Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
31.01.2020 р. справа №520/13902/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову одержані судом 18.12.2019 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 19.12.2019 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 20.01.2020 р.
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства 18.12.2019р. заявив вимоги про: 1) визнання незаконним рішення Харківської міської ради №1297/18 від 28.11.2018 р. в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаража; 2) зобов'язання Харківської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаража, згідно з графічними матеріалами, поданими разом з заявою від 18.10.2018р.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що за відсутності визначених законом підстав владний суб'єкт відмовив у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки. Вчинена відмова вмотивована міркуваннями, які суперечать закону, а тому підлягає скасуванню.
Відповідач, Харківська міська рада (далі за текстом - Міська рада, владний суб'єкт), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення, зазначив, що порушене заявником питання було вирішено на підставі та у спосіб, визначені законом, і оскільки місце розташування бажаної заявником земельної ділянки не відповідає ДБН "Планування і забудова територій", то відмова була вчинена за наявності належних підстав.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
06.07.2018р. заявник був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 б АДРЕСА_3 66А.
Копією посвідчення УБД № НОМЕР_1 від 07.06.2017р. підтверджені обставини набуття заявником статусу ветерана війни - учасника бойових дій.
18.10.2018р. мала місце подія звернення заявника з приводу надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01га (розміром 5м*20м) по АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаража.
При цьому, позивач не надав до суду жодних належних та допустимих доказів звернення до відповідача з вказаного питання, проте оскільки у відзиві на позов владним суб'єктом визнані обставини звернення та надана його копія, то суд сприймає факт звернення як доведений.
Листом від 16.11.2018р. Управління містобудування та архітектури за дорученням Харківської міської ради повідомило заявника, що за результатами розгляду листа буде підготовлено проект рішення Харківської міської ради.
20.11.2018р. заступником начальника Управління містобудування та архітектури - заступником головного архітектора міста були складені пропозиції №8837/0/27-18, де з посиланням на: 1) Генеральний план м. Харкова (затверджений рішенням Харківської міської ради від 23.06.2004р. №89/04 із змінами та доповненнями згідно з рішенням від 27.02.2013р.; 2) план зонування території (зонінг) міста Харкова (затверджений рішенням Харківської міської ради від 27.02.2013р. №1024/13 із змінами та доповненнями згідно з рішенням від 26.10.2016р. №396/16); 3) п.10.8.2 і п.10.8.3 Державних будівельних норм Б.2-12:2018 "Планування і забудова територій" було зазначено, що перешкодою у наданні дозволу є обставини розташування земельної ділянки у зоні багатоквартирної забудови.
У подальшому відповідач вирішив викладене у зверненні заявника питання у спосіб видання рішення №1297/18 від 28.11.2018р., пунктом 2 додатку 2 якого відмовлено заявнику, ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Отже, за пропозиціями заступника начальника Управління містобудування та архітектури - заступника головного архітектора міста від 20.11.2018р. №8837/0/27-18, юридичними перешкодами для позитивного вирішення порушеного заявником питання є: 1) Генеральний план м. Харкова, 2) зонінг міста, 3) ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій".
Проте, як з'ясовано судом, у тексті копії витягу з додатку до рішення №1297/18 від 28.11.2018р. одночасно фактичною та юридичною підставою для вчинення оскарженого волевиявлення Міською радою було обрано лише посилання на ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій".
У ході подальшого листування між заявником та Міською радою ця ж сама підстава була указана і в листі від 29.08.2019р. №М-10-31942/1-19-08-31.
Не погодившись із правомірністю вчиненої міською радою відмови, заявник ініціював даний спір.
За відсутності доказів сповіщення заявника про підстави видання оскарженого рішення (до настання події складання листа від 29.08.2019р. №М-10-31942/1-19-08-31), а також зважаючи на перманентне знаходження заявника у зоні проведення Операцій Об'єднаних Сил на території Донецької та Луганської областей у зв'язку із виконанням військового обов'язку, суд доходить до переконання про своєчасність подання позову.
Тому, вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб'єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Матеріали справи не містять доказів, котрі б беззаперечно доводили штучність намірів заявника на будівництво індивідуального гаража.
Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст.ст.118, 122, 123 Земельного кодексу України, а процедура реалізації таких повноважень - ст.ст.26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Так, у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Викладене кореспондується з положеннями ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою визначено, що рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При цьому, чинним законодавством прямо не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України, хоча суд не виключає такої можливості з огляду на явну та очевидну потребу у захисті публічного інтересу суспільства (зокрема і на дотримання правил забудови міста).
Розглядаючи спір, суд відзначає, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України "Про будівельні норми" державні будівельні норми - нормативний акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері будівництва.
ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" були затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23.04.2018р. №100.
Як було установлено судом, єдиною підставою для відмови Міською радою відповідно до тексту копії витягу з додатку до рішення №1297/18 від 28.11.2018р. обрано лише положення ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій".
Між тим, як встановлено судом, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2018р. по справі №826/13433/18 було зупинено дію наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23.04.2018 р. №100 "Про затвердження ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" у порядку вжиття заходів забезпечення позову.
У подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019р. по справі №826/13433/18 згаданий наказ було визнано протиправним та нечинним.
Отже, ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" як нормативно-правовий акт утратив чинність з 13.06.2019р., але ще з 27.08.2018р. юридична дія цього акту права була зупинена.
Звідси слідує, що станом на момент прийняття Міською радою оскаржуваного рішення від 28.11.2018 р. дія ДБН Б ОСОБА_2 2.2-12:2018 була зупинена.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Суд констатує, що обраний Міською радою мотив вчинення відмови - посилання на положення ДБН Б.2.2-12:2018 є юридично неспроможним.
А інших мотивів, як-то: Генеральний план м. Харкова та зонінг міста у тексті копії витягу з додатку до рішення №1297/18 від 28.11.2018р. не відображено, а відтак, суд вважає, що цими мотивами владний суб'єкт у спірних правовідносинах не керувався.
Таким чином, оскаржене рішення Міської ради підлягає скасуванню, проте, вимога стосовно визнання цього рішення незаконним задоволенню не підлягає, оскільки належним способом захисту права у даному випадку є визнання протиправним та скасування рішення владного суб'єкта.
Продовжуючи розгляд справи в частині позовних вимог щодо зобов'язання Харківської міської ради надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає, що з системного аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ч. 3 ст. 2 КАС України в кореспонденції з приписами ст.6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, вбачається, що суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.
Тому, не заперечуючи наявності у владного суб'єкта дискреційних повноважень у спірних правовідносинах та не обмежуючи обсягу адміністративного розсуду владного суб'єкта, суд вважає за необхідне обтяжити відповідача обов'язком повторно розглянути заяву ОСОБА_1 по суті з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
При цьому, суд звертає увагу відповідача, що підстави, на яких ґрунтується оскаржене рішення владного суб'єкта визнані судом юридично та фактично не спроможними, а тому не можуть бути причиною повторної відмови під час розгляду заяви зацікавленої особи.
Водночас із цим, суд не знаходить підстав для обтяження владного суб'єкта обов'язком вчинити управлінську дію конкретного змісту, а саме: надати дозвіл, позаяк владний суб'єкт не з'ясував та не надав юридичної оцінки усім обставинам, які мають значення та впливають на прийняття рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню в частині скасування рішення владного суб'єкта та обтяження владного суб'єкта обов'язком повторно вирішити по суті звернення заявника.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Харківської міської ради №1297/18 від 28.11.2018р. в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаража за зверненням від 18.10.2018р.
Зобов'язати Харківську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.10.2018р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаража з урахуванням висновків суду по даній справі.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко