17 січня 2020 року м. Рівне №460/3654/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Минько Н.З., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі
позивача: ОСОБА_2 . ,
відповідача: представник Наконечна І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_2
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про зобов'язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про зобов'язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди.
Позивач просив суд:
- зобов'язати відповідача донарахувати та виплатити йому пенсію з 1 вересня 2010 року по 1 серпня 2019 року - за період, коли застосовувався неправильно вирахуваний коефіцієнт у зв'язку із втратою довідки МСЕК від 19.02.1987 серії РОР-Р-62;
- стягнути на його користь з відповідача донараховану пенсію з компенсацією частини втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати;
- стягнути з відповідача на його користь 7000,00грн на відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправно у період з 01.09.2010 по 01.08.2019 виплачувало пенсію у заниженому розмірі.
Ухвалою суду від 03.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області подано відзив. В обґрунтування заперечень вказано, що пенсія позивачу нараховувалася та виплачувалася за матеріалами пенсійної справи та згідно з вимогами чинного законодавства.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та суду пояснив, що з 31.01.1984 отримує пенсію як інвалід ІІ групи загального захворювання. У 2019 році він виявив, що розмір пенсії є заниженим та звернувся до Сарненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області з приводу її донарахування та доплати, однак отримав відмову в задоволенні зазначених вимог. Із відповіді Сарненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області стало зрозуміло, що в період з 01.09.2010 по 01.08.2019 пенсійна виплата була нарахована на підставі коефіцієнту страхового стажу, який визначався без урахування довідки про визнання інвалідності від 19.02.1987. Зазначив, що вказана довідка була в органах, які призначають та нараховують пенсію. Про втрату довідки та про зниження пенсії його протиправно не повідомлено. Вказав, що упродовж 32 років є інвалідом ІІ групи. Для поновлення своїх прав змушений був неодноразово звертатися в різні установи. З огляду на вік та стан здоров'я це важко фізично, пригнічує морально, завдає страждань. Просив позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача заперечила проти задоволення позовних вимог з підстав. викладених у відзиві на позовну заяву. Суду пояснила, що вини відповідача щодо неврахування довідки МСЕК за період 1987-1988 роки нема, оскільки остання відсутня в матеріалах пенсійної справи позивача. Вказала, що функції з призначення та виплати пенсій за віком були передані від органів соціального захисту до органів пенсійного фонду у 2002 році. Тоді ж було передано до Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі і справу ОСОБА_2 . На момент передачі справи зазначена довідка була відсутня. 13.06.2019 позивач звернувся із заявою щодо перевірки правильності осучаснення його пенсії, зазначивши, що його додатковий стаж складає 25 років 7 місяців 6 днів. Управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було надано відповідь, згідно з якою в кінці 2010 року під час проведення інвентаризації пенсійних справ було виявлено відсутність у пенсійній справі ОСОБА_2 довідки МСЕК, відповідно до якої проводиться нарахування пенсійних виплат. На запит відповідача Рівненським обласним центром медико-соціальної експертизи надано інформацію про визнання позивача особою з інвалідністю ІІ групи з 19.02.1987 по 01.03.1988, про що видано відповідну довідку. Враховуючи зазначене, та вимоги чинного законодавства щодо моменту перерахування пенсій, позивачу з 01.08.2019 було перераховано пенсію з урахуванням до страхового стажу для обчислення пенсії періоду перебування на інвалідності з 19.02.1987 до 01.03.1988. Зазначила, що відсутні будь-які докази спричинення позивачу моральної шкоди, позивачем не обґрунтовано її розмір в сумі 7000,00грн. Вказала на порушення позивачем строків звернення до суду. Просила в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою суду від 17.01.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши у судовому засіданні долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01.02.1984 отримує пенсію по інвалідності ІІ групи загального захворювання, призначену згідно з рішенням Комісії по призначенню пенсій при виконкомі Сарненського районної ради Ровенської області від 25.05.1984, що підтверджується протоколом від 25.05.1984 №5/25 (а.а.с.34-35).
ІІ групу інвалідності загального захворювання позивачу було встановлено 31 січня 1984 року, що підтверджується довідкою ЛТЕК серії Д-70 №777993 (а.с.36).
Надалі ІІ група інвалідності позивача була підтверджена довідками ЛТЕК від 13.02.1985 серії РОВ-Р-82 №005765, від 19.02.1987 серії РОВ-Р-82 №022048, від 18.02.1988 серії РОВ-Р-82 №029486, від 12.04.1989 серії ВТЭ-22 №008624 (а.а.с.17, 19, 37, 38).
08.03.1985 ОСОБА_2 Сарненським відділом соціального забезпечення Ровенської області видано посвідчення №118/107347 про призначення довічно пенсії по інвалідності ІІ групи (а.с.16).
11.06.2019 ОСОБА_2 звернувся до Сарненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області із заявою щодо перевірки правильності осучаснення його пенсії у жовтні 2017 року (а.с.42).
Листом від 01.07.2019 №1166/09 Сарненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області (а.с.11) надало позивачу відповідь на зазначену заяву, згідно з якою підтвердження інвалідності за період з 05.02.1987 по 18.02.1988 відсутнє. Зазначено, що з дати виявлення допущеної спеціалістом помилки при розрахунку додаткового стажу роботи проведено правильне обчислення додаткового стажу без утримання переплати пенсії.
24.07.2019 Сарненський відділ обслуговування громадян (Сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області звернувся до Рівненського обласного центру МСЕК (вих.№1310/02.19 від 24.07.22019) щодо підтвердження інвалідності ОСОБА_2 за період з 19.02.1987 по 01.03.1988 (а.с.43).
На зазначений запит Рівненський обласний центр медико-соціальної експертизи надав відповідь від 05.09.2019 №686/01-12/19, згідно з якою ОСОБА_2 19.02.1987 псих ВТЕК м.Рівне був визнаний інвалідом другої групи до 01.03.1988, про що йому було видано довідку до акта огляду ВТЕК серії РОВ-Р-82 №022048 (а.с.44).
Надалі ОСОБА_2 звернувся до Сарненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області із заявою від 11.09.2019 щодо дорахування і виплати пенсійних виплат, які помилково не були нараховані за період з 2010 року по серпень 2019 року у зв'язку з втратою довідки про встановлення інвалідності за 1987-1988 роки. Заяву зареєстровано в органі Пенсійного фонду 13.09.2019 за №37-Г (а.с.45).
На зазначену заяву ОСОБА_2 Сарненський відділ обслуговування громадян (Сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надав відповідь листом від 21.10.2019 №4394/03.18, за змістом якого на момент передачі пенсійної справи від Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації до Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі довідка МСЕК (виписка з акту огляду) за 1987-1988 роки була відсутня. Вказано, що для проведення нарахування пенсії за 2010-2019 роки законні підстави відсутні (а.а.с.14-15).
Крім того, ОСОБА_2 отримав відповідь від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03.09.2010 №Г-1042/07.1-59 на його звернення, що надійшли на розгляд з Пенсійного фонду України та Рівненської обласної державної адміністрації (а.с.13).
За змістом відповіді, пенсію позивача з 01.08.2019 було перераховано з урахуванням до страхового стажу для обчислення пенсії періоду перебування на інвалідності з 19.02.1987 до 01.03.1988.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону №1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За змістом ч.1 ст.9 Закону №1058-ІV, за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема, така пенсійна виплата як пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).
У силу норм Закону №1058-ІV, розмір пенсії за віком залежить від страхового стажу та заробітної плати особи, а також від показника середньої заробітної плати у країні, який, відповідно до цього Закону, враховується для обчислення пенсії.
Відповідно до ч.1 ст.27 Закону №1058-ІV, розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп ? Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Згідно із ст.25 Закону №1058-ІV, коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п'яти знаків після коми за формулою:
Кс - коефіцієнт страхового стажу;
См - сума місяців страхового стажу;
Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%.
За змістом ст.24 Закону №1058-ІV, до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою пенсійного віку.
У силу вимог ч.1 ст.33 Закону №1058-ІV, пенсія по інвалідності особам з інвалідністю II групи призначається в розмірі 90 відсотків пенсії за віком, обчисленої залежно від страхового стажу та заробітної плати.
Судом встановлено, що згідно з розпорядженням Сарненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області від 01.09.2010 №107347 ОСОБА_2 було здійснено перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнта страхового стажу 0,41917 (без врахування періоду інвалідності з 28.02.1987 по 18.02.1988, внаслідок чого додатковий страховий стаж становить 24 роки 7 місяців 10 днів) (а.с.39).
Надалі, після звернення позивача, згідно з протоколом призначення пенсії від 01.08.2019, ОСОБА_2 було здійснено перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнта страхового стажу 0,42917 (із урахуванням періоду інвалідності з 01.03.1987 по 29.02.1988, внаслідок чого додатковий страховий стаж становить 25 років 7 місяців 2 дні) (а.с.41).
Тобто, у період з 01.09.2010 по 01.08.2019 позивачу було нараховано та здійснено виплату пенсії із застосуванням коефіцієнта страхового стажу 0,41917 - у розмірі меншому від того, який би виплачувався у разі застосування коефіцієнта страхового стажу, обчисленого з урахуванням періоду інвалідності з 01.03.1987 по 29.02.1988.
При цьому, до перерахунку 01.09.2010 пенсія виплачувалася із застосуванням коефіцієнта, обчисленого з урахуванням періоду інвалідності з 01.03.1987 по 29.02.1988.
Вказана у розпорядженні від 01.09.2010 №107347 підстава проведення перерахунку "через зміну надбавки" фактично була зменшенням надбавки у зв'язку із застосуванням коефіцієнта, обчисленого без урахуванням періоду інвалідності з 01.03.1987 по 29.02.1988.
Зазначені обставини сторонами не заперечувалися.
Аналіз норм Закону №1058-ІV (в редакцій, чинній на дату перерахунку пенсії - 01.09.2010) вказує на те, що перерахунок призначеної пенсії здійснюється для забезпечення індексації, у зв'язку із збільшенням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, прожиткового мінімуму та страхового стажу.
Перерахунок пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом здійснюється за нормами цього Закону.
Крім наведених підстав для перерахунку пенсії, Закон №1788-XII передбачає наступні:
- у разі дальшого зростання заробітку пенсіонера;
- підвищення пенсій інвалідам війни, іншим учасникам війни, інвалідам з дитинства внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, пов'язаних з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни чи пов'язаних з їх наслідками, а також пенсії в разі втрати годувальника інвалідам з дитинства внаслідок зазначених причин, репресованим особам;
- у зв'язку із зміною в сімейному стані, влаштуванням на роботу або її припиненням.
Згідно з ч.4 ст.45 Закону №1058-ІV (в редакцій, чинній на дату перерахунку пенсії - 01.09.2010), перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:
- у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;
- у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Таким чином, передумовою перерахунку пенсії із зменшенням її розміру є настання обставин, що тягнуть таке зменшення.
Суд зазначає, що виявлення спеціалістами органу Пенсійного фонду помилки при розрахунку додаткового стажу роботи позивача, як про це зазначено в листі Сарненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області від 01.07.2019 №1166/09, не є підставами для перерахунку пенсії із зменшенням її розміру в розумінні норм Закону №1058-ІV та Закону №1788-XII, особливо враховуючи те, що в період з 19.02.1987 по 01.03.1988 ОСОБА_2 був визнаний інвалідом другої групи, що підтверджується довідкою серії РОВ-Р-82 №022048. Зазначений період підлягає до включення до страхового стажу згідно з вимогами ст.24 Закону №1058-ІV.
Відповідно до ст.101 Закону №1788-XII, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно зі ст.102 Закону №1788-XII, пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.
Враховуючи наведені норми, орган Пенсійного фонду, виявивши "помилку у розрахунку додаткового стажу роботи позивача" мав право вимагати в установі медико-соціальної експертизи документи, що підтверджують встановлення інвалідності ОСОБА_2 у період з 01.03.1987 по 29.02.1988, та зобов'язаний був вжити заходи для відшкодування позивачем шкоди у зв'язку з одержанням зайвих сум пенсії через неповідомлення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії.
Жодної із вищезазначених дій органом Пенсійного фонду зроблено не було, відповідно факту наявності станом на 01.09.2010 довідки серії РОВ-Р-82 №022048, що підтверджує статус позивача як інваліда, не встановлено. Позивач про обставини виявлення "помилки у розрахунку додаткового стажу роботи" повідомлений не був.
Тобто, органом Пенсійного фонду України не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів на підтвердження страхового стажу позивача.
У сукупності викладеного, суд вважає, що органом Пенсійного фонду України протиправно було застосовано зменшений коефіцієнт страхового стажу та прийнято розпорядження про перерахунок пенсії.
Такі дії не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розумності, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вчинені без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожній фізичній або юридичній особі забезпечується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення від 19.06.2012 у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), заява №17767/08, пункт 72).
Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі «ОСОБА_3 Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Таким, чином орган Пенсійного фонду України повинен був діяти відповідно до норм Конституції України, не допускати звуження вже існуючого права позивача, а саме зменшення індивідуального коефіцієнта страхового стажу, що потягло виплату пенсії у зменшеному розмірі.
Відповідно до ст.87 Закону №1788-XII, суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_2 в частині зобов'язання відповідача донарахувати та виплатити пенсію з урахуванням коефіцієнта страхового стажу, визначеного з урахуванням довідки серії РОВ-Р-82 №022048 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Що стосується вимоги стягнути з відповідача донараховану пенсію з компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.46 Закону №1058-ІV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Таким законом є Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 N2050-III (далі - Закон N2050-III).
Відповідно до ст.1 Закону N2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону N2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст.3 Закону N2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Таким чином, в силу наведених норм Закону №1058-ІV та Закону N2050-III, компенсація може нараховуватися лише на вже нараховані, але не виплачені суми пенсії.
Аналогічно суд може присудити до стягнення вже нараховані, але не виплачені суми.
Оскільки у спірних правовідносинах мало місце нарахування позивачу пенсії у меншому розмірі, то позовна вимога про стягнення недорахованих сум пенсії з компенсацією втрати частини доходів є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Кім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 7000,00грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N40450/04, п.64, від 15 жовтня 2009 року ) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п.2 ч.2 ст.23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п.4 ч.2 ст.23 ЦК України).
Згідно з п.6 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Позивач, обґрунтовуючи моральну шкоду, зазначав, що є інвалідом ІІ групи загального захворювання упродовж 32-х років. З огляду на стан здоров'я та вік - 70 років, йому важко доїжджати з селища міського типу громадським транспортом до районного чи обласного центрів, де знаходяться державні установи, складно писати письмові звернення для захисту своїх прав. Вказав, що має постійні головні болі, зумовлені хвилюванням та моральним приниженням, якого зазнає у зв'язку з неправомірними діями органу Пенсійного фонду України.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, заява №29979, п.п.86, 89, від 20 жовтня 2011 року, Антоненков та інші проти України, заява №14183/02, п.71, від 22 листопада 2005 року).
Суд зазначає, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Вирішуючи зазначену позовну вимогу, суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст.ст.3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.
Оцінюючи негативні емоції позивача, суд вважає, що такі досягли рівня страждання та приниження, враховуючи статус позивача як особи похилого віку з тривалим періодом інвалідності, що потребує додаткового соціального захисту від держави та уважного ставлення посадових осіб суб'єктів владних повноважень.
У силу вимог ст.1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 КАС України).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Суд зазначає, що відповідачем не доведено, що його дії щодо здійснення перерахунку пенсії у зв'язку із застосуванням коефіцієнта страхового стажу у зменшеному розмірі не викликали у позивача психічне напруження, розчарування в діяльності державного органу та додаткове психічне напруження під час розгляду його заяв, які належно не вирішувалися.
Враховуючи характер правопорушення, глибину й тривалість завданих позивачеві душевних страждань, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що достатньою сатисфакцією буде стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00грн.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відтак, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат згідно з ч.1 ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.Короленка, 7, м.Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про зобов'язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо перерахунку 01.09.2010 пенсії ОСОБА_2 із застосуванням коефіцієнта страхового стажу, визначеного без врахування періоду інвалідності з 28.02.1987 по 18.02.1988.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області донарахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію за період з 1 вересня 2010 року по 1 серпня 2019 року, з урахуванням коефіціенту страхового стажу, визначеного з урахуванням довідки про визнання інвалідності від 19.02.1987 серії РОВ-Р-82 №022048.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 3000,00грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 22 січня 2020 року.
Суддя Дудар О.М.