справа №1.380.2019.006222
28 січня 2020 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лізогуб В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018 та не виплаті ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018;
-зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018 та компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, Військовою частиною НОМЕР_1 не нараховувалась та не виплачувалась індексація заробітної плати за період з 01.01.2016 по 19.01.2018. Вважає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи наведене, зазначив, що невиплата індексації грошового забезпечення втрати частини доходів не може ставитися в залежність від наявності коштів у державі. Таким чином, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Позивач також зазначив, що внаслідок несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення він має право на отримання компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та приписів Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 22.12.2019. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 є бюджетною організацією, яка підпорядкована Міністерству оборони України та як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки виключно в межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом. Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» виплата індексації не передбачалася. Зазначене підтверджено роз'ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 року №10685/14-15/10; від 09.06.2016 №252/10/136-16; від 08.08.2017 року №13700/з та від 08.08.2017 №78/0/66-17. Таким чином, вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018 є помилковою, оскільки рішення про виплату та нарахування зазначеної індексації військовослужбовцям Збройних Сил України не входить в межі повноважень командирів військових частин, це право надано Міністерству оборони України. Представник відповідача також зазначає, що основною умовою для виплат громадянину передбаченої ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушеннями строку їх виплати», компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсації за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Таким чином, право на компенсацію позивач набуде лише після набрання законної сили даним судовим рішення та у разі несвоєчасної виплати військовою частиною сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначає, що роз'яснення Міністерства соціальної політики України, не є нормою права, а тому посилання відповідача на вказані роз'яснення як на норму права є безпідставними. Крім того, вважає, що відповідач не може посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018.
Ухвалою суду від 27.11.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 24.12.2019.
24.12.2019 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду на 28.01.2020 року.
Сторони у судове засідання не заявилися, належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання. Представником позивача подано клопотання від 24.12.2019 року про розгляд справи без участі позивача та представника позивача.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для справи суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира бригади з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом начальника Генерального штабу - Головокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.12.2017 №622 відповідно до ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням вимог ч.8 цієї самої статті за підпунктом «б» (за станом здоров'я), заступника командира бригади з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 звільнено з військової служби.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 19.01.2018 №15 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з 19.01.2018 (а.с.10).
13.11.2019 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018 та компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018.
Відповідач не провів із позивачем розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення та компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення, тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст.1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 2, 3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078).
Згідно з п.1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 2016 року - 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п.2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п.4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до п.6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Як вбачається з довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 , відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 року по 19.01.2018 року (а.с. 11).
Згідно наданого у відзиві на позовну заяву пояснення представника відповідача, Військова частина НОМЕР_1 є бюджетною організацією, яка підпорядкована Міністерству оборони України та як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки виключно в межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом. Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» виплата індексації не передбачалася.
Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на зазначену вище обставину, оскільки відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є само по собі належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат. Так, відповідачем не надано суду жодних доказів відсутності коштів для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Крім того, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Таким чином, не нарахування та невиплата відповідачем ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018 є порушенням вимог Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078, а тому вищевказані позовні вимоги позивача мають бути задоволені.
При цьому суд враховує, що ст.18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.
Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018 та зобов'язання нарахувати та виплатити вказану компенсацію суд зазначає наступне.
Згідно пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - Військова частина НОМЕР_1 ) добровільно чи на виконання судового рішення.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (п.4 Порядку №159).
Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16 та постановах Верховного Суду від 13.01.2020 року №803/203/17 та від 22 червня 2018 року №810/1092/17.
З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що оскільки індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства, а відтак позовна вимога про нарахування та виплату суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації заробітної плати за період з 01.01.2016 по 19.01.2018 також підлягає задоволенню.
Відповідачем не надано будь-яких інших належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018 та компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч.1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За правилами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому згідно зі ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст.14, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задоволити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018 та не виплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018.
Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018 та компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 31.01.2020.
Суддя Крутько О.В.