30 січня 2020 року Чернігів Справа № 620/3385/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лобана Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівські області (далі - відповідач) перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про переведення її з пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу" за померлого чоловіка, але відповідач протиправно відмовив їй у такому переведенні.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки у оскаржуваних правовідносинах діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
04.10.2019 позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення її з пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу" за померлого чоловіка ОСОБА_2 .
Листом - відповіддю за вих. № 275/03-08 від 11.10.2019 відповідач повідомив позивача про прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 у переведенні її з пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу" (а.с. 6).
Вважаючи таке рішення відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною першою статті 5 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон 1058) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Статтею 90 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з пунктами 10,12 розділу „Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" та Порядком призначення пенсій деяким категоріям осіб на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу" мають право особи, які на день набрання чинності Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу": мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII призначаються чоловікам за наявності страхового стажу необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом першим частини першої статті 28 Закону України „ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (35 років), з урахуванням стажу державної служби, зазначеного вище, та які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та якщо до набрання чинності вищевказаним Законом не призначалась пенсія відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу".
Пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 % суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
На підставі положення пункту 4 Постанови КМ України № 622 від 14.09.2016 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому: посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби).
Відповідно до Постанови КМ України від 14.09.2016 № 622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за кваліфікаційні класи, класний чин або спеціальні звання, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», визначаються за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь які 60 календарних місяців роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат на 60.
Як вбачається з матеріалів справи, чоловік позивачки перебував на обліку у відповідача та з 20.05.2011 отримував пенсію за віком відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
За документами пенсійної справи годувальника стаж посадової особи в органах місцевого самоврядування складає - 25 років 8 місяців 3 дні, а стаж державної служби - 3 роки 11 місяців 29 днів, що є недостатнім для визначення права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».
Таким чином, оскільки годувальник не мав права на призначення пенсії відповідно до норм цього Закону, у позивача відсутнє право на переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-ІІІ від 07.06.2001 вказано, що пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Як вже зазначалося, годувальник отримував пенсію за віком саме відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Згідно ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п. 1 ст. 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Таким чином, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачена можливість призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50% пенсії за віком, обрахованої відповідно до цього ж Закону. Отже, підстави для переведення на пенсію позивача у зв'язку з втратою годувальника, в розмірі частки пенсії від 90% заробітної плати годувальника відсутні.
Отже, відмовляючи позивачеві у переведення з пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу" відповідач діяв в межах законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов а отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ - 21390940) про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлено 30 січня 2020 року.
Суддя Д.В. Лобан