17.01.2020 м. Ужгород Справа № 907/167/19
Господарський суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Ушак І.Г.,
за участю секретаря судового засідання Лазар С.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до приватного підприємства "ГІД", м. Ужгород
про визнання укладеним пункту 14 договору оренди землі від 24.05.07 (договір оренди землі в новій редакції від 30.05.2017р.) (з урахуванням зміни позовних вимог)
представники:
позивача - Данканич А.Е., представник за довіреністю
відповідач - Піца М.М., адвокат, представник за довіреністю
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про укладеним пункту 14 договору оренди землі від 24.05.07 (договір оренди землі в новій редакції від 30.05.2017р.) (з урахуванням зміни позовних вимог), оскільки на його пропозицію укласти додаткову угоду від 18.02.19 до договору оренди та внести зміни до п.п. 14, 30, відповідач 14.03.19 повернув підписану додаткову угоду з протоколом розбіжностей щодо п. 14 договору оренди, за змістом якого відповідач запропонував власну редакцію зазначеного пункту договору оренди щодо штрафних санкцій у разі невнесення орендної плати у строки визначені договором.
Представник позивача у ході судового розгляду справи наполягає на задоволенні позовних вимог та визнанні укладеним пункту 14 договору оренди у редакції позивача, оскільки така відповідає типовій формі угоди, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004р. № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі» з урахуванням змін до неї внесених 22.12.17 постановою Кабінету Міністрів України № 890.
Відповідач письмовими відзивом та запереченнями, а також усними поясненнями представника у ході судового розгляду проти позову заперечує. Вважає, що запропонована позивачем редакція п. 14 договору у частині встановлення відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати у вигляді штрафу у розмірі 100 % річної орендної плати, встановленої цим договором, є незаконною та безпідставною, оскільки розмір такого штрафу є неспіврозмірним з розміром місячного платежу, значно перевищує збитки позивача, які б він міг понести від несвоєчасної сплати відповідачем орендної плати. Крім того, вважає, що відповідальність за порушення строків сплати орендної плати за землю комунальної власності або державної власності, що є предметом спору у даній справі, встановлюється виключно законами України, а саме - Податковим кодексом України. Натомість, позивач пропонує внести положення у договір оренди земельної ділянки комунальної власності, що встановлює відповідальність за несвоєчасну сплату орендної плати, яка визначається постановою Кабінету міністрів України, тобто підзаконним актом, який, до того ж, прийнятий пізніше укладеного сторонами договору і за його змістом не вимагається приведення у відповідність до нових вимог типового договору договорів, укладених раніше. Вважає відсутніми законні підстави для внесення змін до укладеного раніше сторонами договору оренди.
Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши у ході судового розгляду справи пояснення представників сторін, встановив наступне:
Сторони перебувають у договірних відносинах, оскільки 25.04.07 управлінням майном міста Ужгородської міської ради, правонаступником якого є департамент міського господарства, - позивач у справі - як орендодавцем та приватним підприємством «Гід» - відповідач у справі - як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки площею 500 кв.м по вул. Дворжака, 30 для розміщення табудіництва допоміжних приміщень.
Зазначений договір діє в редакції від 30.05.17 і з урахуванням рішення Ужгородської міської ради від 30.05.17 № 684 дію його поновлено на 5 років строком до 30.05.22 (далі - договір оренди).
20.02.19 за вих. № 32.01-12/370 позивач надіслав відповідачеві пропозицію про внесення змін до договору, одночасно надіславши проект додаткової угоди від 18.02.19 до договору оренди, за змістом якої запропонував внести зміни до п.п. 14, 30 щодо відповідальності за невнесення орендної плати у встановлені строки та обов'язків орендаря.
Зокрема, щодо п. 14 договору, що в редакції від 30.05.17 викладений наступним чином: «У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення» позивачем запропоновано таку редакцію: «У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором:
- у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати встановлено цим договором;
- справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення».
14.03.19 відповідач повернув позивачу підписану додаткову угоду з протоколом розбіжностей щодо п. 14 договору, за змістом якого відповідач запропонував власну редакцію зазначеного пункту договору щодо штрафних санкцій у разі невнесення орендної плати у строки визначені договором, а саме: «У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором:
- у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірах, передбачених п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України;
- справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення».
Позивач, не погоджуючись із запропонованою відповідачем редакцією пункту 14 договору оренди землі звернувся з даним позовом до суду та наполягає на визнанні укладеним зазначеного пункту договору в редакції позивача.
Отже, сторони дійшли згоди та уклали додаткову угоду по всіх пунктах договору оренди, крім п. 14, спір щодо якого передано на вирішення суду, предметом даного спору є встановлення у договорі оренди землі розміру відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати за земельну ділянку комунальної власності.
Суд, вирішуючи даний спір керується наступним.
Договором, відповідно до приписів ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору, відповідно до ст. 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ст. 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Пунктом 33 договору про оренду землі укладеного сторонами спірних відносин у даній справі встановлено, що зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, крім випадків визначених абз. 1 п. 27 договору; у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Такі ж правила щодо змін умов договору оренди землі за взаємною згодою сторін містить і стаття 30 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено, що у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Статтями 651, 652 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору
Вимоги позивача щодо внесення змін до п. 14 договору оренди землі обґрунтовано прийняттям постанови Кабінету міністрів України від 22.11.2017 року за № 890, якою внесено зміни до типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004р. № 220, та встановлено у типовому договорі відповідальність за несвоєчасну сплату орендної плати за землю у розмірі 100 % річної орендної плати.
За приписами ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку; якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади, згідно ст. 179 ГК України можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально; типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі" затверджено типовий договір оренди землі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 890 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" внесено зміни до вищевказаної постанови, зокрема, до пункту 14 затвердженого постановою Типового договору оренди землі - в частині встановлення відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати за землю у розмірі 100% річної орендної плати.
Договір оренди землі сторонами спірних відносин було укладено 25.04.07 та викладено в новій редакції 30.05.17 на підставі типового договору, форма якого діяла на дату укладення такого договору.
Постановою КМУ, якою внесено зміни до форми типового договору оренди землі в частині встановлення відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати за землю, не вимагається приведення у відповідність до нових вимог типового договору договорів, укладених раніше.
За фактичних обставин справи та з огляду на наведені приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та внесення змін до договору оренди землі щодо відповідальності за несвоєчасне внесення орендної плати за землю шляхом визнання укладеним у редакції позивача п. 14 договору оренди землі.
При цьому суд виходить з того, що у ході судового розгляду справи не доведено наявності підстав зміни договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін за змістом ст.ст. 651, 652 ЦК України, оскільки не доведено наявності істотного порушення договору другою стороною, даний випадок не передбачений ні умовами договору, ні законом; не доведено також наявності істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
До загальних принципів господарювання відноситься заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст. 6 ГК України).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати сплачені позивачем за розгляд даної справи належить покласти на позивача.
З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73- 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, СУД УХВАЛИВ:
1. У позові відмовити повністю.
2. Судові витрати сплачені за подання позову покласти на позивача.
Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складено 30.01.19.
Головуючий суддя Ушак І.Г.