31 січня 2020 року м. Київ № 320/472/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2017;
- зобов'язати Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість з виплати пенсії за період, починаючи з 01.09.2017;
- звернути рішення суду у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання;
- зобов'язати Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером, має статус внутрішньо переміщеної особи та перебуває на обліку в Броварському обєднаному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області. Відповідач з вересня 2017 року припинив виплату пенсії позивачу з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". На думку позивача, такі дії Броварського обєднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області є протиправними, оскільки порушують його право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі (без проведення судового засідання). Даною ухвалою від відповідача судом витребувано: належним чином засвідчені копії документів (матеріалів) на підставі яких було прийнято рішення про припинення виплати пенсії позивачу; рішення про припинення виплат позивачу з 01.12.2017; належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача; письмові пояснення про те, чи визнає відповідач право позивача на відновлення пенсійних виплат з підстав зазначених у позовній заяві.
Крім того, судом запропонувано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та разом з цим, роз'яснено, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Представник відповідача надав суду відзив від 15.02.2019 на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
При цьому, відповідач зазначив, що позивач з 01.08.2014 перебувє на обліку в Броварському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та отримує пенсію по інвалідності, розмір якої обчислено відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове пенсійне страхування». Виплату пенсії позивачу було призупинено з 01.12.2017 на підставі рекомендацій Міністерства фінансів України одержаних відповідно до Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання, зокрема, пенсії, що здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136.
Відповідач звертав увагу суду, що на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо-переміщених осіб (далі - ВПО) № 14 від 01.11.2017 не встановлено факт проживання позивача за адресою.
Разом з цим, наголошував, що припинення та поновлення виплати пенсії ВПО здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок призначення) та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (далі - Порядок контролю), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Комісія).
Таким чином, відповідач стверджує, що відповідно до п. 15 Порядку призначення, орган, що здійснює соціальні виплати та структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та здійснює повернення сум неоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365» суми доплат за минулий період обліковуються та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на візив, в якій він зазначив, що правова позиція викладена відповідачем у відзиві є помилковою та такою, що не узгоджується з загальними принципами права, справедливості та правозастосування. Представник позивача зауважив, що відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних, органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Проте, будь - якого рішення про припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не приймалося, а як зазначено у відзиві, виплату пенсії позивачу було призупинено на підставі рекомендацій Міністерства фінансів України.
Ухвалою від 31.01.2020 судом здійснено заміну відповідача - Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач є громадянином України, що підтверджується даними паспорта, виданий Словяносербським РВ УМВС України в Луганській області 24.11.1998.
Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 с та вкладкою до нього № НОМЕР_4, які видані 30.04.2014 Луганською облдержадміністрацією.
Як вбачається з посвідчення серія НОМЕР_2 , позивач має статус інваліда війни другої групи, що дає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.
Відповідно до довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово ркупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 21.11.2014 №529 фактичним місцем проживання позивача з 20.08.2014 є АДРЕСА_1 .
21.11.2014 позивач звернувся до відповідача з заявою про продовження виплати пенсії у зв'язку з переїздом на нове місце проживання, що підтверджується заявою, яка зареєстрована 21.11.2014 під №1438 та наявна в матеріалах справи.
03.01.2019 позивач повторно звертається до відповідача з заявою про виплату пенсії. У заяві позивач просить відповідача виплатити пенсію за період з вересня 2017 року по січень 2019 року, здійснювати виплату пенсії постійно без затримок.
Листом від 14.01.2019 №13/Т-01 відповідач повідомив позивача про те, що з 01.08.2014 він перебуває на обліку та одержує пенсію по інвалідності, розмір якої визначений відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», звернутись відповідач вказав, що рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО № 14 від 01.11.2017. Таким чином, виплату пенсії позивачу припинено з 01.12.2017. Для поновлення виплати пенсії відповідач рекомендував позивачу звернутись до управління з відповідною заявою.
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення з 01.09.2017 виплати призначеної пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV; у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Згідно з наявною в матеріалах справи копією витягу з рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 01.11.2017 №14, виплата пенсії позивачу припинена у звязку з встановленням факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування АДРЕСА_1 .
Водночас, Закон №1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як непідтвердження місця фактичного проживання пенсіонера.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зазначив, що виходячи з правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У листі від 14.01.2019 №13/Т-01 та у відзиві на позовну заяву, відповідач, як на підставу для припинення виплати пенсії позивачу, посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Тому, припиняючи виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач просить суд визнати протиправними дії Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2017 та зобов'язати Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість з виплати пенсії за період, починаючи з 01.09.2017.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
При цьому, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, яку піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно частини статті 46 Закону № 1058-IV, тому суд дійшов висновку про протиправність дій пенсійного органу щодо припинення виплати пенсії позивачу. При цьому, пенсія підлягає поновленню з моменту її припинення.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №573/1759/17 (К/9901/3564/18).
Зі змісту розпорядження від 13.11.2017 вбачається, що виплату пенсії по особовому рахунку №175719 позивачу припинено з 01.12.2017. Про те, що виплату пенсії позивачу припинено саме з 01.12.2017 відповідач вказав у листі від від 14.01.2019 №13/Т-01 та у відзиві на позовну заяву.
Як встановлено судом, позивачем не надано доказів припинення виплати пенсії саме з 01.09.2017, а лише зазначено про це в позовній заяві, натомість в матеріалах справи містяться докази надані відповідачем (рішення комісії №14 від 01.11.2017, розпорядження від 13.11.2017), що свідчать про те, що виплату пенсії припинено з 01.12.2017.
На підставі викладеного суд вважає належним способом захисту прав позивача визнати протиправними дії Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2017 та зобов'язати Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість з виплати пенсії за період, починаючи з 01.12.2017.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний підлягає частковому задоволенню.
Частиною першою статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що негайно виконуються рішення про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби; припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; уточнення списку виборців; усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З наведеного слідує, що повноваження адміністративного суду накладати на субєкта владних повноважень зобовязання подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обовязком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Будь-яких пояснень на обґрунтування необхідності покладення на відповідача додаткового обовязку під час виконання судового рішення позивач у позовній заяві не зазначив. У свою чергу судом під час розгляду справи обставин, які б вимагали встановлення судового контролю, не встановлено.
З урахуванням викладеного вимоги позивача про встановлення судового контролю задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 205, 242-246, 250, 255 Кодексу адмінітсративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2017.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ22933548; місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість з виплати пенсії з 01.12.2017.
4. Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
5. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного судупротягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.