Справа № 22ц-6804/2008
Голов.І-ї інст.Черненкова Л.А..
Категорія 5
Доповідач - Костюченко Н.Є.
УХВАЛА Іменем України
З грудня 2008 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Костюченко Н.Є.
суддів - Григорченка Е.І., Приходченко А.П.
при секретарі - Сичевській А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус, ОСОБА_6 - про визнання частково недійсним в частині покупця-договору, визнання права власності на 1/2ч. квартири, -
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 /останні приєднались до скарги ОСОБА_2.у засіданні апеляційної інстанції/ просять скасувати рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 липня 2008р., яким задоволені позовні вимоги, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невірну оцінку доказів, необгрунтований висновок щодо строку позовної давності.
Під час вирішення спору судом 1-ї інстанції встановлено, що по договору купівлі-продажу від 16 липня 1996р. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_2 придбав двокімнатну квартиру за 110млн.крб. Виходячи з того, що саме у період з червня по липень 1996р.подружжя давало оголошення в газети щодо пошуку 2-кімнатної квартири, після укладення цього договору позивачка, її чоловік-відповідач ОСОБА_3 та їх дитина вселилися та постійно проживали в цій квартирі, позивачка та дитина прописалися в ній, її мати дала частину грошей на придбання квартири, сім*я позивачки сплачувала відповідні платежі по квартирній платі та комунальним послугам, в той час як ОСОБА_2 в квартирі ніколи не проживав, - суд прийшов до висновку, що квартира придбана під час шлюбу подружжям за їх кошти, є їх спільною сумісною власністю, а тому визначив частку позивачки 1/2 квартири, визнав за нею на цю частку право власності, визнавши при цьому договір в частині покупця 1/2ч. недійсним.
Апеляційний суд вважає, що рішення повинне бути залишене без змін, виходячи із слідуючих обставин.
Матеріалами справи встановлено, що сім*я позивачки: вона, чоловік-відповідач ОСОБА_3, їх син проживали в однокімнатній квартирі її матері, потребували поліпшення житлових умов, а тому , починаючи з червня 1996р. стали займатися пошуком 2-кімнатної
квартири шляхом надання відповідних оголошень в газети, розклеювання об*яв /і ця обставина не заперечувалась відповідачами/.
У липні 1996р. була придбана на ім*я відповідача ОСОБА_2 двокімнатна квартира АДРЕСА_1, в яку для постійного проживання вселилася сім*я позивачки, остання та дитина прописалися в ній; ОСОБА_2 в квартиру ніколи не вселявся, не проживав в ній, лише прописався, залишався проживати із дружиною по іншій адресі, що підтверджено цим відповідачем, квартплату та комунальні платежі здійснювала сім*я позивачки.
Допитані судом свідки з боку позивачки пояснили, що квартира була придбана для молодої сім*ї, частину грошей на купівлю надані матір*ю позивачки, яка в свою чергу гроші позичила у ОСОБА_7, про що є відповідна розписка.
Зважаючи на викладені обставини, є підстави вважати обгрунтованим висновок суду про те, що квартира була придбана для сім*ї позивачки, є сумісною власністю подружжя, однак, враховуючи, що на час придбання квартири та оформлення угоди в нотконторі, позивачка доглядала малолітню дитину і не мала змоги бути присутньою при її оформленні, -ця угода за домовленістю відповідачів: батька та сина була в порушення вимог ст.48, ЦКУ-1963р. оформлена на відповідача-ОСОБА_2
Оскільки за вимогами ст.ст. 22, 28 КпШСУ позивачці належить право на 1/2 частку в квартирі, а ОСОБА_3 вимоги на свою частку не заявив, районний суд обгрунтовано визнав договір купівлі-продажу в 1/2 частині недійсним та визнав за позивачкою право власності на 1\2 ч. спірної квартири.
Доводи скарги про невірне застосування судом норм Цивільного кодексу-1963р. є помилковими, оскільки посилання судом на норми цього кодексу з врахуванням часу виникнення правовідносин є правильним, а п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ-2003р. у данному випадку не може застосовуватись, тому що дія спірного договору закінчилась після його укладення і не мала продовження після набрання чинності ЦК-2003року.
Оскільки встановлено, що квартира була придбана у власність сім*ї, - районний суд обгрунтовано для визначення частки позивачки виходив із відповідних норм КпШС України, тому твердження про неправомірне застосування цього Кодексу не може прийматись до уваги.
Не заслуговують на увагу доводи щодо неналежного доказу-розписки про отримання грошей матір*ю позивачки та надання їх дочці, - оскільки, крім цього доказу, іншими наданими доказами та встановленими судом обставинами підтверджується придбання квартири саме для сім*ї позивачки.
Виходячи із вимог ст.ст.71, 76 ЦКУ-1963р. щодо початку перебігу строку позовної давності, а також пояснень позивачки про час, коли вона зрозуміла про порушення її прав на житло, - апеляційний суд вважає обгрунтованим висновок суду про необхідність поновлення ОСОБА_3 строку позовної давності.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду М.Дніпропетровська від 25 липня 2008 р. -залишити без змін.
Ухвала чинна з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку у 2-місячний строк.