Справа № 420/6050/19
21 січня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
судді - Бутенко А.В.,
за участю секретаря - Філімоненка А.О.,
сторін:
представник позивача - Доніна Л.А. (за ордером),
представник відповідача - Погожий Д.В. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом громадянки Соціалістичної республіки В'єтнам Дао Тхі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправним та скасування рішення №292106 від 23.07.2019 року,
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов громадянки Соціалістичної республіки В'єтнам Дао Тхі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому, просить суд:
- Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №292106 від 23.07.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну виданий 03.08.2005 громадянці Соціалістичної Республіки В 'єтнам Дао Тхі Хонг Гам, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування адміністративного позову Позивачем зазначено, що рішення ГУ ДМС України в Одеській області №292106 від 23.07.2019 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки такі дії Відповідача порушують гарантовані Конституцією України права Позивача, а тому є незаконними.
06.11.2019 року, від Відповідача надійшов відзив на позов. В обгрунтування зазначено, що Відповідач заперечує проти задоволення позову, оскільки згідно матеріалів особової справи, дозвіл на імміграцію в Україну вказана іноземка отримала згідно п. 6 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» (батьки, чоловік (дружина) іммігранта), однак, неповнолітня дитина позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не мала дозволу на імміграцію в Україну.
Також, підставою для отримання дозволу на імміграцію в Україну позивачкою в заяві-анкеті було вказано те, що дитина ОСОБА_2 народилась на території України, однак, неповнолітня дитина позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не було підтверджено належності до громадянства України, тобто на момент надання позивачці дозволу на імміграцію у громадянстві України неповнолітня дитина не перебувала.
Інші підстави для імміграції у громадянки СР В'єтнам Дао Тхі Хонг Гам, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., на територію України за матеріалами особової справи відсутні, а тому, громадянці СР В'єтнам Дао Тхі Хонг Гам, ІНФОРМАЦІЯ_1 ., дозвіл на імміграцію в Україну було надано з порушенням ЗУ «Про імміграцію» та посвідкою на постійне проживання документована безпідставно.
Заяви чи клопотанння від сторін.
21.12.2019 року від представинка Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Інших заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.
Представинк позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, зазначених у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов.
Обставини справи.
Позивачу - громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам Дао Тхі Хонг Гам відповідно до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» надано дозвіл на імміграцію, про що документовано посвідкою на постійне проживання в Україні від 25.03.2010 року за №292106, терміном безстроково.
02.11.2018 позивач звернулась до Київського РВ у м.Одесі ГУ ДМС України в Одеській області із заявою щодо оформлення набуття її дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянства України.
На адвокатський запит від 20.03.2019 щодо результату розгляду звернення позивача, листом ГУ ДМС України в Одеській області №5100.4.5-4516/51.1-19 від 27.03.2019, було повідомлено, що 22.11.2018 (вдруге 31.01.2019 р.) Київським РВ у м.Одесі ГУ ДМС України був надісланий запит щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію заявниці. 13.03.2019 р. надійшла відповідь про те, що дозвіл на імміграцію гр. Дао ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було надано у супереч Закону України «Про імміграцію» та на підставі чого буде розглянуто питання щодо скасування дозволу на імміграцію.
Також, за результатами розгляду адвокатського запиту від 20.03.2019 щодо проведення перевірки законності перебування на території України громадянки В'єтнаму Дао Тхі Хонг Гам та надання копій матеріалів особової справи, листом ГУ ДМС України в Одеській області повідомлено, що неповнолітня дитина заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент прийняття документів у її мати, не мала дозволу на імміграцію в України, посвідкою на постійне проживання в Україні документована не була. Враховуючи вищевикладене, надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам Дао Тхі Хонг Гам , 08.10.1980 та документування посвідкою на постійне проживання було здійснено безпідставно та усупереч Закону України «Про імміграцію» у зв'язку з цим буде розпочато процедуру скасування дозволу на імміграцію в Україну, про результати буде повідомлено у встановлений Законом термін.
На адвокатський запит Доніної Л.А. вих.№060/19 від 16.09.2019 щодо стану проведення процедури скасування дозволу на імміграцію в Україну гр.Дао Тхі Гам, 04.10.2019 листом ГУ ДМС України в Одеській області повідомлено, що 23.07.2019 було прийнято рішення №292106 про скасування дозволу на імміграцію в Україну видане громадянці В'єтнаму Дао ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . про те, що їй на підставі п.1 ч.І ст.12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 03.08.2005.
Позивач вважає, що рішення ГУ ДМС України в Одеській області №292106 від 23.07.2019 є протиправним, а тому звернулась із даним позовом до суду.
Джерела права й акти їх застосування.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 26 Конституції України, встановлено, що іноземці та особи без * громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим ЗК України), 1950) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правого захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи (ст.13 Конвенції про захист трав людини та основних свобод).
Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні і порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України регулюється Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»
Відповідно до ст.4 Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства в порядку, визначеному законом України про імміграцію, можуть, зокрема, іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України «Про імміграцію»№ 2491-III від 07 червня 2001 року (надалі - Закон № 2491-III, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 Закону України «Про імміграцію» визначено, що імміграція - прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Іммігрантом є іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про імміграцію”, правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.1, 2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про імміграцію», Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.9 Закону України «Про імміграцію», заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002року N31983 (далі-Порядок №1983).
Дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію (п.21 Порядку №1983).
Згідно статті 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Відповідно до п.п. 21-25 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.
Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держкомкордон.
Рішення ДМС, територіальних органів і підрозділів, інших органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції зобов'язані забезпечувати провадження у справах з питань імміграції, а також дії чи бездіяльність їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені відповідно до законодавства. У цьому разі провадження у справах з питань імміграції припиняється до прийняття відповідного рішення.
Висновки суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд не погоджується із оскаржуваним рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №292106 від 23.07.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, який виданий 03.08.2005 року громадянці Соціалістичної республіки В'єтнам Дао ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виходячи з наступного.
Як вбачається із висновку Головного управління ДМС України в Одеській області, неповнолітня дитина позивача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент прийняття документів у її мати, не мала дозволу на імміграцію в Україну, посвідкою на постійне проживання в Україні документована не була, і враховуюче викладене, надання дозволу на імміграцію в Україну позивачці та документування її посвідкою на постійне проживання було здійснено безпідставно та усупереч Закону України «Про імміграцію».
Проте, суд зазначає, що неповнолітня дитина позивача, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася в місті Одеса, Україна, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 виданим 19.05.2004 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.6 Закону України «Про громадянство України» набувається, зокрема за народженням.
Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України (ч.4 ст. 7 Закону України «Про громадянство України»).
Згідно ч. 8 ст. 7 Закону України «Про громадянство України», особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Отже, неповнолітня дитина позивача є громадянином України з моменту народження, тобто з 11.02.2004 року.
Судом всатновлено та Відповідачем неспростовано, що Позивач не надавала Відповідачу свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Отже, викладені обставини свідчать про відсутність підстав визначених п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», які були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.12 Порядку №1983, станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не виявив.
Таким чином, суд вважає, що рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №292106 від 23.07.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, який виданий 03.08.2005 року громадянці Соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушені права, свободи та інтереси позивача.
Також, вирішуючи спірні правовідносини, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на справедливий суд, яке гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип правової визначеності є різновидом загальних принципів права. Він знаходить своє відображення у джерелах права ЄС і застосовується у практиці ЄСПЛ, є спільним для правопорядків держав - членів ЄС і набуває поширення у праві України. Порівняльний аналіз змісту принципу правової визначеності в європейському і національному праві сприятиме кращому розумінню його сутності й призначення у правовому регулюванні, а з'ясування вимог, які випливають з цього принципу, - пошуку більш ефективних способів адаптації законодавства України до принципів права.
Як свідчить позиція ЄСПЛ у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
Крім того, суд наголошує, що відповідачем по справі не доведено “Легітимної мети”, а саме: “Обмеження повинно бути “необхідним у демократичному суспільстві”: не є достатнім, щоб втручання, яке розглядається, належало до винятків, перелічених у пункті 2 статті 10, так само не є достатнім, щоб таке втручання виправдовувалося тим, що його предмет належить до якоїсь визначеної категорії або підпадає під дію правової норми, викладеної у формі загальних і безумовних понять: Суд має переконатися у тому, що втручання з огляду на факти і обставини конкретної справи, яку він розглядає, справді було необхідним. (Рішення у справі “Санді Таймс” проти Сполученого Королівства” від 26 березня 1979 р., п. 65.).
При визначенні питання “необхідності в демократичному суспільстві” держави користуються свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до людини, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти. Будь-яке непропорційне втручання не буде вважатись “необхідним у демократичному суспільстві”.
Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.
Таким чином, важливим є визначити, чи належним чином національні органи влади використали свою свободу повноважень... (Рішення у справі “Ляшко проти України” (Lyashko v. Ukraine) від 10 серпня 2006 р., Заява № 21040/02, п. 47).
Відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, та не пропорційно, тобто необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення не був дотриманий.
Враховуючи зазначені обставини, рішення Відповідача порушує не лише права позивача, але й права та інтереси її дитини.
Так, відповідно до ст. 11 Закону України “Про охорону дитинства”, кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків.
Згідно ст. 14 Закону України “Про охорону дитинства”, діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Зокрема ст. 8 Закону України “Про охорону дитинства” закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя, достойний для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У Преамбулі Закону України “Про охорону дитинства” зазначено, що цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний, загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.
Згідно з судовою практикою ЕСПЛ: "для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання" (постанова по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).
З урахуванням європейських принципів суд приходить до висновку, що суб'єктом владних повноважень не доведено легітимної мети. При цьому, застосоване обмеження не було необхідним у демократичному суспільстві з огляду на обставини справи, які встановлені при розгляді справи.
Під час судового розгляду не встановлено, що з дати видання посвідки виникли обставини, передбачені статті 12 Закону України "Про імміграцію", які б тягли за собою скасування дозволу на імміграцію позивача.
Крім цього, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не були враховані усі обставини, що мають значення для його прийняття, а саме те, що позивач тривалий час проживає на території України, не вчиняла жодних дій, які є підставою для скасування дозволу на імміграцію, її донька народилася в Україні, що підтверджується свідоцтвом про народження.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи оскаржувані висновок та рішення діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, відтак рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №292106 від 23.07.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, який виданий 03.08.2005 року громадянці Соціалістичної республіки В'єтнам Дао Тхі Хонг Гам, ІНФОРМАЦІЯ_1 ., підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги громадянки Соціалістичної республіки В'єтнам Дао Тхі Хонг Гам до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 5-9, 72-73, 77, 139, 159, 241-246, 250-251, 263 КАСУкраїни, суд, -
Адміністративний позов громадянки Соціалістичної республіки В'єтнам Дао Тхі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправним та скасування рішення №292106 від 23.07.2019 року - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №292106 від 23.07.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, який виданий 03.08.2005 року громадянці Соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути на користь громадянки Соціалістичної республіки В'єтнам Дао ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 31.01.2020 року.
Суддя Бутенко А.В.
.