Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
31 січня 2020 р. № 520/15/20
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) в якому просить суд:
- визнати дії головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області які полягають у обмеженні пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 02.06.2018 протиправними;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 02.06.2018, здійснити виплату суми перерахунку однією сумою, починаючи з 02.06.2018 з урахуванням виплачених сум з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 02.06.2018 без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно правових актів (постанова № 649 від 22.08.2018, тощо), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат; подати протягом п'ятнадцяті днів, з дня набрання рішенням суду законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч. 1 ст. 382 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 01.06.2018 звільнений з військової служби у запас та отримує пенсію за вислугою років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон від 09.04.1992 № 2262-XII).
З 02.06.2018 відповідачем призначено позивачу пенсію за вислугою років, яка згідно проведеного розрахунку становить 16138,1 грн. Однак з урахуванням максимального розміру пенсії, фактична сума виплати пенсії обмежується відповідачем.
Неправомірне, на думку позивача, обмеження розміру його пенсії стало приводом для звернення із цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою від 03.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
29.01.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що ГУ ПФУ у Харківській області заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими, а тому просить відмовити в задоволення позову в повному обсязі.
Відповідач наголошує, що позивачу призначено пенсію вперше з 02.06.2018, у зв'язку з чим на нього поширюється дія статті 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, яка на момент призначення пенсії носила імперативний характер та неконституційною не визнавалась. Згідно норм цієї статті, максимальний розмір пенсії позивача не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Крім того, на переконання відповідача відмова виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки наслідком такої відмови не відбулось зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії, а обумовлена нормами чинного законодавства.
Згідно з вимогами ч. 2, 3 ст. 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, матеріали пенсійної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Позивач проходив службу в Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. І. Кожедуба (далі ХНУПС) та 01.06.2018 був звільнений зі служби у запас.
Позивач перебуває на пенсійному обліку у ГУ ПФ України, пенсійна справа № 2001025070.
ГУ ПФ України призначило пенсію позивачу з 02.06.2018 за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до протоколу про призначення пенсії від 02.06.2018 основний розмір пенсії позивача 15735,10 грн., а з урахуванням підвищення до пенсії як учаснику АТО та учаснику бойових дій розмір пенсії позивача 16138,10 грн.
Але ГУ ПФ України обмежило позивачу розмір пенсії максимальним розміром 13730 грн. з 02.06.2018.
20 червня 2018 ГУПФУ здійснило перерахунок пенсії позивачу з 01.07.2018, підсумок пенсії (з надбавками) 16138,1 грн., але ГУ ПФ України обмежило позивачу розмір пенсії максимальним розміром 14350 грн. з 01.07.2018.
ГУ ПФ України призначило позивачу пенсію по інвалідності з 17.08.2018, підсумок пенсії (з надбавками) 18385,97 грн., але ГУ ПФ України обмежило позивачу розмір пенсії максимальним розміром 14350 грн. з 17.08.2018.
27 серпня 2018 ГУ ПФ України здійснило перерахунок пенсії позивачу з 01.09.2018. підсумок пенсії (з надбавками) 23109,51 грн., але ГУ ПФ України обмежило позивачу розмір пенсії максимальним розміром 14350 грн. з 01.09.2018.
24 вересня 2019 ГУ ПФ України здійснило перерахунок пенсії позивачу з 01.12.2018, підсумок пенсії (з надбавками) 23127,51 грн., але ГУ ПФ України обмежило позивачу розмір пенсії максимальним розміром 15640 грн. з 01.12.2018.
При подальших перерахунках пенсії позивача з 01.07.2019 та з 01.09.2019 ГУ ПФ України також обмежило розмір пенсії позивачу максимальним розміром.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо обмеження розміру пенсії до виплати, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, а саме доповнено ст. 43 новою частиною - сьомою, згідно якої максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме частину 7 ст. 43, яку викладено в наступній редакції «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» та доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України Рішення від 20 грудня 2016 у справі № 7-рп/2016, є втрата чинності із 20 грудня 2016 року норм частини 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Це, у свою чергу, виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, така норма вважається "відсутньою" у тексті Закону.
Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач при проведенні перерахунку пенсії позивача, послався на те, що пенсія призначається вперше у 2018 році та на нього поширюється дія ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII в редакції чинній на момент перерахунку пенсії позивача та в установленому законодавством порядку неконституційним не визнавались.
Разом з тим, суд зазначає, що ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Буквальне розуміння змін, внесених Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі від 09.04.1992 № 2262-XII була відсутньою норма ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Тобто, вказане означає, що починаючи із 2017 року ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Отже, внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до ч. 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії - "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року"), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17 та від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17.
Відтак, аргументи відповідача про існування законних підстав для обмеження пенсії ОСОБА_1 є безпідставними та не узгоджуються із нормативним регулюванням спірних правовідносин.
Крім цього суд звертає увагу й на те, що принцип обов'язковості рішень Конституційного Суду України, та їх властивість "негативної нормотворчості" проявляється у недопустимості запровадження правового регулювання з тими самими недоліками.
Зокрема, Конституційний Суд України в п. 7 Рішення від 08.06.2016 № 4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені". Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09.04.1992 № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Отже, підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 06.12.2016 № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, визнанні неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016.
Виходячи із викладеного, заявлена позивачем позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження розміру пенсії її максимальним розміром підлягає задоволенню.
Відтак, зважаючи на протиправність дій відповідача, що полягали у застосуванні обмеження граничного розміру при виплаті позивачу пенсії, підлягає задоволенню й вимога щодо зобов'язання відповідача перерахувати та виплачувати пенсію без обмеження її розміру з 02.06.2018.
Отже, з огляду на вищевикладене, суд доходить до висновку про задоволення адміністративного позову в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 02.06.2018.
Щодо здійснення виплати суми перерахунку однією сумою, починаючи з 02.06.2018 з урахуванням виплачених сум, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Матеріалами справи встановлено, що порушення прав позивача відбулося внаслідок невиплати пенсії відповідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Таким чином, допустимим та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити суму недоотриманої пенсії, що належним чином та у повному обсязі відновлює порушене право позивача у спірних правовідносинах з боку Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області.
При цьому, спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду про зобов'язання виплатити суму недоотриманої пенсії буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.
З системного аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ч. 3 ст. 2 КАС України в кореспонденції з приписами ст. 6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, вбачається, що суд не може перебирати на себе функції суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.
Кількість платежів у межах однієї суми коштів не порушує прав особи на соціальний захист у формі пенсійного забезпечення, адже метою судового захисту є спонукання владного суб'єкта до належного виконання адміністративних функцій у повному обсязі, що (у даному конкретному випадку) полягає у проведенні розрахунку за усією належною до одержання сумою пенсії.
Таким чином, суд не вбачає правових підстав для встановлення способу і порядку виконання судового рішення по адміністративній справі №520/15/20 за позовом ОСОБА_1 шляхом виплати перерахованих сум пенсії за минулий період однією сумою.
Стосовно виплати пенсії з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 02.06.2018 без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно правових актів (постанова № 649 від 22.08.2018, тощо), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. ст. 1 та 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно положень п.2 та 3 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед яких, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1 - 3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17), від 18 липня 2018 року (справа № 490/6755/15-а), від 12.02.2019 (справа №814/1428/18) та від 15.04.2019 року (справа №727/7818/16-а (адміністративне провадження №К/9901/45555/18).
Також суд зазначає, що 22.08.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - Порядок № 649) для реалізації вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з урахуванням того, що виконання таких рішень суду здійснюється виключно за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
Згідно із п. 1 Порядку № 649 цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Відповідно до п. 2 Порядку №649 для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
Отже, суд вважає, що позовна вимога у вказаній частині є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Таким чином, суд дійшов висновку, що друга позовна вимога підлягає частковому задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 02.06.2018 з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 02.06.2018.
Крім того, представник позивача, звертаючись до суду із позовом, порушив питання, що стосується здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи ст.ст. 2, 3, 14 КАС України щодо обов'язковості судових рішень, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого ним рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у обмеженні пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 02.06.2018 протиправними.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) пенсію без обмеження максимальним розміром з 02.06.2018 з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 02.06.2018.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Тітов