621/3027/18
1-кп/621/89/19
іменем України
03 лютого 2020 року м. Зміїв
Зміївський районний суд Харківської області у складі:
головуючого - ОСОБА_1
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2
за участю сторін кримінального провадження:
з боку обвинувачення: прокурора - ОСОБА_3
потерпілого: ОСОБА_4
з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Змієві кримінальне провадження № 12018220300000865по обвинуваченню:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Чемужівка Зміївського району Харківської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,
у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 185 КК України,
28 вересня 2018 року, близько 04 години 17 хвилин, у ОСОБА_5 , який знаходився по вул.Залізничній в м. Зміїв Харківської області, біля будинку №124, виник умисел направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, з метою реалізації якого у той же день та час, шляхом пошкодження замкового механізму водійських дверей автомобіля «ВАЗ 2103», реєстраційний номер НОМЕР_1 , проник у салон автомобіля, де шляхом підбору автомобільного ключа, запустив двигун автомобіля та почав рух. Таким чином, ОСОБА_5 , незаконно заволодів даним транспортним засобом, на якому прослідував до лісосмуги, що розташована на вул. Озерній в с. Чемужівка Зміївського району Харківської області, де його залишив. В результаті вказаних дій потерпілому ОСОБА_4 , відповідно до висновку експерта №88.2018 від 16.10.2018, завдано матеріальну шкоду на суму 18393, 87 гривень.
Крім того, 28.09.2018, ОСОБА_5 , маючи умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, в проміжок часу з 15 год до 17 год, прибув до лісосмуги по вул.Озерній в с. Чемужівка Зміївського району Харківської області, де знаходився залишений ним автомобіль марки «ВАЗ 2103», реєстраційний номер НОМЕР_1 , впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно, протиправно, з метою наживи, з корисливих мотивів, викрав з вищевказаного автомобіля: комплект з 4 свічок запалювання, торгової марки «РЕИОХ» вартістю 213 грн.; комутатор на автомобіль ВАЗ 2108 вартістю 241,20 грн.; аварійне запалювання «АЗ-1», на автомобіль ВАЗ 2108, вартістю 36,71 грн.; бувший у використанні газовий заправочный балон, об'ємом 50 літрів, вартістю 1423 грн.; бувший у використанні мультиклапан, який знаходився на газовому заправочному балоні, торгової марки «Tomasetto», вартістю 670,00 грн.; бувший у використанні заправочний клапан для газового балону, вартістю 165 грн.; бувшу у використанні акумуляторну батарею торгової марки «FORSE» модель Б 60.01.000 РЗ, вартістю 1266,50 грн.; бувший у використанні газовий редуктор торгової марки «TOMASETTO» модель AT 07 100 HP, вартістю 987,00 грн.; бувший у використанні електромагнітний клапан бензину торгової марки «Atiker», вартістю 160,00 грн.; бувший у використанні (трамблер) переривач-розподільник в зборі з високовольтними проводами, торгова марка якого не відома, на якому знаходився напис виробника «АТ 21033706011 11/11», вартістю 358,29 грн.; бувшу у використанні автомагнітолу торгової марки «Pioneer», модель DEN-P7000UB, з пультом дистанційного управління, вартістю 1987,50 грн.; бувшу у використанні 3-х полосну (163x235 мм.) коаксіальну акустичну систему торгової марки «КІСХ» моделі PD 693,200W, вартістю 1083,33 грн.; бувший у використанні комплект резинових автомобільних килимків з 4 штук, універсальних «Метелиця», вартістю 200,00 грн.; бувший у використанні автомобільний підлокітник «LADA XXXL», вартістю 141,25 грн.
Викраденим майном ОСОБА_5 розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_4 , відповідно до висновків експертів №88.2018 від 16.10.2018 та №3760 від 09.10.2018, матеріальну шкоду на загальну суму 8932,78 гривень.
Сторони кримінального провадження вважали недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставинам справи, які ними не оспорюються. З урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін кримінального провадження, з огляду на визнання обвинуваченим фактичних обставин, якими обгрунтовано обвинувачення, а також враховуючи думку учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, які характеризують його особу.
Допитаний в судовому засіданні в якості обвинуваченого ОСОБА_5 вину в інкримінованих йому злочинах визнав у повному обсязі, пояснив, що кримінальні правопорушення вчинені ним при вищевикладених обставинах. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 визнав у повному обсязі.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України, тобто у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, та за ч. 2 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно.
Оцінивши досліджені по справі докази в їх сукупності, кваліфікацію органом досудового розслідування дій ОСОБА_5 в інкримінованих йому злочинах суд вважає неправильною, з огляду на наступне.
Згідно з п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.
З огляду на правові норми щодо презумпції невинуватості, за відсутності вироку суду, який набрав законної сили, наявність кримінального провадження, в тому числі на стадії його судового розгляду, не породжує правових наслідків для юридичної оцінки наступних чи попередніх діянь особи, у вчиненні яких вона обвинувачується, а є лише версією органів досудового розслідування, яку вони доводять на підставі обов'язку доказування відповідно до вимог ч. 1 ст. 92 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Отже, суд застосовує висновки, викладені у постановах Верховного Суду № 760/1724/18 від 26.11.2019 та № 274/2956/17 від 11.12.2019 щодо відсутності кваліфікуючої ознаки складу злочину - повторність за відсутності на час скоєння злочину судимості у обвинуваченого, яка б підтверджувалась вироком, що набрав законної сили, за яким засуджено обвинуваченого за вчинення попередніх злочинів.
Згідно даних обвинувального акту, а також доказів, наданих прокурором у судовому засіданні, вбачається, що стосовно ОСОБА_5 до Зміївського районного суду Харківської області направлено обвинувальні акти № 12017220300000745 від 08.08.2017 за ч. 3 ст. 185 КК України, № 12017220300000068 від 24.01.2017 за ч. 3 ст. 185 КК України, № 12018220300000132 від 11.02.2018 за ч. 3 ст. 185 КК України.
Таким чином, висновок органу досудового розслідування про наявність у діях ОСОБА_5 такої кваліфікуючої ознаки як вчинення злочину повторно є помилковим, оскільки відсутні докази того, що на час вчинення злочину, а саме, 28.09.2018, ОСОБА_5 було визнано винуватим та засуджено за вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 185, 186, 187, 189 -191, 262, 289 КК України, а тому вказана кваліфікуюча ознака підлягає виключенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає, що дії ОСОБА_5 слід перекваліфікувати з ч. 2 ст.289 КК України на ч.1 ст.289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом.
Крім того, суд вважає, що дії ОСОБА_5 слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).
При призначенні покарання ОСОБА_5 суд виходить з наступного.
Так, згідно ч. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 24.10.2003 "Про практику призначення судами кримінального покарання" із змінами, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України.
Відповідно до загальних засад призначення покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК) суд зобов'язаний не лише враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, але й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Поряд з цим, у матеріалах справи відсутні дані на підтвердження того, що обвинувачений ОСОБА_5 відшкодував чи намагався відшкодувати збитки потерпілому та, враховуючи відсутність докорів сумління і готовності нести кримінальну відповідальність, що виразилося у зверненні до суду із проханням звільнити від призначеного покарання з іспитовим строком свідчить про нещирість каяття обвинуваченого.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Суд, досліджуючи дані про особу винного, враховує, що він в силу ст. 89 КК України не судимий, не працює, не одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання характеризується задовільно, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
При призначенні покарання ОСОБА_5 , враховуючи ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які, відповідно до ст. 12 КК України, є злочинами середньої тяжкості, відсутність обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі в межах санкції саттей.
Враховуючи ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив злочини середньої тяжкості, є особою, яка в силу ст. 89 КК України вважається не судимою, має на утриманні двох малолітніх дітей, наявність з боку потерпілого претензій матеріального та морального характеру, суд дійшов висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 та попередження вчинення нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі.
Враховуючи ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме, з метою забезпечення виконання судового рішення та унеможливити ухилення обвинуваченого від відбування покарання, наявність трьох обвинувальних актів стосовно ОСОБА_5 в провадженні суду, суд вважає за необхідне обрати стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_5 позовні вимоги визнав у повному обсязі, суд дійшов висновку, що цивільний позов ОСОБА_4 , відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, підлягає задоволенню.
Питання щодо речових доказів належить вирішити згідно до ст. 100 КПК України.
Судові витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368-374 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винуватим у злочинах, передбачених ч. 1 ст. 289, ч. 1 ст. 185 КК України та призначити йому покарання:
- за ч. 1 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;
- за ч. 1 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
Відповідно до статті 70 Кримінального кодексу України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання ОСОБА_5 у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з 03.02.2020.
До набрання вироком законної сили застосувати у відношенні ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ "Харківський слідчий ізолятор", взявши його під варту із зали суду.
Цивільний позов ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 26627 (двадцять шість тисяч шістсот двадцять сім) грн. 11 коп матеріальної шкоди та 50000 (п'ятдесят тисяч) грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Речовий доказ у кримінальному провадженні № 12018220300000865: автомобіль марки ВАЗ-2103, реєстраційний номер НОМЕР_1 , білого кольору, переданий на зберігання потерпілому ОСОБА_4 , - вважати йому повернутим.
Речовий доказ у кримінальному провадженні № 12018220300000865: диск з відеозаписом від 28.09.2018 з камери відео спостереження, розташованої на під'їзді № 1 по АДРЕСА_2 , - зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Речові докази у кримінальному провадженні № 12018220300000865: чохол з автомобільного руля, виготовлений зі шкірозамінника, чорного кольору, на внутрішній частині якого міститься напис «40=8.2-3»; рукоятку ричага для перемикання швидкостей, серебристого кольору, на верхній частині якого міститься зображення павука; кришку з бензинового баку автомобіля, сірого кольору, з написом у внутрішній частині АРТ 3234, ц.400к, 2 та зовнішнім написом «Лада»; трамблер в зборі з високовольтними проводами, на якому міститься напис АТ 21033706011 11/11; підлокітник автомобільний, чорного кольору, з написом «LADA XXXL», комплект резинових автомобільних універсальних ковбиків «Метелиця», чорного кольору, у кількості чотирьох штук; коробок аптечний порожній, коричневого кольору, виготовлений зі шкірозамінника, передані на зберігання потерпілому ОСОБА_4 - вважати йому повернутими.
Речовий доказ у кримінальному провадженні № 12018220300000865: головний убір типу кепка - бейсболка, з написом на бірці «SIZC»:58, 100% COTTON made in Vietnam та логотипом «Adidas», білого кольору - повернути обвинуваченому ОСОБА_5 , у разі його відмови отримати - знищити.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не буде подано.
Копію вироку вручити негайно обвинуваченому, прокурору, інши учасники судового провадження можуть отримати копію вироку в суді.
Головуючий: