30 січня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2179/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом:
Товариства з обмеженою відповідальністю “Екологія” (код ЄДРПОУ - 39771380; адреса: пр.Соборний, 118, кв. 148, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000)
до відповідача:
виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 04055209; адреса: пр. Соборний, 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування Олександрійської міської ради (код ЄДРПОУ - 30327520, 28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул.Бульварна, 25)
третя особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне підприємство “Олександрія-Еко 2019” (28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. 6-го Грудня, 27, код ЄДРПОУ - 43192725)
про визнання протиправними та скасування рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Екологія” (далі - позивач) звернулося до виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування Олександрійської міської ради; в якому (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (т.1,а.с.99-100), просить суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача №481 від 24.07.2019р. “Про проведення конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів на території сміттєзвалища м. Олександрії”;
- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача №588 від 12.09.2019р. “Про затвердження результатів конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів на території м. Олександрії”.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що всупереч дії договору про передачу прав на обслуговування звалища твердих побутових відходів від 18.06.2015 року, виконавчим комітетом Олександрійської міської ради прийнято рішення про проведення конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів на території сміттєзвалища м. Олександрії. Разом з тим, прийнято чергове рішення із затвердження результатів конкурсу з визначення виконавцем послуг із захоронення побутових відходів на території м. Олександрії - Приватне підприємство “Олександрія-Еко 2019”. Такі рішення, на думку позивача, обмежують його першочергове право на виконання функцій з утримання та обслуговування звалища твердих побутових відходів в м. Олександрії, що знаходиться на території Лікарівської сільської ради та порушують умови чинного договору. Тому, вважає позивач, адміністративний позов підлягає задоволенню, а протиправні рішення скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
Представник відповідача своїм процесуальним правом на подання відзиву на адміністративний позов скористався, подавши його до суду через уповноваженого представника - Ю.Скляра, в якому викладено позицію суб'єкта владних повноважень та наголошено на правомірності винесення рішень виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області №481 від 24.07.2019 р. та №588 від 12.09.2019 р., вказано, що прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства (т.1,а.с.67-71).
Крім того, 24.09.2019 року відповідачем через іншого уповноваженого представника - В.Чеботарьова, подано до суду доповнення до відзиву, в якому повідомлено суду додаткові письмові пояснення, та просив суд розглядати відзив на спростування вимог позивача з урахуванням вище наведених доповнень та не брати до уваги позицію відповідача, викладену в раніше поданому відзиві щодо дострокового розірвання договору від 12.05.2008 року на підставі листа №07-795 від 22.07.2019 року (т.1,а.с.118-121).
Третя особа - управління житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування Олександрійської міської ради, скористались своїм правом на подання письмових пояснень до суду із викладенням власної позиції (т.1,а.с.162-166;т.2,а.с.8-10).
Разом з тим, на виконання процесуальних приписів Кодексу адміністративного судочинства України, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватним підприємством “Олександрія-Еко 2019”, також подано письмові пояснення до суду (т.2,а.с.15-16,19-20).
22.01.2020 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 4 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження на підставі відповідного клопотання сторін.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Предметом розгляду даної справи є встановлення правомірності дій виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області при винесенні рішень:№481 від 24.07.2019р. “Про проведення конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів на території сміттєзвалища м. Олександрії” та №588 від 12.09.2019 р. “Про затвердження результатів конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів на території м.Олександрії”.
При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Екологія” зареєстровано як юридична особа, що підтверджується відповідною випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності за КВЕД, серед іншого є, збирання безпечних відходів (т.1,а.с.7-9).
Судом встановлено, що 12.05.2008 року між комітетом містобудування, житлово-комунального господарства регулювання земельних відносин, раціонального природокористування (замовник) та Приватним підприємством “Екологія” (виконавець), укладено договір на утримання звалища твердих побутових відходів м. Олександрії (територія Лікарівської сільської ради) (т.1,а.с.87-88).
Предметом вказаного договору є передача замовником виконавцю функцій з утримання та обслуговування звалища твердих побутових відходів м. Олександрії, що знаходяться на території Лікарівської сільської ради; мета договору - технологічна перевірка та забезпечення належного утримання звалища твердих побутових відходів, приймання, сортування та захоронення твердих побутових та нетоксичних промислових відходів.
Крім того, 18.06.2015 року між ПП “Екологія” (правоволоділець), за довіреністю ТОВ “Екологія” (правонабувач) та управлінням житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування Олександрійської міської ради (замовник) укладеного договір про передачу прав на обслуговування звалища ТПВ (т.1,а.с.89-90).
За змістом вказаного договору, правоволоділець з дозволу та за згодою замовника безоплатно передає правонабувачеві належне йому на підставі договору від 12.05.2008 року, укладеного з комітетом містобудування, житлово-комунального господарства, регулювання земельних відносин та раціонального природокористування Олександрійської міської ради право на утримання та обслуговування звалища твердих побутових відходів м. Олександрії (територія Лікарівської сільської ради Олександрійського району), а саме: виконання функцій з утримання та обслуговування звалища твердих побутових відходів м. Олександрії, що знаходяться на території Лікарівської сільської ради (12 кв. північно-східної сторони від міста, вздовж автодороги Олександрія-Кременчук).
Згідно п. 7.1 вказаного договору (від 18.06.2015 року), останній набирає чинності з моменту його підписання усіма сторонами та укладається на строк та з виконанням інших умов, встановлених договором від 12.05.2008 року, укладеним Правоволодільцем з комітетом містобудування, житлово-комунального господарства, регулювання земельних відносин та раціонального природокористування Олександрійської міської ради (т.1,а.с.90).
Судом встановлено, що пунктом 15 Договору від 12.05.2008 року визначено, що договір вступає в силу з 12 травня 2008 року і діє до 31 грудня 2008 року, або до прийняття рішення про необхідність проведення конкурсу в порядку та у відповідності до чинного законодавства України. Даний договір набуває чинності з дня його підписання та за згодою сторін може бути продовжений. Угода про продовження терміну дії договору оформлюється письмово і підписується сторонами договору (т.1,а.с.73).
Відповідно до положення про управління житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування Олександрійської міської ради одним із основних завдань управління, серед іншого, є забезпечення організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму, що здійснюються на території міста, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля (т.1,а.с.114-117).
З матеріалів справ вбачається, що посадовими особами управлінням житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування Олександрійської міської ради були проведені комісійні обстеження територій міського полігону для утилізації твердих побутових відходів, що відображені у відповідних актах обстеженнях (т.1,а.с.168-170-172,175-177,182-183,186), що було предметом обговорення на засіданні міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (т.1,а.с.169).
В свою чергу, 22.07.2019 року заступник начальника управління житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування Олександрійської міської ради на ім'я директора ТОВ “Екологія” надіслало лист №07-795, в якому посилаючись на приписи пункту 4.4 договору від 18.06.2015 року щодо систематичного невиконання договору будь-якою зі сторін є підстави для його розірвання у порядку встановленому чинним законодавством. Тому, з огляду на вказаний пункт договору, пункти 10, 11 “Договору про утримання звалища твердих побутових відходів м.Олександрії (територія Лікарівської сільської ради) від 12.05.2008 року, управління житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування міської ради повідомляє про дострокове розірвання договорів від 12.05.2008 року та від 18.06.2015 року. Вказано, що обов'язки за даними договорами мають виконуватись 31 день з дня отримання повідомлення, а також відповідно до підпункту 3.4.4.Договору від 18.06.2015 року після розірвання договору просимо Вас повернути всі отримані від правоволодільця документи та інвентар, протягом 5 робочих днів звільнити звалище ТПВ та передати його на користь правоволодільця (т.1,а.с.12).
Так, 24 липня 2019 року виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області прийнято рішення №481 “Про проведення конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів на території сміттєзвалища м. Олександрії”, яким вирішено: затвердити склад комісії з проведення конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів (твердих, великогабаритних, ремонтних) на території сміттєзвалища м.Олександрії згідно з додатком 1; затвердити Положення про порядок проведення конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів (твердих, великогабаритних, ремонтних) на території сміттєзвалища м. Олександрії; конкурсній комісії провести конкурс з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів (твердих, великогабаритних, ремонтних) на території сміттєзвалища м.Олександрії; рішення конкурсної комісії про результати проведення конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів (твердих, великогабаритних, ремонтних) на території сміттєзвалища м.Олександрії подати на розгляд виконавчого комітету Олександрійської міської ради (т.1,а.с.13).
Вказане рішення прийнято на підставі ст.ст. 25, 52 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, Закону України “Про відходи”, постанови Кабінету міністрів України від 16.11.2011 року №1173 “Питання надання послуг з вивезення побутових відходів”, наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 01.12.2010 року №435 “Про затвердження Правил експлуатації полігонів побутових відходів”, з метою впорядкування та належної організації діяльності у сфері поводження з побутовими відходами (твердими, великогабаритними, ремонтними).
Крім того, 12.09.2019 року виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області прийнято рішення №588 “Про затвердження результатів конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів на території м. Олександрії”, яким вирішено за результатами проведеного конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів на території м. Олександрії, проведеного 11 вересня 2019 року, визначити виконавцем послуг із захоронення побутових відходів на території м. Олександрії, приватне підприємство “ОЛЕКСАНДРІЯ-ЕКО 2019” з ціновою пропозицією:
- для населення - 21,60 грн./м3 (з ПДВ); - для бюджетних підприємств - 22,57грн./м3 (з ПДВ);
- для інших споживачів - 29,59 грн/м3 (з ПДВ).
Пунктом 2 вказаного рішення управління житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування міської ради в десятиденний термін з моменту набрання чинності даного рішення укласти договір з переможцем конкурсу (т.1,а.с.109-110).
В свою чергу, 13.09.2019 року управлінням житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування Олександрійської міської ради директору ТОВ “Екологія” надіслано лист №07-934, яким повідомлено, що у зв'язку із підписанням нового договору на утримання звалища твердих побутових відходів м. Олександрії від 12.09.2019 року, договір на утримання сміттєзвалища м.Олександрії від 12.05.2008 року втратив свою дію, відповідно до пункту 15 (т.1,а.с.122).
Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, вважаючи його такими, що порушує вимоги чинного законодавства про місцеве самоврядування та його права, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Процесуальні питання оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень регламентовані Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
За змістом положень статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.
Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.
Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.
При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема, принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т. ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, а, згідно статті 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, місцеве самоврядування - це гарантоване державою право територіальної громади вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Це право, згідно статті 21 цього ж Закону України, може бути обмежене лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (стаття 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).
Відповідно до статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Приписами статті 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, відповідно до Конституції України, визначає Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад визначена статтею 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
За приписами Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Система місцевого самоврядування включає в себе, зокрема: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду, сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, старосту, районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст, органи самоорганізації населення.
За приписами частини 1 статті 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.
Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 ЗУ “Про місцеве самоврядування”).
Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч.3 с. 24 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”).
З поміж іншого, відповідно до підпункту 6 та підпункту 15 пункту “а” частини 1 статті 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, знешкодження та захоронення трупів тварин; затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів.
Згідно з підпунктом 2 пункту “а” частини 1 статті 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля.
Пунктом 7 частини 1 статті 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: визначення території для розміщення відходів відповідно до законодавства.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України “Про благоустрій населених пунктів” від 06.09.2005 року № №2807-IV, благоустрій населених пунктів передбачає розроблення і здійснення ефективних і комплексних заходів з утримання територій населених пунктів у належному стані, їх санітарного очищення, збереження об'єктів загального користування, а також природних ландшафтів, інших природних комплексів і об'єктів.
Статтею 5 цього Закону визначено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють, серед інших, органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про відходи” від 05.03.1998 року №187/98-ВР, поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.
Цією ж нормою Закону України “Про відходи” визначено, що об'єкти поводження з відходами - це місця чи об'єкти, що використовуються для збирання, зберігання, сортування, оброблення, перероблення, утилізації, видалення, знешкодження та захоронення відходів.
Цією ж нормою Закону України “Про відходи” визначено, що операції поводження з відходами - збирання, перевезення, зберігання, сортування, оброблення (перероблення), утилізація, видалення, знешкодження і захоронення відходів.
Відповідно до статті 21 Закону України “Про відходи”, органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують: а) виконання вимог законодавства про відходи; б) розроблення та затвердження схем санітарного очищення населених пунктів; в) організацію збирання і видалення побутових відходів, у тому числі відходів дрібних виробників, створення полігонів для їх захоронення, а також організацію роздільного збирання корисних компонентів цих відходів; г) затвердження місцевих і регіональних програм поводження з відходами та контроль за їх виконанням; д) вжиття заходів для стимулювання суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері поводження з відходами; е) вирішення питань щодо розміщення на своїй території об'єктів поводження з відходами; є) координацію діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, що знаходяться на їх території, в межах компетенції тощо. Органи місцевого самоврядування приймають рішення про відвід земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об'єктів поводження з відходами.
Відповідно до статті 35-1 Закону України “Про відходи” поводження з побутовими відходами здійснюється відповідно до державних норм, стандартів і правил.
Збирання і перевезення побутових відходів у межах певної території здійснюються юридичною особою, яка уповноважена на це органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах, спеціально обладнаними для цього транспортними засобами.
Небезпечні відходи у складі побутових відходів збираються окремо від інших видів побутових відходів, а також мають відокремлюватися на етапі збирання чи сортування і передаватися спеціалізованим підприємствам, що одержали ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.
Забороняється проектування, будівництво та експлуатація полігонів побутових відходів без оснащення системами захисту ґрунтових вод, вилучення та знешкодження біогазу та фільтрату.
Із зазначених норм законодавства слідує, що поводження з відходами - це сукупність дій, спрямованих, в тому числі, на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.
Статтею 32 Закону України “Про відходи” передбачено, що з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини з 01 січня 2018 року забороняється захоронення неперероблених (необроблених) побутових відходів.
Вказана норма введена до Закону України “Про відходи” у відповідності до двох Директив ЄС - 1999/31/ЕС та 2008/98/ЕС, які врегульовують поводження із сміттям у країнах Європи. Ці документи вказують, що саме необхідно робити з відходами, класифікують сміття і описують стратегію скорочення кількості вивезених на сміттєзвалища відходів або полігони.
Тобто, починаючи з 01.01.2018 року Україна зобов'язалася сортувати все сміття за видами матеріалів, а також розділяти його на придатне для повторного використання.
Відповідно до європейських норм, придатні для повторного використання відходи повинні відправлятися на відповідні підприємства, безпечні захоронювати на полігони ТПВ, а з небезпечними проводитимуться необхідні для знешкодження операції. При цьому на полігони та сміттєзвалища не мають потрапляти відходи, які розкладаються біологічним шляхом, а саме (продукти харчування, папір, текстиль тощо), що складаються з органічних речовин, які піддаються процесам біологічного розпаду (гниття) (норма Директиви ЄС 1999/31/ЕС).
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 17.03.2011 року №145 затверджено Державні санітарні норми та правила утримання територій населених місць (далі по тексту - Правила №145).
Так, п. 2.28 Правил № 145 визначено, що на полігони та сміттєзвалища не мають потрапляти складові побутових відходів, що підлягають утилізації, а саме ті відходи, що підлягають використанню як вторинний матеріал чи енергетичний ресурс.
Пунктом 2.27 Правил № 145 зазначено, видалення побутових відходів обов'язково повинно включати їх оброблення (перероблення) шляхом промислового сортування з подальшим перевезенням вторинної сировини, небезпечних відходів, органічної складової та складової побутових відходів, що не підлягає утилізації (після її глибокого пресування до щільності природних ґрунтів (більше 1 т/куб.м) і подальшого брикетування), до місць чи об'єктів утилізації, знешкодження або захоронення відповідно до вимог законодавства про відходи та санітарного законодавства. Залежно від вмісту органічних речовин окремі складові побутових відходів підлягають утилізації шляхом їх оброблення (перероблення) на спеціалізованих підприємствах з отриманням кінцевого продукту - біогумусу або біопродукції на його основі.
Пунктом 2.28 Правил № 145, зазначено, складова побутових відходів, що не підлягає утилізації, повинна знешкоджуватись на спеціалізованих підприємствах (сміттєспалювальні заводи, піролізні установки тощо) або захоронюватись на спеціально обладнаних для цього полігонах/звалищах.
Відповідно до п. 1.3 Правил № 145 визначено, що дія цих санітарних норм поширюється на відносини, що виникають у сфері благоустрою населених пунктів та поводження з відходами, та вони є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та підпорядкування і громадянами.
Пунктом 1.1 Правил експлуатації полігонів побутових відходів, затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 01.12.2010 року №435 (далі по тексту - Правила №435) визначено, що вони є обов'язковими для суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, які здійснюють діяльність, пов'язану з експлуатацією та утриманням полігонів побутових відходів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач, як суб'єкт господарювання, який здійснює діяльність, пов'язану з експлуатацією та утриманням полігонів побутових відходів, зобов'язаний дотримуватися вищезазначених Правил № 435.
З аналізу вищенаведених нормативно-правових актів визначено, що у питаннях визначення режиму використання відходів, відповідальності за додержання умов поводження з ними, ліквідації несанкціонованих та неконтрольованих звалищ відходів, здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами орган місцевого самоврядування виступає як уповноважений законом орган.
Судом встановлено, що на виконання вищевказаних процесуальних приписів чинного законодавства між позивачем та відповідачем було укладено відповідні договори (т.1,а.с.87-90).
З матеріалів справи вбачається, що, на думку позивача, оскаржувані ним рішення є протиправними, оскільки порушує його права на здійснення господарської діяльності відповідно до раніше укладених договорів щодо обслуговування сміттєзвалища від 12.05.2008р. та від 18.06.2015 р., строк дії яких не сплив.
Представник відповідача в обґрунтування правомірності своїх рішень вказує, що позивачем систематично не виконуються умови укладених договорів щодо належного утримання звалища твердих побутових відходів, що призвело до прийняття рішення про проведення відповідного конкурсу.
Разом з тим, представником відповідача у судовому засіданні наголошено на невірному обраному способу захисту порушеного, оскільки прийняті спірні рішення, є такими, що вичерпують свою дію після його прийняття, тобто індивідуальними актами, та не породжують для ТОВ “Екологія” жодних правових наслідків.
Суд зауважує, що Кодекс адміністративного судочинства України не містить визначення термінів нормативно-правовий акт та правовий акт індивідуальної дії.
За усталеними в теорії права підходами до класифікації актів нормативно-правовий акт -виданий суб'єктом владних повноважень документ, який встановлює, змінює чи припиняє дію обов'язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі та за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування. Правовий акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований.
Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (суб'єктів), дотримання якої забезпечується правовими механізмами.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд вказує, що в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп в справі № 3/35-313 вказано, що “за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію”.
В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи “правового акту індивідуальної дії” правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що “правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)” стосуються окремих осіб, “розраховані на персональне (індивідуальне) застосування” і після реалізації вичерпують свою дію.
При цьому, суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За приписами частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5)встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 2 вказаної статті, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на вказані приписи Кодексу адміністративного судочинства України та зміст спірних правовідносин, суд констатує, про вірне обрання позивачем способу захисту порушеного права, тому, що в даному випадку вбачається, що спірні рішення породжують для позивача правові наслідки, з огляду на укладені між ним та виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області договори щодо обслуговування сміттєзвалища від 12.05.2008 р. та від 18.06.2015 р., за якими позивач є виконавцем.
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі.
Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Так, під час дослідження правомірності прийняття відповідачем рішення від 24.07.2019 р. №481 “Про проведення конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів на території сміттєзвалища м. Олександрії”, судом встановлено, що відповідно до вказаного рішення, зокрема, затверджено склад комісії з проведення конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів (твердих, великогабаритних, ремонтних) на території сміттєзвалища м.Олександрії, згідно з Додатком № 1 та доручено конкурсній комісії провести конкурс з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів (твердих, великогабаритних, ремонтних) на території сміттєзвалища м. Олександрії (т.1,а.с.13).
Листом Олександрійської міської ради від 22.07.2019 року №07-795 позивача було повідомлено про дострокове розірвання договорів про передачу прав на обслуговування звалища ТПВ від 12.05.2008 року та від 18.06.2015 року (т.1,а.с.13).
Натомість, у доповненні до відзиву, поданого до суду 24.09.2019 року, та під час надання пояснень у судовому засіданні представник відповідача посилався на те, що вищевказані договори не розривались в односторонньому порядку на підставі листа від 22.07.2019 року № 07-795, а припинили свою дію на підставі п. 15 Договору від 12.05.2008 року в силу прийняття рішення від 24.07.2019 року № 481 (т.1,а.с.118-121).
При цьому, позивачем заперечується можливість розірвання вказаних договорів в односторонньому порядку та припинення останніх у зв'язку з прийняттям спірного рішення.
Відповідно до п. 15 договору від 12.05.2008 р. визначено, що договір вступає в силу з 12.05.2008 року і діє до 31.12.2008 року, або до прийняття рішення про необхідність проведення конкурсу в порядку та у відповідності до чинного законодавства України. Договір набуває чинності з дня його підписання та за згодою сторін може бути продовжений. Угода про продовження терміну дії договору оформлюється письмово і підписується сторонами договору.
Отже, з вказаного пункту договору вбачається, що підставами його припинення є закінчення строку його дії або прийняття рішення про необхідність проведення конкурсу в порядку та відповідно до чинного законодавства.
З наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що відповідачем не було прийнято відповідного рішення про необхідність проведення конкурсу на виконання умов вказаного договору, а лише було надіслано лист від 22.07.2019 року.
В даному випадку, такий лист відповідача як повідомлення про дострокове розірвання договору, суд вважає, порушенням договірних зобов'язань з відповідачем, визначеними вищевказаними правочинами.
Відтак, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв'язку із вищевказаними положеннями чинного законодавства, судом вбачається, що спірне рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 24.07.2019 року №481 прийнято без урахування всіх фактичних обставин для учасників даних договірних правовідносин та без дотримання умов укладеного договору, а відповідач, діяв не на підставі, не в межах наданих йому повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
Разом з тим, рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 12.09.2019 року №588 затверджено результати конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів на території м. Олександрії, а саме: вирішено за результатами проведеного конкурсу 11 вересня 2019 року, визначити виконавцем послуг Приватне підприємство “Олександрія-Еко 2019” (т.1,а.с.109-110).
З метою ефективного захисту інтересів позивача ухвалою суду від 24.09.2019 року вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 12.09.2019р. “Про затвердження результатів конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів на території сміттєзвалища м.Олександрії”, до набрання законної сили рішенням суду у справі № 340/2179/19 (т.1,а.с.111-112).
Судом встановлено, що вказану ухвалу отримано відповідачем 16.09.2019 року (т.2,а.с.59-60).
Поряд з вказаним, суд зазначає, що відповідно до п. 5 розділу 5 Положення про порядок проведення конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів (твердих, великогабаритних, ремонтних) на території сміттєзвалища м. Олександрії, затвердженого рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 24.07.2019 року №481 з переможцем конкурсу протягом десяти календарних днів після прийняття рішення виконавчим комітетом Олександрійської міської ради, на підставі протоколів засідання та актів, прийнятих конкурсною комісією, укладається договір на надання послуг із захоронення побутових відходів (твердих, великогабаритних, ремонтних) на сміттєзвалищі м. Олександрії відповідно до типового договору.
Отже, з зазначеного вбачається, що за результатом проведеного конкурсу, призначеного спірним рішенням відповідача, з його переможцем конкурсу буде укладений новий договір на надання послуг із захоронення побутових відходів (твердих, великогабаритних, ремонтних) на сміттєзвалищі м.Олександрії, що є наслідком позбавлення позивача можливості надавати вказані послуги, які є частиною його господарської діяльності.
Суд звертає увагу на те, що рішення відповідача від 12.09.2019 року №588 було прийнято відповідачем під час дії заходів забезпечення позову, встановлених ухвалою суду від 10.09.2019 р. у справі №340/2179/19, якою зупинено дію рішення відповідача від 24.07.2019 року №481, яке є передумовою рішення від 12.09.2019 року №588.
Вказані дії відповідача свідчать про наявність очевидної ознаки протиправності рішення відповідача від 12.09.2019 року №588.
Суд вважає, що у даному випадку суб'єктом владних повноважень також порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов'язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Така ж правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.03.2018 (справа П/9901/91/18 №800/397/17), рішенні Верховного Суду від 25.01.2018 (справа П/9901/5/18 №800/399/17).
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З урахуванням викладеного та з огляду на відсутність належного у відповідності до вимог чинного законодавства припису щодо вчинених порушень позивачем, суд наголошує на порушенні процедурного законодавства відповідачем та вбачає, порушення прав та інтересів позивача у даному випадку.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Варто звернути увагу на те, що в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, на переконання суду, свою позицію не довів та не обґрунтував її належним чином.
Згідно з п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Європейським судом з прав людини у рішенні у справі “Trofimchuk проти України”, від 28.10.2010 № 4241/03 зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України.
Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті спірного рішення, діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.
За сукупністю наведених обставин, виходячи з межs заявлених позовних вимог, з огляду на вказане, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Екологія” є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до вимог статті 139 КАС України, судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю “Екологія” у розмірі 1921,00 грн. судового збору (т.1,а.с.58), підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області.
Разом з тим, під час розгляду даної справи було вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії спірних рішень до набрання законної сили рішеннями суду у справі, ухвалами суду від 10.09.2019 року та від 24.09.2019 року (т.1,а.с.43-44, 111-112).
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Екологія” (код ЄДРПОУ - 39771380; адреса: пр. Соборний, 118, кв. 148, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000) до виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 04055209; адреса: пр. Соборний, 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування Олександрійської міської ради (код ЄДРПОУ - 30327520, 28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Бульварна, 25); третя особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне підприємство “Олександрія-Еко 2019” (28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул.6-го Грудня, 27, код ЄДРПОУ - 43192725) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправним і скасувати рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області №481 від 24.07.2019р. “Про проведення конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів на території сміттєзвалища м. Олександрії”.
Визнати протиправним і скасувати рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області №588 від 12.09.2019р. “Про затвердження результатів конкурсу з визначення виконавця послуг із захоронення побутових відходів на території м. Олександрії”.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Екологія” (код ЄДРПОУ - 39771380) судові витрати з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 04055209) у розмірі 1921,00 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько