30 січня 2020 року м. Рівне №460/3394/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доРівненської обласної державної адміністрації
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період затримки виконання рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненської обласної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період затримки виконання рішення про його поновлення на роботі в розмірі 67031,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.04.2019 у справі №817/1343/17 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання. Однак, незважаючи на вище викладене, відповідачем згадане судове рішення негайно виконано не було. А саме, фактично ОСОБА_1 було поновлено на займаній посаді та допущено до роботи лише 17.09.2019, про що відповідачем прийнято розпорядження №85-к від 17.09.2019 про допуск ОСОБА_1 до роботи. Відтак, ОСОБА_1 дійшов до висновку, що відповідач за наслідком невчасного виконання судового рішення також зобов'язаний здійснити оплату часу вимушеного прогулу за період зволікання із виконання такого рішення суду. З метою досудового врегулювання таких відносин, 25.10.2019 ОСОБА_1 звернувся із листом, в якому висловив до відповідача прохання в добровільному порядку здійснити оплату вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду за період з 18.04.2019 по 16.09.2019. З підстав наведених у позові, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 29.11.2019 прийнято позовну заяву, відкрито провадження в адміністративній справі №460/3394/19 та вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
21.12.2019 Рівненська обласна державна адміністрація подала відзив на позовну заяву. У вказаному відзиві зазначила, що до обласної державної адміністрації надійшла заява ОСОБА_1 від 25.10.2019 щодо здійснення йому оплати вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою виконання рішення про поновлення на роботі, а саме з 17.04.2019 по 17.09.2019. У відповідь, обласною державної адміністрацією було роз'яснено, що після звернення ОСОБА_1 02.09.2019, головою обласної державної адміністрації було видано розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 17.09.2019 № 85-к. Запропоновано ОСОБА_1 звернутися до Рівненського окружного адміністративного суду, як орган, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, для винесення ухвали про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 17.04.2019, а саме за період з 17.04.2019 по 17.09.2019. Також повідомлено, ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі № 817/1343/17 роз'яснено, що питання про здійснення оплати вимушеного прогулу, у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника, вирішується за окремою процедурою, у відповідності до вимог ст. 236 КЗпП України, та може бути предметом окремого судового розгляду. Обласна державна адміністрація намагалася самостійно врегулювати питання виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду, однак, в силу вимог ст. 236 КЗпП України, не мала на це законних підстав. Відтак, обласна державна адміністрація просить вирішити позовні вимоги в частині стягнення з Рівненської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період затримки виконання судового рішення про його поновлення на посаді в розмірі 67031,00 грн., відповідно до вимог ст. 236 КЗпП України.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.04.2019 у справі №817/1343/17, яке набрало законної сили 13.08.2019 згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до Рівненської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне агентство водних ресурсів України про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 " №233-к від 23.08.2017. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації "Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 23 серпня 2017 233-к" № 285-к від 23.10.2017. Визнано протиправним та скасовано п. 1 розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " № 312-к від 10.11.2017. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Рівненської обласної державної адміністрації з 11.11.2017. Стягнуто з Рівненської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 11.11.2017 по 17.04.2019 у розмірі 235266 (двісті тридцять п'ять тисяч двісті шістдесят шість) грн. 86 коп. (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати її працівнику). Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Рівненської обласної державної адміністрації та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 13800 (тринадцять тисяч вісімсот) грн. 57 коп. допущено до негайного виконання. (а.с.13-24).
Як встановлено судом, 17.09.2019 в.о. голови Рівненської обласної державної адміністрації прийнято розпорядження № 85-к «Про ОСОБА_1», яким вирішено відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, статей 370 та 372 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року № 817/1343/17, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року № 857/6819/19 та згідно з поданою заявою ОСОБА_1 від 02 вересня 2019 року:
1. Скасувати розпорядження голови обласної державної адміністрації від 23 серпня 2017 року № 233-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », від 23 жовтня 2017 року № 285-к «Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 23 серпня 2017 року № 233-к» та пункт 1 розпорядження голови обласної державної адміністрації від 10 листопада 2017 року № 312-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
2. Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника з 11 листопада 2017 року (а.с.26).
На адресу позивача скеровано лист Рівненської обласної державної адміністрації від 08.11.2019 за № вих-7835/0/01-22/19, яким щодо здійснення оплати вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою виконання рішення про поновлення на роботі, а саме з 17.04.2019 по 17.09.2019, повідомлено наступне. Рішення в частині поновлення на посаді першого заступника голови Рівненської обласної державної адміністрації та стягнення заробітної плати за час вимушено прогулу за один місць в розмірі 13 800 (тринадцять тисяч вісімсот) грн. 57 коп. було допущено до негайного виконання. Попереднім головою обласної державної адміністрації не було поновлено на посаді, однак, після звернення, головою обласної адміністрації було видано розпорядження голови Рівненської державної адміністрації від 17.09.2019 № 85-к. Також повідомлено, що відповідно до ст. 236 КЗпП України затримки власником або уповноваженим ним органом виконання органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Враховуючи вищенаведене, запропоновано звернутись до Рівненського окружного адміністративного суду, як орган, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, для винесення ухвали про виплату заробітку за час затримки виконання рішення суду від 17.04.2019, а саме за період з 17.04.2019 по 17.09.2019 (а.с.27).
Разом з тим, судове рішення від 17.04.2019 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Рівненської обласної державної адміністрації негайно виконано не було, фактично ОСОБА_1 було поновлено на займаній посаді та допущено до роботи лише 17.09.2019, про що відповідачем прийнято розпорядження №85-к від 17.09.2019 про допуск ОСОБА_1 до роботи. Відтак, ОСОБА_1 дійшов до висновку, що відповідач за наслідком невчасного виконання судового рішення також зобов'язаний здійснити оплату часу вимушеного прогулу за період зволікання із виконання такого рішення суду. У зв'язку з наведеним, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Також, принцип обов'язковості судових рішень закріплений в ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), де зазначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
В тому числі, відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Статтею 5 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено приписами Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Положеннями ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами ч. 2 ст. 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Частиною 7 ст. 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Необхідно звернути увагу, що у відповідності до ст. 237 КЗпП України, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Також, статтею 65 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, з аналізу вищенаведених норм законодавства можна дійти висновку, що з наступного дня після ухвалення рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.04.2019 про поновлення позивача на роботі, у відповідача виник обов'язок щодо його виконання, який має бути реалізований шляхом видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки.
Як встановлено в ході розгляду даної справи та підтверджено сторонами відповідно до приєднаних документів до матеріалів справи, Рівненською обласною державною адміністрацією рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.04.2019 по справі №817/1343/17 виконано лише 17.09.2019, шляхом видання розпорядження № 85-к "Про ОСОБА_1".
Оскільки 17.04.2019 ухвалено рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №817/1343/17, а Рівненською обласною державною адміністрацією його виконано лише 17.09.2019, шляхом прийняття розпорядження за № 85-к та поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника з 11.11.2017, то суд дійшов висновку про наявність факту затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_1 з 18.04.2019 по 16.09.2019.
Відтак, у даному випадку підставою для стягнення коштів є невчасне виконання відповідачем рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.04.2019 у справі № 817/1343/17, що зумовлює стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, згідно з положеннями ст. 236 КЗпП України.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, за змістом норми ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, з наступного дня після проголошення судового рішення.
Суд зазначає, що вказані норми права передбачають право особи, яку було незаконно звільнено та в подальшому у відношенні до якої роботодавцем було здійснено затримання виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі на отримання саме середнього заробітку за час такої затримки.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 25.07.2018 у справі №552/3404/17, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, хоча й подібні, але не тотожні за своєю правовою природою поняття.
Крім того, згідно із до ч. 3 п. 32 роз'яснення Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11. 1992 № 9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Основним нормативно-правовим актом, що визначає порядок розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу є Постанова Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року "Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100 від 08.02.1995).
Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку № 100 від 08.02.1995, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки судом встановлено наявність факту затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_1 з 18.04.2019 по 16.09.2019, то суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на суму 67 031,34 грн. (657,17 грн.*102), де 657,17 грн. - середньоденна заробітна плата, 102 - кількість робочих днів затримки виконання рішення.
Водночас, суд звертає увагу на те, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення, не відображають суми відрахувань згідно вимог чинного законодавства. Про що робиться відповідна відмітка в рішенні суду.
Вказані положення відповідають п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", відповідно до якого, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Подібні приписи зазначені в п.3 Порядку № 100 від 08.02.1995 року, а саме усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Таким чином, суду необхідно наголосити, що роботодавець зобов'язаний при виконанні судового рішення утримати податки та інші обов'язкові платежі з нарахованих фізичній особі сум. Натомість, суд у випадку задоволення позовних вимог, у резолютивній частині рішення зазначає суми до стягнення без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, то поданий позов необхідно задовольнити повністю.
Поряд з цим, у позовній заяві позивачем зазначено, що ним додатково понесено витати на правову допомогу. А саме 24.10.2019 між адвокатським бюро «Шевчука Віктора» в особі Голови Бюро - адвоката Шевчука Віктора Сергійовича та ОСОБА_1 . укладено договір №19-10/22 про надання правничої допомоги адвокатським бюро (далі - Договір), відповідно до предмету якого, Бюро надає правничу допомогу, яка полягає в представництві та захисту інтересів Клієнта при вирішені питання, що стосуються стягнення на користь Клієнта заборгованості по заробітній платі. Клієнт зобов'язується сплатити гонорар та компенсувати фактичні витрати за надану правничу допомогу в обсязі та на умовах , визначених Договором або додатковими угодами до нього(а.с.31).
Так, згідно розрахунку № 1 суми гонорару адвокатського бюро за надану правничу допомогу від 24.10.2019 р. відповідно до договору № 19-10/22 від 24.10.2019, Адвокатським Бюро «Шевчука Віктора» для ОСОБА_1 на виконання вищеназваного Договору було визначено суму гонорару за супровід судового спору у справі про стягнення заборгованості із заробітної плати на користь Клієнта в Рівненському окружному адміністративному суді у сумі 12500 грн.(а.с.33).
Відповідно до зазначеного попереднього розрахунку визначено, що в загальному підсумку буде надано правничу допомогу наступного характеру:
1.Підготовка процесуальних документів (позову, відповіді на відзив, клопотань, вивчення та правовий аналіз доказів для матеріалів справи) - 6 год. , ставка за годину - 1500грн., вартість 9000грн.;
2. Представництво інтересів в суді (в т. ч. участь в судових засіданнях та ознайомлення із матеріалами справи) - 3,5 год., ставка за годину - 1000грн., вартість 3500грн.
На підставі наведених вище документів, адвокатським бюро «Шевчука Віктора» виставлено рахунок на оплату №1/19 від 24.10.2019 в загальній сумі 12500,00грн.(зворот. бік а.с.33).
15.11.2019 позивачем ОСОБА_1 здійснено оплату за правничі послуги на суму 12500,00грн., що стверджується копією квитанції від 15.11.2019 № МР-АВ0309880АА1_10740190.
21.12.2012 стороною Рівненської обласної державної адміністрації подано клопотання, яким відповідач заперечував проти заявлених витрат на професійну правничу допомогу та просив суд розглянути вимоги про відшкодування витрат відповідно до практики Європейського суду з прав людини. Клопотання мотивоване тим, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Рівненська обласна державна адміністрація вважає, що позивачем не дотримано ч. 5 ст. 134 КАС України враховуючи наступне. Вказана справа є справою незначної складності та підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Тобто, визначена сума 12500 грн. не відповідає складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, зазначили, що розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 року становить 4173,00 грн. - у місячному розмірі, та 25,13 гри. - у погодинному розмірі, це передбачено Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік». В той же час, укладений позивачем Договір передбачає вартість послуг у розрахунку 2000 грн. на годину, що становить майже 48 % від встановленого розміру мінімальної заробітної плати за місяць у 2019 році, та у 79,6 разів більше, ніж встановлений законодавством розмір мінімальної заробітної плати за годину. Оплата вартості години роботи адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу базується на прожитковому мінімумі, встановленому для працездатних осіб, що передбачено постановою КМУ від 17.09.2014 №465, якою затверджено Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу. Зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб становить з 01.12.2019 2102 грн. […] Вказані обставини свідчать про завищення вартості робіт як за годину роботи адвоката, так і в цілому. Максимально допустима сума витрат на правничу допомогу, враховуючи Методику обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, є 657 гривень. Також, просили суд врахувати, що обласна державна адміністрація не затягує розгляд справи, та просить вирішити позовну заяву у відповідності до вимог ст. 236 КЗпП України, самостійно намагалась звернутись до суду щодо вирішення питання, зазначеного у позові. Натомість позивач звернувся до обласної державної адміністрації про поновлення на посаді на виконання рішення суду лише 02.09.2019 та після того, коли обласна державна адміністрація направила йому листа від 22.08.2019 з проханням з'явитись в обласну державну адміністрацію з метою узгодження організаційних заходів щодо поновлення його на посаді.
Розглянувши вищенаведені докази та аргументи щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно зазначити наступне.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України).
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому, статтею 134 КАС України передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2).
Разом з тим, частиною 3 статті 134 КАС України регламентовано, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, при визначені обґрунтованості заявленого розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу, що вказана справа у відповідності до вимог КАС України є справою незначної складності, про що зазначено в ухвалі про відкриття провадження у справі від 29.11.2019. Відтак, враховуючи наведене та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет доказування, суд дійшов висновку, що вказана справа № 460/3394/19 не потребує значного часу на підготовку всіх процесуальних документів для захисту порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Так, від представника позивача 16.12.2019 до суду надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів понесення судових витрат. А саме, надано суду акт від 13.12.2019 за № 1/19-10/22 суми гонорару адвокатського бюро за надану правничу допомогу згідно договору № 19-10/22 від 24.10.2019. Відповідно до п.2 акту зазначено, що до складу переданих-прийнятих послуг, включаються послуги надані по справі №460/3394/19:
1. Підготовка позовної заяви, в тому числі:
- складання письмової позовної заяви;
- аналіз та визначення переліку/обсягу доказів, які долучалися до позовної заяви, копіювання таких доказів (документів) відповідно до кількості учасників у справі;
- пошук та аналіз судової практики з подібних спорів, з метою відповідного використання в процесі доказування.
Зазначено, що кількість витрачених годин складає 6 год. 15хв., ставка за годину 2000грн., всього 12500грн.
Як зазначалося судом вище ч.4 ст.134 КАС України регламентовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Однак, на думку суду опис фактично наданих послуг адвокатом, який наведений у акті від 13.12.2019 за № 1/19-10/2 не є в повній мірі деталізованим як того вимагають приписи ч.4 ст.134 КАС, оскільки не включає конкретно зазначених годин, ставки за годину та фактичної вартості, які понесені адвокатом на виконання окремої юридичної послуги.
Суду необхідно додатково звернути увагу, що згідно із п.2 ч.3 ст.134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, надання послуг з копіювання доказів (документів) відповідно до кількості учасників у справі, про що зазначено в акті від 13.12.2019 за № 1/19-10/22 не узгоджується з умовами договору № 19-10/22 про надання правничої допомоги від 24.10.2019. Більше того, суд критично оцінює належність послуги з копіювання доказів (документів) до послуг, які входять до видів правової допомоги, що надаються особою, яка здійснює адвокатську діяльність, тобто фахівцем у галузі права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно із практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, заявлених представником позивача, судом встановлено, що витрати позивача на правову допомогу пов'язані з розглядом даної справи, їх розмір є частково обґрунтованими та частково пропорційними до предмета спору, а також частково співмірними з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Позиція аналогічного змісту викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 24.10.2019 у справі №820/4280/17, від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15.
Відтак, суд вважає за обґрунтоване стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень відповідача, судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для його стягнення відповідно до ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Рівненської обласної державної адміністрації (майдан Просвіти, 1, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 13986712) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період затримки виконання рішення про його поновлення на роботі, - задовольнити повністю.
Стягнути з Рівненської обласної державної адміністрації (майдан Просвіти, 1, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 13986712) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у період затримки виконання рішення про його поновлення на роботі за період з 18.04.2019 по 16.09.2019, в розмірі 67 031 (шістдесят сім тисяч тридцять одну) грн. 34 коп. Сума до стягнення зазначена без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Рівненської обласної державної адміністрації (майдан Просвіти, 1, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 13986712) судові витрати в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 30 січня 2020 року.
Суддя Зозуля Д.П.