вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" січня 2020 р. Справа№ 910/6164/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Руденко М.А.
Дідиченко М.А.
секретар судового засідання Ярмоленко С.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2019 р. (повний текст складено 23.09.2019 р.)
у справі № 910/6164/19 (суддя - Полякова К.В.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс"
до акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 543 968,28 грн.,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення безпідставно нарахованих та списаних відповідачем з особового рахунку позивача 543 968,28 грн., з яких: 40 966,92 грн. збору за зберігання рухомого складу, 8 364,60 грн. плати за маневрову роботу локомотивом залізниці та 494 636,76 грн. плати за користування вагонами.
Позов мотивовано тим, що відповідачем неправомірно здійснено нарахування плати за затримку вагонів на підставі договору про надання послуг № 08890/ЦТЛ-2018 від 12.02.2018 р., внаслідок чого з рахунку позивача неправомірно було списано 543 968,28 грн., які підлягають поверненню у примусовому порядку.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.09.2019 р. у справі № 910/6164/19 позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" 543 968,28 грн. та 8 159,52 грн. судового збору.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів на суму 543 968,28 грн. та належність обраного позивачем способу захисту його порушених прав.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що позивачем невірно обрано спосіб захисту, оскільки в даному випадку грошові кошти мають бути поновлені на особовому рахунку позивача самим відповідачем, а не стягуватися на банківський рахунок позивача, як зазначено у прохальній частині позовної заяви.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 р., у складі колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Дідиченко М.А., Смірнова Л.Г., поновлено апелянту пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 05.12.2019 р.; зупинено дію оскаржуваного рішення до прийняття апеляційним господарським судом кінцевого рішення.
28.11.2019 р. до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2019 р., у зв'язку з перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Руденко М.А., Дідиченко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 р. оголошено перерву до 15.01.2020 р.
У судовому засіданні 15.01.2020 р. представник позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідач вказував на обґрунтованість доводів апеляційної скарги, наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.02.2018 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (замовник) та акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) укладено договір № 08890/ЦТЛ-2018 про надання послуг (договір), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Згідно пункту 1.3 договору надання послуг може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.
На замовника покладено обов'язок оплачувати перевізнику послуги, пов'язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передоплати за кодом платника (пункт 2.1.6 договору).
Відповідно до пункту 2.3.3 договору перевізник відкриває замовнику для проведення розрахунків і обліку сплачених сум особовий рахунок з наданням коду платника 8208503, коду вантажовідправника/вантажоодержувача 0136.
Пунктом 2.3.4 договору передбачено, що перевізник веде облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надає замовнику відповідні розрахункові документи в електронному вигляді, а у разі відсутності електронного зв'язку - у паперовому вигляді.
За умовами пунктів 4.1, 4.2 договору розрахунки за цим договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" ПАТ "Укрзалізниця". Оплата послуг відповідно до договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний у пункті 14.2 розділу 14 договору.
Договір вступає в силу з моменту одностороннього його підписання замовником в електронному вигляді з накладанням ЕЦП в АС "Месплан" або АС "Клієнт УЗ", або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з 20.02.2018 р. до 31.12.2018 р. Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги (п. 12.1 договору).
У липні 2018 року відповідач згідно відомостей з Єдиного розрахункового центру залізничних перевезень від 30.07.2018 р. та 31.07.2018 р. списав з особового рахунку позивача № 8208503 грошові кошти в розмірі 453 306,90 грн. без ПДВ (90 661,38 грн. ПДВ), з яких: по накопичувальним карткам № 31070480-31070494, вид послуги - збір за зберігання власного рухомого складу на своїх осях на загальну суму 34 139,10 грн., за маневрову роботу локомотивом залізниці - 6 970,50 грн., плата за користування вагонами - 412 197,30 грн. згідно відомостей № 23070001р-23070003р, 24070004р, 24070005р, 25070006р-25070009р, 26070010р-26070023р.
Відповідні обставини позивач виклав у листі № 1303 від 10.08.2018 р. до філії "Центр транспортної логістики", яка у відповіді № ЦТЛ-19/1704 від 07.09.2018 р. зазначила про передачу даної претензії на розгляд відповідному структурному підрозділу.
Листом № ЦТЛ-19/2484 від 12.12.2018 р. філія "Центр транспортної логістики" повідомила позивача про відсутність підстав для повернення коштів у розмірі 543 968,28 грн. із ПДВ, оскільки вагони після вивантаження на під'їзній колії ТОВ "Маріупольський морський торговельний порт" знаходилися деякий час на місцях загального користування через відсутність провізного документа, а потім знову подавалися на вказану під'їзну колію.
Спір у справі виник внаслідок того, що відповідач, на думку позивача, безпідставно списав з його особового рахунку 543 968,28 грн., оскільки відповідні послуги за договором не замовлялися і позивач при цьому не виконував функції, ні вантажоодержувача, ні вантажовідправника.
Відповідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 р. затверджено Правила розрахунків за перевезення вантажів (ст. 62 Статуту) (далі - Правила), якими встановлено, що розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору (додаток 1), згідно з яким залізниця відкриває особовий рахунок кожному платнику (відправнику, одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника (пункт 2.3).
У пункті 2.5 Правил встановлено, що платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг.
Згідно пункту 2.6 Правил розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг. Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису). Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику. У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума якого відображається в особовому рахунку платника.
Згідно статті 62 Статуту залізниць України (далі - Статут) остаточні розрахунки між залізницями і одержувачами за перевезення вантажів і надання додаткових послуг здійснюються на станціях призначення.
Відповідно до статті 119 Статуту зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.
Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 р., передбачено, що відомість плати за користування вагонами (контейнерами) складається у трьох примірниках - два для залізниці і один для вантажовласника, окремо для вагонів і для контейнерів. Час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у Пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій. Пам'ятка підписується відповідальною особою станції і вантажовласника (пункт 4).
Згідно пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами в разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Пунктом 10 Правил користування вагонами і контейнерами передбачено, що облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" (додаток 5) до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).
За умовами пункту 3 Правил користування вагонами і контейнерами облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23.
Матеріали справи не містять повідомлень про затримку вагонів та пам'яток про подавання/забирання вагонів, а у відомостях плати за користування вагонами не заповнені графи щодо дат та часу передачі, приймання та забирання вагонів залізницею.
Згідно пункту 13 Правил користування вагонами і контейнерами плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.
У відповідності до пункту 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 р., розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг. Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису). Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику. У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума якого відображається в особовому рахунку платника.
Як вбачається з залізничних накладних, реєстрів списання коштів, актів форми ГУ-23, відповідач нараховував додаткові платежі з дати прийняття вантажу вантажоодержувачем до дати оформлення наступної залізничної накладної. Однак, позивач не був вантажоодержувачем за спірними перевезеннями та накопичувальні картки ним не підписувалися, про що відповідачем складено акти загальної форми. Водночас, після прибуття вантажу на станцію призначення відповідальність щодо перевезення несе саме одержувач, що передбачено статтею 125 Статуту.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про безпідставність списання відповідачем з особового рахунку позивача збору за зберігання власного рухомого складу на своїх осях на загальну суму 34 139,10 грн. по накопичувальним карткам № 31070480-31070494, за маневрову роботу локомотивом залізниці за накопичувальною карткою № 31070481 у розмірі 6 970,50 грн., та плати за користування вагонами в розмірі 412 197,30 грн. (з 90 661,38 грн. ПДВ) згідно відомостей № 23070001р-23070003р, 24070004р, 24070005р, 25070006р-25070009р, 26070010р-26070023р.
Відповідач не довів належними доказами правомірність списання ним коштів з особового рахунку позивача у заявленому ним розмірі, а його доводи стосовно того, що позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає приписам статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України і прямо суперечить умовам укладеного сторонами договору, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У відповідності до частин 2 та 3 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
За змістом положень вказаних норм правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом; оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування; відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).
Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Беручи до уваги, що відповідач добровільно не відновив заявлену позивачем суму на його особовому рахунку (не задовольнив претензію № 1303 від 10.08.2018 р.), то його посилання на те, що позивач повинен був обрати такий спосіб захисту як внесення зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми, у даному випадку може бути неефективним.
Окрім того, спосіб захисту порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідача поновити на особовому рахунку позивача суму боргу не має механізму примусового виконання судового рішення на відміну від стягнення, а тому є неефективним для відновлення порушених прав позивача.
Колегія суддів вважає, що позивач має право на такий ефективний засіб правового захисту, який унеможливлював би невиконання рішення суду з боку відповідача, тобто має право заявляти позовну вимогу про стягнення неправомірно нарахованої та списаної грошової суми в судовому порядку. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, тож ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) та правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України у справі № 6-20цс11 відповідно до якої, положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Відтак, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову, оскільки на переконання колегії суддів, у даній справі заявлений позивачем спосіб захисту порушених прав є ефективним, а порушені права позивача будуть відновлені та захищені.
Відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд погоджується із висновками господарського суду міста Києва, отже підстав для скасування або зміни рішення від 10.09.2019 р. у справі № 910/6164/19 не вбачається.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2019 р. у справі № 910/6164/19 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2019 р. у справі № 910/6164/19 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/6164/19 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 31.01.2020 р.
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді М.А. Руденко
М.А. Дідиченко