м. Вінниця
03 лютого 2020 р. Справа № 120/3897/19-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області
про: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7012-17-У від 04.12.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в листопаді 2019 року з матеріалів виконавчого провадження він дізнався про зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 15819,54 грн. На думку позивача, рішення податкового органу є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на те, що з 2006-2018 року позивачем не здійснювалась підприємницька діяльність, оскільки він працює в ТОВ "Подільський край", яке сплачує внески з його заробітку. Також зазначено про те, що в листопаді 2019 року відбулась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності. Відтак, наведене свідчить про необгрунтованість вимоги про сплату боргу (недоїмки), яку належить скасувати.
Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, зі змісту якого заперечує проти позовних вимог та вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з підстав того, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та у зв'язку з тим, що єдиний внесок підлягає сплаті не залежно від фінансового стану платника. Таким чином у відповідача були підстави для формування вимоги про сплату боргу, адже за позивачем станом на 04.12.2018 року за даними інформаційної системи органів державної податкової служби рахувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску в загальному розмірі 15819,54 гривень.
Ухвалою суду від 18.12.2019 року замінено первинного відповідача Головне управління ДФС у Вінницькій області його правонаступником - Головне управління ДПС у Вінницькій області.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 зареєструвався як фізична особа-підприємець 02.02.2002 року за видом діяльності КВЕД 47.81 роздрібна торгівля з лотків на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами.
З 02.02.2002 року позивач є платником єдиного внеску.
При цьому судом також встановлено, що ОСОБА_1 , фактично не здійснював підприємницьку діяльність з 2005 року, не подавав до органів ДФС звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та, відповідно, єдиний внесок не сплачував.
Як свідчать дані інтегрованої картки платника податку за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування), станом на 31.12.2018 року за позивачем рахується борг (недоїмка) зі сплати ЄСВ в загальній сумі 15819,54 грн.
На підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7012-17-У від 04.12.2018 року про сплату боргу в сумі 15819,54 грн.
Державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 58645874 та постановою від 19.11.2019 року накладено арешт на кошти боржника.
Не погоджуючись із зазначеною вимогою позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку вимозі про сплату боргу суд зазначає наступне.
Підстави, порядок нарахування та сплати єдиного внеску регулюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 року.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування")
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування є суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Частиною 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Мінімальним страховим внеском, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" є сума єдиного внеску, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Мінімальна заробітна плата, у період за який нараховано соціальний внесок, була встановлена наступного розміру:
за 2017 рік - 3200 гривень (ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік");
за 2018 рік - 3723 гривень (ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік" ).
Згідно з ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, зокрема, фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Відповідно до п. 10 Розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту, щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015 року фізичні особи-підприємці формують та подають до органів доходів і зборів звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Звіт формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" нараховується єдиний внесок (п.1 розділу IV Порядку № 435).
Якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, то, керуючись ч. 3 розділу VI Інструкції № 449 орган доходів і зборів надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (абз. 6 ч. 3 розділу VI Інструкції № 449).
Відповідно до п. 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу формується, зокрема, з облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції.
Виходячи із зазначеного предметом доказування у цій справі є фактичні дані, які визначають суб'єкта сплати єдиного внеску, підстави нарахування боргу (недоїмки) та дотримання порядку нарахування цього боргу.
Щодо суб'єкта сплати єдиного внеску, суд зазначає наступне.
Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 , з 02.02.2002 року по 25.11.2019 року перебував на обліку в Головному управлінні ДФС у Вінницькій області, як фізична особа-підприємець, а отже на нього покладався обов'язок сплачувати єдиний внесок.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками ЄСВ.
Водночас згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" звільняються від сплати за себе єдиного внеску особи, зазначені у п. 4 та 5-1 ч. 1 цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, відповідно до вимог спеціального закону, яким є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, окрім випадків, визначених у ч. 4 ст. 4 цього Закону, коли вони можуть бути платниками внеску лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Крім того, ч. 12 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відтак, на переконання суду, той факт, що позивач в період перебування на обліку в податковому органі з 01.01.2017 року по 29.12.2018 року підприємницької діяльності не здійснював, податкових платежів не сплачував та звітності не подавав, не звільняє його від обов'язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених законом.
Суд також критично оцінює доводи позивача про сплату єдиного внеску його роботодавцем ТОВ "Подільський край" де працює останній і як наслідок відсутність у нього обов'язку сплати цього платежу, як фізичної особи-підприємця, оскільки аналіз норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" свідчить, що фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе, як фізичної особи-підприємця.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску, зокрема, є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Базою нарахування єдиного внеску для роботодавця є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 ч. 1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Наведене свідчить, що базою нарахування єдиного внеску є різні доходи, а оскільки законодавством не встановлено обмежень щодо здійснення підприємницької діяльності працівнику, який працює на посаді начальника постачання тому, позивач є платником єдиного внеску і як фізична особа-підприємець, і як найманий працівник, а обов'язок із сплати ЄСВ за нього як за найманого працівника покладається на роботодавця.
Як свідчать матеріали справи вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована у визначеному законодавством порядку.
Так, порядок обчислення і сплати внеску регулюється ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Зокрема, абз.3 ч. 8 цієї статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у п. 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому до 01.01.2018 року відповідні платники єдиного внеску були зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року (згідно з абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці").
В силу положень ч. 2-5 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 року № 449.
Так, відповідно до п. 2-4 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Судом встановлено, що оскаржувану вимогу було сформовано та надіслано позивачу на підставі облікових даних інформаційної системи податкового органу, як платнику єдиного внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець звітного періоду має недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Водночас наявність заборгованості зі сплати внеску є самостійною підставою для направлення платникові вимоги про її сплату без проведення додаткових перевірок. Відтак доводи позивача про те, що йому не було надіслано відповідний акт перевірки, є помилковими, оскільки перевірка не проводилась і не була підставою для формування оскаржуваної вимоги.
Крім того, за змістом положень абз. 8 п. 3 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску - фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Водночас помилковими суд вважає доводи позивача про те, що обчислення сум єдиного внеску може здійснюватись лише за результатами проведення перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску та на підставі відповідного акта перевірки. Суд зауважує, що згідно з чинним законодавством сам факт наявності у платника заборгованості зі сплати єдиного внеску є самостійною підставою для надіслання йому контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) без проведення додаткових перевірок.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що оскаржувана вимога була сформована (надіслана) відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, а наведені позивачем доводи не дають підстав для її скасування.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
З урахуванням вимог ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 43142454) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович