30 січня 2020 р. Справа № 400/4035/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Міністерства освіти і науки України, пр-т Перемоги, 10, м. Київ, 01135
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач, Міністерство), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо встановлення документа про підтвердження вищої освіти, здобутої в Українській РСР;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України встановити документ про підтвердження вищої освіти, здобутої в Українській РСР.
Ухвалою від 22.11.2019 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Миколаївський національний університет ім. В.О. Сухомлинського, який є правонаступником Миколаївського державного педагогічного інституту ім. В.Г. Бєлінського, не може видати позивачу дублікат диплома, отриманого ним у 1981 році, у зв'язку з відсутністю бланків дипломів, що видавались Українською РСР. Позивач звернувся до Урядової гарячої лінії і просив встановити документ (наприклад свідоцтво), який буде підтверджувати наявність вищої освіти, здобутої ним до 1991 року. Але відповідачем не встановлено будь-яких документів, які би підтверджували здобуття вищої освіти в Українській РСР.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що позивач отримав від нього достовірну інформацію на його звернення у повному обсязі. Наразі відсутні нормативно-правові акти, що встановлюють еквівалентність документів про здобуття вищої освіти, виданих до 1991 року, освітньо-кваліфікаційним рівням вищої освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр). Водночас, з аналізу нормативно-правових актів з питань оплати праці працівників освіти та Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року № 2984-ІІІ (далі - Закон України № 2984) відповідач дійшов висновку, що вища освіта, здобута до введення в дію Закону України № 2984 фактично відповідає вищій освіті освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.
Відповідач також звернув увагу на зловживання позивачем своїми правами при неодноразових зверненнях з тотожними питаннями, на які вже неодноразово отримував обґрунтовані відповіді.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
09.10.2019 року позивач звернувся до Урядової гарячої лінії із заявою, зареєстрованою за № ІЛ-9772299, в якій просив встановити документ (наприклад свідоцтво), який буде підтверджувати наявність вищої освіти, здобутої до 1991 року і видаватиметься тим, хто втратив диплом зразка СРСР.
Заява позивача була направлена до Міністерства освіти та науки України.
Листом від 30.10.2019 року № 17/11-9517 відповідач надав відповідь на звернення позивача, зокрема на заяву від 09.10.2019 року № ІЛ-9772299, в якій повідомив, що відповідно до законодавства України підтвердженням здобуття вищої освіти особою є наявність такого виду документа про вищу освіту як диплом (відповідно й дублікат диплома). Встановлення іншого документа (наприклад свідоцтва) для громадян, які втратили диплом зразка СРСР, відповідач вважає недоцільним.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон України № 393).
Відповідно до ст. 1 Закону України № 393 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом ст. 3 Закону України № 393 заявою (клопотанням) є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
У відповідності до ст. 15 Закону України № 393 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
За приписами ст. 20 Закону України № 393 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідь на заяву (звернення) позивача від 09.10.2019 року № ІЛ-9772299 надано у встановлені Законом України № 393 строки та містить у собі відповідь на поставлене питання.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Міністерства.
Щодо вимог позивача зобов'язати Міністерство освіти і науки України встановити документ про підтвердження вищої освіти, здобутої в Українській РСР, суд зазначає що, виходячи зі змісту позовної заяви, позивач фактично просить суд зобов'язати Міністерство надати відповідь на поставлене у його зверненні питання.
Оскільки судом встановлено, що Міністерством надано позивачу відповідь в порядку, передбаченому Законом України № 393, позовні вимоги в даному випадку також не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, метою адміністративного судочинства є захист саме порушеного права особи.
Дослідивши надані сторонами докази та заяви по суті справи, суд встановив, що права позивача при розгляді його звернення відповідачем не порушені, оскільки відповідачем дотримано вимог, передбачених ч. 2 ст. 2 КАС України, надано відповідь по суті поставленого питання та у визначений Законом України № 393 строк.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 паспорт НОМЕР_1 ) до Міністерства освіти і науки України (пр-т Перемоги, 10, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38621185) про визнання протиправною бездіяльності Міністерства освіти і науки України щодо встановлення документа про підтвердження вищої освіти, здобутої в Українській РСР та зобов'язання Міністерства освіти і науки України встановити документ про підтвердження вищої освіти, здобутої в Українській РСР - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 30.01.2020 року.
Суддя О.В. Малих