28 січня 2020 року Справа № 160/11457/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
15.11.2019 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії по втраті годувальника та виплати одноразової грошової допомоги за померлого чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зробити перерахунок починаючи з дня звернення, а саме: з вересня 2019 року, виплатити недоплачені суми пенсії та виплатити одноразову грошову допомогу за померлого чоловіка ОСОБА_2 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви.
06.12.2019 року засобами поштового зв'язку від позивача до суду на виконання вищевказаної ухвали надійшов уточнений адміністративний позов, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії по втраті годувальника та виплати одноразової грошової допомоги за померлого чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зробити перерахунок починаючи з дня звернення, а саме: з 06 вересня 2019 року, виплатити недоплачені суми пенсії та виплатити одноразову грошову допомогу за померлого чоловіка ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено наступне:
- ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Померлий чоловік перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених від військової служби та деяких інших осіб»;
- Для призначення пенсії по втраті годувальника та виплати одноразової грошової допомоги позивач звернулась 06.09.2019 року до відповідача;
- Відповідач відмовив у виплаті одноразової грошової допомоги та у призначенні пенсії, посилаючись на розбіжності, а саме: в копії паспорта серії НОМЕР_1 , в довідці про присвоєння ідентифікаційного номеру та свідоцтві про смерті серії НОМЕР_2 прізвище померлого зазначено як ОСОБА_3 , тоді як в копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого повторно, а також в довідці Будинкоуправління № 1 про склад сім'ї від 05.09.2019 року №1337 зазначено - ОСОБА_4 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що підтверджується матеріалами справи.
03.12.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:
- ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV;
- в наданих ОСОБА_1 документах та тих, що містяться в пенсійній справі №ФД-99969 ОСОБА_2 , були виявлені розбіжності, а саме: в копії паспорта серії НОМЕР_1 , в довідці про присвоєння ідентифікаційного номеру та свідоцтві про смерті серії НОМЕР_2 прізвище померлого зазначено як ОСОБА_3 , тоді як в копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого повторно, а також в довідці Будинкоуправління № 1 про склад сім'ї від 05.09.2019 року №1337 зазначено - ОСОБА_5
- ОСОБА_1 було надано роз'яснення, що повернутися до розгляду питання призначення пенсії по втраті годувальника за померлого чоловіка можливо лише при наявності рішення суду про встановлення юридичного факту, що стосується прізвища її чоловіка;
- питання виплати одноразової грошової допомоги та призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-ХІІ може бути розглянуто лише після приведення документів у відповідність.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
06.09.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії по втраті годувальника з відповідними документами.
24.09.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листі №19369/03-02/23 було зазначено,
що - в наданих ОСОБА_1 документах та тих, що містяться в пенсійній справі, були виявлені розбіжності, а саме: в копії паспорта серії НОМЕР_1 , в довідці про присвоєння ідентифікаційного номеру та свідоцтві про смерті серії НОМЕР_2 прізвище померлого зазначено як ОСОБА_3 , тоді як в копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого повторно, а також в довідці Будинкоуправління № 1 про склад сім'ї від 05.09.2019 року №1337 зазначено - ОСОБА_4 , а тому питання виплати одноразової грошової допомоги та призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-ХІІ може бути розглянуто лише після приведення документів у відповідність.
Не погоджуючись з висновками, викладеними в листі відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №41/26486, Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 09.04.1992 (далі - Закон України 2262-XII) сім'ї померлих пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом мають право на пенсію в разі втрати годувальника на загальних підставах із членами сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (пенсійна справа ФД - 99969 (Міноборони) та отримував пенсію відповідно до Закону України 2262-XII від 09.04.1992.
Згідно ст. 7 закону України 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.
Відповідно до ст. 29 Закону України 2262-XII пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Згідно ст. 30 Закону України 2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або є особами з інвалідністю.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за № 135/13402 (далі - Постанова №3-1).
Відповідно до п. 2 Постанови №3-1 заяви про призначення пенсії у разі втрати годувальника подаються членами сім'ї померлого годувальника, якому на момент смерті не було призначено пенсію, до органів, що призначають пенсії, через уповноважені структурні підрозділи міністерств та інших органів. У такому самому порядку подаються заяви про призначення пенсії у разі втрати годувальника членами сім'ї померлого годувальника, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, а також у разі відсутності в органах, що призначають пенсії, пенсійної справи померлого годувальника. Якщо померлому годувальнику вже було призначено пенсію, заява про призначення пенсії у разі втрати годувальника подається до органу, що призначає пенсії.
Згідно п. 10 Постанови №3-1 для призначення пенсії в разі втрати годувальника подаються такі документи: заява; копія свідоцтва про смерть годувальника;витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю; висновок про обставини загибелі чи смерті внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов'язків (обов'язків військової служби); довідка уповноважених органів з місця проживання про перебування членів сім'ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника або рішення суду про перебування на утриманні; документи, передбачені абзацами третім, шостим - дев'ятим пункту 7 цього Порядку.
Пунктом 14 Постанови №3-1 встановлено, що орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Відповідно до п. 16 Постанови №3-1 при прийманні документів для призначення пенсії орган, що призначає пенсії:перевіряє правильність оформлення заяви й подання про призначення пенсії, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; здійснює попередню перевірку змісту і належного оформлення представлених документів; перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження.
Орган, що призначає пенсії, має право вимагати від міністерств та інших органів, заявників дооформлення поданих документів, а також подання додаткових документів та перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.
В свою чергу, згідно статті 48 Закону України 2262-XII заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз'яснюється, які документи він повинен надати додатково. При наданні ним цих документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз'яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою, зазначені в частині першій цієї статті.
Судом встановлено, що на виконання вищезазначеної норми, відповідачем було направлено лист про надання документів від 24.09.2019 року №19369/03-02/23, в якому зазначено, що в наданих ОСОБА_1 документах та тих, що містяться в пенсійній справі, були виявлені розбіжності, а саме: в копії паспорта серії НОМЕР_1 , в довідці про присвоєння ідентифікаційного номеру та свідоцтві про смерті серії НОМЕР_2 прізвище померлого зазначено як ОСОБА_3 , тоді як в копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого повторно, а також в довідці Будинкоуправління № 1 про склад сім'ї від 05.09.2019 року №1337 зазначено - ОСОБА_4 .
Матеріалами справи підтверджено, що в пенсійній справі ОСОБА_2 №ФД - 99969 (Міноборони) міститься заява ОСОБА_1 про виплату трьохмісячної допомоги на поховання померлого чоловіка за вх. №220 від 30.01.2019 року, до якої додано копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , дата видачі - 28.01.2019 року, в якому зазначено прізвище померлого - ОСОБА_3 . Також вищезазначена пенсійна справа містить довідку виконавчого комітету Гвардійської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області за вих. №2 від 28.01.2019 року для отримання допомоги на поховання, в якій зазначено прізвище померлого - ОСОБА_3 .
Таким чином, матеріали пенсійної справи ОСОБА_2 №ФД - 99969 (Міноборони) та документи, які були надані позивачем разом із заявою про призначення пенсії за вх. №1774 від 06.09.2019 року містять розбіжності, а тому відповідач, враховуюи вищезазначені норми, мав право вимогати дооформлення документів для призначення пенсії.
Крім того, у листі №19369/03-02/23 від 24.09.2019 року відповідачем зазначено, що питання виплати одноразової грошової допомоги та призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-ХІІ може бути розглянуто лише після приведення документів у відповідність.
При цьому, суд зазначає, що позивачем не було надано суду доказів надання документів відповідачу для усунення зазначених у листі №19369/03-02/23 від 24.09.2019 року розбіжностей.
Отже, відповідачем питання щодо призначення пенсії/виплати одноразової грошової допомоги або щодо відмови в її призначенні/виплаті не розглядалося.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача призначити пенсію по втраті годувальника та виплати одноразової грошової допомоги за померлого чоловіка ОСОБА_2 , то суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями призначати пенсію та виплату грошової допомоги, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем не приймалось рішення про відмову в призначенні пенсії по втраті годувальника чи її призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги за померлого чоловіка, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію та виплатити грошову допомогу по втраті годувальника, як заявлену передчасно.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
З системного аналізу чинного законодавства України та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України. Отже, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час судового розгляду повністю доведено правомірність оскаржуваних дій.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 263 КАС України, справа повинна була бути розглянута до 10.01.2020 року.
При цьому, суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Юхно І.В. перебувала у щорічній відпустці з 27.12.2019 по 27.01.2020 року.
Згідно ч. 6 ст. 120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Отже, справу було розглянуто 28.01.2020 року.
Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Юхно