проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"27" січня 2020 р. Справа № 922/744/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Дучал Н.М., суддя Сіверін В.І.
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.
за участю представників:
позивач - Мовчан М.В.;
відповідач - Пуговкіна А.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ" (вх. №3428Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2019 року (суддя Хотенець П.В., повний текст складено 17.10.2019 року) у справі №922/744/18
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ", с. Васищеве Харківського району
про стягнення 207346,84 грн, -
Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 207346,84 грн за період з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року, згідно статті 1212-1214 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Харківської області від 11 червня 2018 року позов задоволено в повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 207346,84 грн. та судовий збір в сумі 3110,20 грн.
На виконання рішення суду 05 липня 2019 року по справі №922/744/18 було видано відповідний наказ.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21 січня 2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ" залишено без задоволення; рішення Господарського суду Харківської області від 11 червня 2018 року по справі №922/744/18 залишено без змін.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 лютого 2019 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ" про визнання наказу у справі №922/744/18 таким, що не підлягає виконанню (вхідний № 24163) відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 16 квітня 2019 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ" задоволено частково; рішення Господарського суду Харківської області від 11 червня 2018 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21 січня 2019 року у справі №922/744/18 скасовано; справу №922/744/18 передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Рішенням господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2019 року (суддя Хотенець П.В., повний текст складено 17.10.2019 року) у справі №922/744/18 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 207346,84 грн та 3110,20 грн судового збору.
Відповідач, ТОВ "ФОБ" з ухваленим рішенням не погодився, звернувся з апеляційною скаргою до Східного апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду скасувати повністю і ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційний господарський суд у складі, визначеному автоматизованою системою, перевірив відповідність матеріалів апеляційної скарги вимогам процесуального закону, відкрив апеляційне провадження, призначив справу до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу Харківська міська рада просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
У зв'язку з перебуванням на навчанні судді Терещенко О.І., яка входить до складу колегії суддів, було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Дучал Н.М., суддя Сіверін В.І.
У судовому засіданні ТОВ «ФОБ» підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.
Харківська міська рада проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Судом першої інстанції, при розгляді справи встановлено, що 12 травня 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОБ" (відповідачем) було укладено договори купівлі-продажу посвідчені приватним нотаріусом ХМНО Мірошниченко Т.П., р/№2119, 2092 згідно яким ним було набуто право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 121,4 кв. м по просп. Льва Ландау , 22 у м. Харкові. Право власності на вказану будівлю 12 травня 2016 року зареєстровано за відповідачем в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою від 21 лютого 2018 року № 114779539.
Вказана будівля літ. "А-1" знаходиться на земельній ділянці площею 0,1805 га. по просп. Льва Ландау, 22 у м. Харкові. Земельна ділянка використовується відповідачем для обслуговування й експлуатації зазначеної будівлі, що підтверджується актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул просп. Льва Ландау, 22 від 21 лютого 2018 року.
21.02.2018 року відділом самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України здійснено заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки площею 0,1805 га по просп. Льва Ландау, 22 у м.Харкові. За результатами вказаних дій складено акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації зазначеної вище земельної ділянки. В акті зазначено, що TOB "ФОБ" з 12.05.2016 року та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,1805 га по просп. Льва Ландау, 22 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування стаціонарної АЗС без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (а.с.20-22).
Право користування (оренди) чи інші речові права відповідача на земельну ділянку по просп. Льва Ландау, 22 в м. Харкові, на якій розташована вказана нежитлова будівля літ. "А-1" не зареєстровані за Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОБ". Не зареєстровані вони і за іншими особами. Це підтверджується листами Управління Держгеокадастру у м.Харкові Харківської області від 17 жовтня 2017 року № 19-20-0.23.08-2237/116-17 та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 19 жовтня 2017 року № 6582/0/225-17.
Тобто, у відповідності до положень пункту "а" частини 2 статті 83 Земельного кодексу України земельна ділянка по просп. Льва Ландау, 22 в м. Харкові належить територіальній громаді м. Харкова на праві комунальної власності. Перебуває ця земельна ділянка, як свідчать матеріали справи та вбачається з пояснень представників учасників справи, у фактичному володінні і користуванні відповідача.
Договір оренди земельної ділянки по просп. Льва Ландау, 22 в м. Харкові між Харківською міською радою (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОБ" (відповідачем) не укладено. Відповідно, орендна плата за володіння і користування вказаною земельною ділянкою відповідачем на користь позивача не сплачується.
Позивач, посилаючись на те, що відповідач не набув належних прав власності або користування на земельну ділянку, а отже використовував її без достатніх правових підстав і не сплачував орендну плату, здійснив розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за землю у період з 01.11.2017 року по 28.02.2018 року в розмірі 207346,84 грн.
Господарський суд, рішенням від 07.10.2019 у справі №922/744/18 задовольнив позовні вимоги, однак, з таким висновком суду не може погодитись колегія суддів апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.
У відповідності до п.п.14.1.136 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Згідно з ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Частини 1-2 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачають обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 Цивільного кодексу України).
Згідно з чинним законодавством України зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов'язання можуть бути деліктними або безделіктними.
Наразі відсутність укладеного між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОБ" договору оренди земельної ділянки та/або іншого договору виключає договірні зобов'язання.
Відсутність неправомірних дій (бездіяльності) Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ" означає відсутність господарського правопорушення (протиправних дій), і, як наслідок, виключає деліктні зобов'язання.
Так, з матеріалів справи вбачається, що фактичний вступ відповідачем у володіння і користування спірною земельною ділянкою стався в результаті дій, які є правомірними, адже не суперечать чинному законодавству. А саме, в результаті укладення договору купівлі-продажу будівлі, що зареєстрована належним чином в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, посвідчення цього договору в нотаріальному порядку, його державної реєстрації.
Фактичне володіння і користування земельною ділянкою відповідачем без укладення договору оренди землі станом на даний час також не вважається правопорушенням.
Так, частина третя статті 125 Земельного кодексу України в редакції від 25 жовтня 2001 року, котра раніше забороняла "приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації" була виключена Законом України від 05 березня 2009 року №1066-VI. Жодних інших норм, які б містили заборону такого володіння і використання чинне законодавство не містить.
Не є правопорушенням також і дії/бездіяльність відповідача, що безпосередньо стосуються порядку укладення договору оренди землі. Ні Законами України, ні підзаконними, ні локальними нормативними актами відповідачеві не визначено прямого і безумовного обов'язку підписати договір оренди земельної ділянки одночасно з набуттям права власності на об'єкт нерухомого майна, який на ній розташований.
Більш того, згідно існуючому станом на даний час порядку укладення договорів оренди земельних ділянок немає не тільки такого обов'язку, немає навіть і такої можливості. Моменту укладення договору оренди передують різного роду організаційні, правові, технічні та ін. заходи, здійснення яких знаходиться по за межами волі й контролю потенційного орендаря. Їх невиконання (неналежне чи несвоєчасне виконання) не може бути поставлене в провину відповідачеві. Так, встановленим Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові, затв. рішенням 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 19 грудня 2012 року №960/12 визначено, що ініціатива у розробці та укладенні договору оренди земельної ділянки виходить від орендодавця.
Згідно цього порядку усі дії особи, яка має інтерес в укладенні договору оренди земельної ділянки перебувають в залежності від дій орендодавця та інших осіб. За таких умов не укладення відповідачем договору та/або не вчинення відповідних попередніх підготовчих дій не може бути інкриміновано відповідачеві, як його противоправна бездіяльність.
Не може бути поставлене відповідачеві в провину і невиконання (несвоєчасне виконання) ним приписів частини 2 статті 123 Земельного кодексу України (особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом її відведення, звертається з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації). Ця норма не містить визначення строку, в який ці дії мають бути вчинені. Тобто, строк виконання цього зобов'язання не встановлений.
Як свідчать матеріали справи, позивач вимог в порядку статті 530 Цивільного кодексу України про виконання цього обов'язку відповідачеві не пред'являв, у інший спосіб строк виконання цього обов'язку не встановлював.
Тобто, бездіяльність у вигляді не звернення з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки також не може бути визнана деліктом (навіть у разі її наявності, що в цьому випадку матеріалами справи не доведено), а отже не може бути підставою виникнення деліктних зобов'язань.
Відсутність ознак господарського правопорушення в діях/бездіяльності ТОВ "ФОБ" визнається і представником позивача.
Відсутність деліктних зобов'язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків (в т.ч. упущеної вигоди), адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт (господарське правопорушення).
Зокрема, статтями 22, 1166 Цивільного кодексу України унормовано, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність. Аналогічно статтями 216, 224, 225 Господарського кодексу України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення.
Також, слід звернути увагу, на неможливість в даному випадку застосування норм законодавства, що регулюють відшкодування збитків саме у вигляді упущеної вигоди - статті 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 224, 225 Господарського кодексу України та ін. Упущена вигода згідно пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України є різновидом збитків. Упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності. Тобто, до упущеної вигоди, як різновиду збитків, в повній мірі застосовуються вимоги названих вище норм права, в т.ч. в частині необхідності наявності умов застосування у вигляді делікту (господарського правопорушення).
Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між сторонами кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні.
Тобто, спірні правовідносини охоплюються регулюванням статтей 1212-1214 Цивільного кодексу України. Як вбачається зі змісту цих норм вони підлягають застосуванню в т.ч. у відносинах, які не місять ознак делікту.
Так, частиною 2 статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, ці поширюють свою дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.
З аналізу змісту норм статтей 1212-1214 Цивільного кодексу України, абзаца 4 частини 1 статті 144, абзаца 5 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
У даному випадку наявні усі три складові ознаки.
Колегія суддів зазначає, що предметом доказування у цій справі є, обставини щодо земельної ділянки, зокрема порядок та розмір розрахунку безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою і її площа.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц висловлено правову позицію про необхідність встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки, а також щодо площі земельних ділянок для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача.
Однак, суд першої інстанції неправомірно визнав розрахунок безпідставно збережених коштів позивача у розмірі 207 346,84 грн правильним.
Згідно зі ст. 13 ЗУ «Про оцінку землі» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Так, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду від 10.09.2018р по справі №920/739/17, від 07.02.2019р. по справі №922/3639/17, від 09.04.2019р. по справі №922/652/18).
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Проте, позивачем не було надано суду Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки землі в якості доказу правильності розрахунку безпідставно збережених коштів.
Твердження позивача про те, що витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки можливо отримати тільки у разі наявності розробленої та затвердженої технічної документації на конкретну земельну ділянку, яка наразі не розроблена, в зв'язку з чим для розрахунку безпідставно збережених відповідачем коштів зазначений витяг оформляти не потрібно, не відповідають положенням ст. 791 Земельного кодексу України та ст.ст. 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» і відхилені колегією суддів в Постанові Верховного суду від 16.04.2019 р. по справі №922/744/18.
Також, позивач не надав суду доказів для підтвердження правильності розрахунку.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не перевірено обґрунтованості розрахунку позивача допустимими доказами, зокрема в частині застосування нормативної грошової оцінки, як того вимагає Закон України "Про оцінку земель", а також не перевірено допустимість доказів і щодо площі земельної ділянки.
Так, суд першої інстанції помилково зазначає, що площа земельної ділянки за адресою м. Харків, просп. Льва Ландау, 22, яку використовує відповідач, складає саме 0,1805 га.
Такий розмір земельної ділянки зазначено в Акті обстеження, визначенн меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 21.02.2018р. за адресою: м. Харків, просп. Льва Ландау, 22, який було надано позивачем.
Акт обстеження не є допустимим доказом в розумінні ч. 1 ст. 76 ГПК України. Чинним законодавством та/або локальними нормативними актами не встановлено порядку складання такого акту обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки у випадку фактичного використання земельної ділянки без укладення договору оренди.
Колегія суддів Верховного суду у постанові від 16.04.2019 р., зазначає, що сам по собі акт комісійного обстеження та визначення меж, площі та конфігурації спірної земельної ділянки від 21.02.2018р., який складено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради в межах повноважень із самоврядного контролю за використанням та охороною земель, не може вважатись належним доказом, що підтверджує факт використання відповідачем сформованої земельної ділянки площею 0,1805 га по пр-ту Льва Ландау, 22, у м. Харкові, тобто більшої площі, ніж земельна ділянка площею 0,1021га, якою до 12.05.2016р. користувалось ТОВ «САЯН» на умовах договору оренду від 15.01.2003 року.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що навіть визнаючи правовідносини такими, що регулюються положеннями ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, не звільняють позивача від обов'язку довести розмір завданих збитків у вигляді неодержаного доходу від використання земельної ділянки.
Відповідно до ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдання шкоди; вина завдавання шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини (ст. 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі неодержаних доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки дії відповідача, у тому числі з безпідставного збереження коштів, незалежно від його вини, стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Вказаної правової позиції дотримався також Верховний суд України в Постанові від 18 травня 2016р. у справі №6-237цс16.
З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).
Проте, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доказам, поданим позивачем в обґрунтування позовних вимог, зокрема акту обстеження земельної ділянки площею 0,1805га, а також її сформованості як об'єкта цивільних прав з урахуванням положень ЗК України. Також суд першої інстанції, погодившись з заявленим позивачем розміром стягуваної суми, не перевірив обґрунтованість її розрахунку допустимими доказами, зокрема в частині застосування нормативної грошової оцінки, як того вимагає Закон України "Про оцінку земель".
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ" підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2019 року у справі №922/744/18 підлягає скасуванню з вищевикладених підстав, з прийняттям нового рішення про відмову в позові.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ" задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2019 року у справі №922/744/18 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 03 лютого 2020 року.
Головуючий суддя Ільїн О.В.
Суддя Дучал Н.М.
Суддя Сіверін В.І.