельною ділянкою, призначеною для ведення садівництва.
Відтак, на переконання суду, з цих мотивів відповідач правомірно відмовив позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою і такі мотиви охоплюються підставами, що передбачені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Окрім того, як вже зазначалось, згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Водночас центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають у власність або у користування для всіх потреб земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (ч. 4 ст. 122 ЗК України).
Судом досліджено зміст клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та встановлено, що воно подане Агрономічній сільській раді, яка є органом місцевого самоврядування та вправі розпоряджатися землями комунальної власності відповідних територіальних громад.
Натомість у тексті клопотання позивачка просить надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки "державної власності", орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва "за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради".
Таким чином, оскільки вказівка у клопотанні на правовий режим земельної ділянки має важливе значення та впливає на розмежування компетенції між суб'єктами владних повноважень щодо розпорядження землею, прохання позивачки у клопотанні про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки "державної власності" і "за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради" виключає достатні підстави для його задоволення відповідачем.
Крім того, суд зауважує, що з метою ідентифікації земельної ділянки, щодо якої подається клопотання, разом з клопотанням обов'язково подаються графічні матеріали, на яких повинно бути зазначено бажане місце розташування. Графічні матеріали є документом, з урахуванням якого відповідним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування встановлюється відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. Водночас в силу приписів частини сьомої статті 118 ЗК України встановлення такої невідповідності є підставою для відмови у наданні дозволу.
Як видно з матеріалів справи, долучений до клопотання позивачки графічний матеріал є фрагментом публічної кадастрової карти. При цьому у клопотанні зазначено, що для вирішення питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою надається викопіювання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, орієнтовним розміром по 0,12 га на кожного, для ведення садівництва, які знаходяться на території Агрономічної сільської ради (в межах села).
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Підсумовуючи, суд зазначає, що обов'язок додати до клопотання графічний матеріал прямо узгоджується з нормами ст. 123 ЗК України. Текст клопотання про надання дозволу повинен узгоджуватися з долученим графічним матеріалом, оскільки метою надання цих матеріалів є необхідність ідентифікації земельної ділянки для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки цих підстав залежить рішення органу, що уповноважений розпоряджатись земельною ділянкою про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Втім, проаналізувавши зміст клопотання позивачки та доданого до нього графічного матеріалу, суд встановив, що вказані документи містять істотні розбіжності та не дають можливості чітко ідентифікувати земельну ділянку для перевірки її місця розташування вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Так, як зазначалося вище, у тексті клопотання позивачка просить надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної форми власності за межами населеного пункту. Натомість з доданих до клопотання графічних матеріалів видно, що воно стосується земельної ділянки, яка знаходиться в межах території Агрономічної сільської ради.
Окрім зазначених розбіжностей, долучений до клопотання графічний матеріал за своїм змістом також не дає змогу достовірно встановити відповідність місця розташування бажаної земельної ділянки передбаченим вимогам. Зокрема, на графічному матеріалі зображено масив земельних ділянок, пронумерованих порядковими номерами від 1 до 58, та інші ділянки, які не пронумеровані.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI) кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру.
Згідно з ч. 1, 5 ст. 35 Закону № 3613-VI кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об'єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, Автономна Республіка Крим). Викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.
Як визначено пунктом 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051), відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).
Пунктами 46-48 Порядку № 1051 передбачено, що з метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об'єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку виготовляється викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком 7.
Викопіювання виготовляється в масштабі, який забезпечує чітке відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру (зокрема обліковий номер об'єкта Державного земельного кадастру; кадастровий номер земельної ділянки; номер кадастрового кварталу; номер кадастрової зони; найменування адміністративно-територіальної одиниці).
Вид картографічної основи та перелік відомостей Державного земельного кадастру, які відображаються на викопіюванні, визначаються фізичними та юридичними особами під час подання згідно з пунктами 162-199 цього Порядку заяви про отримання викопіювання.
Таким чином, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі.
Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 Порядку № 1051 здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.
Відтак графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру.
Проте, як з'ясовано судом, з наданого позивачкою графічного матеріалу неможливо встановити місце розташування бажаної земельної ділянки. На копії ресурсу Публічної кадастрової карти України вказано лише нумерацію частини земельних ділянок. Інших даних, таких як номер кадастрових зон і кварталів, площа кадастрових зон і кварталів, немає.
Отже, доданий до клопотання позивачки фрагмент кадастрової карти, на думку суду, не може вважатися графічним матеріалом в розумінні положень ч. 6 ст. 118 ЗК України, оскільки не дає можливість встановити конкретне місце розташування земельної ділянки, яку позивачка бажає отримати безоплатно у власність та перевірити відповідність місця розташування вимогам закону.
Водночас такий недолік графічного матеріалу перешкоджає прийняттю уповноваженим органом влади бажаного для заявника рішення.
Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 756/6448/16.
Крім цього, на відсутність підстав для задоволення позову вказують і наступні обставини.
Аналізуючи зміст позову, суд встановив, що позивачка звернулась до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування рішення Агрономічної сільської ради від 24.05.2019 № 165, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а також про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, комунальної форми власності, на території Агрономічної сільської ради (в межах села).
Тобто, вимога зобов'язального характеру спрямована на зобов'язання відповідача прийняти чітко визначене управлінське рішення, а саме про надання позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності на території Агрономічної сільської ради для ведення садівництва.
Однак суд зауважує, що позивачка не зверталася до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності на території Агрономічної сільської ради (в межах села), а в поданому до відповідача клопотанні від 20.05.2019 йдеться про надання позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності за межами населеного пункту. На думку суду, це також унеможливлює задоволення заявлених позивачкою вимог.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд доходить висновку, що недоліки клопотання позивачки є суттєвими та не дають можливості чітко ідентифікувати бажану земельну ділянку для перевірки її місця розташування вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України є підставою для відмови у його задоволенні.
Крім того, клопотання позивачки стосується надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для садівництва, тоді як зображені на графічному матеріалі земельні ділянки є пасовищем та не призначені для індивідуального садівництва.
З огляду на викладене суд не вбачає достатніх підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення 40 сесії 7 скликання Агрономічної сільської ради від 24.05.2019 № 165 та похідних від них вимог зобов'язального характеру.
Разом з тим, відмова у задоволенні позову не перешкоджає повторному зверненню позивачки до органу місцевого самоврядування з клопотанням про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, яке б відповідало чинному законодавству.
У відзиві на позов відповідач також аргументує правомірність своєї відмови наявністю встановленої судом у справі № 128/2833/17 заборони Агрономічній сільській раді приймати рішення та вчиняти будь-які юридичні дії щодо розпорядження та відчуження масивом земель площею 474,6753 га, до якого належить і бажана для позивачки земельна ділянка. Проте в цій частині доводи відповідача суд до уваги не бере, оскільки це не було підставою прийняття спірного рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що спірне рішення прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Тому у задоволенні позову належить відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстав для відшкодування позивачці витрат зі сплати судового збору немає.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивачки: адвокат Корнійчук Сергій Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Соборна, 8, а/с 258, м. Вінниця, 21050 );
3) відповідач: Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04525998, місцезнаходження: вул. Мічуріна, 12, с. Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область, 23227).
Повне судове рішення складено та підписано суддею 03.02.2020.
Суддя Сало Павло Ігорович