30 січня 2020 року № 320/4586/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування індивідуального акта,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-135651-53, видану Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області на суму 5508,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 13.12.2007 по 21.12.2018 позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на спрощеній системі оподаткування на третій групі. В грудні 2018 року позивачем створено і зареєстровано адвокатське бюро «Ірини Приходько», в якому вона працює з 16 січня 2019 року на посаді адвоката із суміщенням посади керуючого, де й одержує заробітну плату. Тобто, вона є застрахованою особою, єдиний внесок за яку сплачується платником єдиного внеску - Адвокатським бюром «Ірини Приходько». Вважає дії відповідача щодо здійснення позивачу подвійного нарахування єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю та як особі, що провадить незалежну професійну діяльність - адвокатську, після припинення такої діяльності та враховуючи наявність трудових відносин на посаді адвоката в адвокатському бюро, незаконними. У зв'язку з чим вказана вимога про сплату боргу (недоїмки), є неправомірною та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає чинному законодавству.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року провадження в адміністративній справі відкрито, справа призначена за правилами спрощеного позовного провадження.
30 вересня 2019 року представник відповідача через службу діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив та просив суд закрити провадження у справі. Стверджував, що оскільки фактично діяльність позивача в якості суб'єкта підприємницької діяльності була припина в 4 кварталі 2018 року, після актуалізації інформації в базах даних фіскального органу, ГУ ДПС у Київській області 13 вересня 2019 року було скасовано нарахування на суму 5 508,36 грн., як помилково нараховані. Станом на 19.09.2019, облікові дані у інтегрованій картці платника по єдиному внеску приведено у відповідність, анульовано нарахування зобов'язань з ЄСВ, а відтак вимога, що є предметом даного позову вважається відкликаною.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2019 року замінено відповідача Головне управління ДФС в Київській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області.
10 жовтня 2019 року позивач через службу діловодства суду подала відповідь на відзив. Зазначила, що вимога про сплату боргу вважається відкликаною з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки). Відповідачем не надано наежного доказу, визначеного чинним законодавством, яким підтверджувався факт скасування незаконних нарахувань. Іншої ж процедури скасування вимоги законодавством не передбачено.
4 листопада 2019 року представеник відповідача через службу діловодства суду подав заперечення на відповідь на відзив. В яких зазначив, що в даному випадку вимога від 14 листопада 2018 № Ф-135651-53 вважається відкликаною, оскільки оскаржувані порушення були виправленні суб'єктом владних повноважень. При цьому, відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) з 13 грудня 2007 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 та взята на облік як платник єдиного внеску.
21 грудня 2018 року припинено державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 16 січня 2019 року працює у Адвокатському бюро «Ірини Приходько» за основним місцем роботи та займає посаду адвоката із суміщенням посади керуючого бюро. За період з січня по липень 2019 року Адвокатським бюро сплачено єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 в загальній сумі 6 032,97 грн.
9 серпня 2019 року Головне управління ДФС у Київській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-135651-53 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 5 508,36 грн.
Позивач вважає вказану вимогу протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VІ (надалі - Закон №2464-VІ).
Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Отже, фізична особа-підприємець, яка в силу положень ст. 50 Цивільного кодексу України визначається як особа, яка здійснює своє право на підприємницьку діяльність, є платником єдиного внеску.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Згідно п.п.2, 3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Разом з тим, відповідно до вимог пункту першого частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону України №2464-VI).
Згідно ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VІ, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Відповідно до абз.7 ч.1 ст.5 Закону №2464-VІ, зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Матеріалами справи підтверджено, що на час прийняття оскаржуваної вимоги, підприємницька діяльність позивача була припинена, наразі позивач є застрахованою особою, єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі, не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.
В ході розгляду справи представник відповідач визнав, що заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування була помилково нарахована позивачу.
Так, у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача стверджує, що оскільки фактично діяльність ОСОБА_1 в якості суб'єкта підприємницької діяльності була припинена в 4 кварталі 2018 року, то 13 вересня 2019 року, після актуалізації інформації в базах даних фіскального органу, ГУ ДПС у Київській області було скасовано нарахування в розмірі 5 508,36 грн., як помилково нараховані.
Станом на 19 вересня 2019 року облікові дані у інтегрованій картці платника податків по єдиному внеску приведено у відповідність, анульовано нарахування зобов'язань з ЄСВ, а відтак вимога, що є предметом даного позову вважається відкликаною в силу закону та не може бути відкликана в судовому порядку. Факт відсутності вищевказаною заборгованості за позивачем підтверджується обліковою карткою платника з єдиного внеску за 2019 рік.
Таким чином, в даному випадку вимога від 14 листопада 2018 № Ф-135651-53 вважається відкликаною, оскільки оскаржувані порушення були виправленні суб'єктом владних повноважень. При цьому, відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Надаючи оцінку вищезазначеним доводам відповідача суд зазначає наступне.
Згідно пункту 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо: сума боргу (недоїмки) самостійно погашається платником; орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження; вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується чи змінюється судом (господарським судом); борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в порядку, визначеному пунктами 911 цього розділу; є рішення суду про стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі.
У випадку, зазначеному в абзаці третьому цього пункту, вимога вважається відкликаною з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки).
Таким чином, обов'язковою підставою для відкликання вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є відповідне рішення органу доходів і зборів про скасування зазначеної суми боргу (недоїмки).
Окрім цього, суд акцентує увагу на тому, що згідно підпункту 60.1.2 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо, зокрема, контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу.
У випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги (пункту 60.3 статті 60 Податкового кодексу України).
Аналогічні положення містяться в пункті 1 розділу VI Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 №610 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 24.07.2017 №902/30770.
Суд звертає увагу на те, що рішення про скасування вказаної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 9 серпня 2019 року № Ф-135651-53 суми боргу (недоїмки) єдиного внеску на суму 5 508,36 грн., чи рішення про скасування самої вимоги, контролюючий орган суду не надав.
За вказаних обставин, податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 9 серпня 2019 року № Ф-135651-53 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залишається не відкликаною, оскільки відсутні рішення Головного управління Державної податкової служби України в Київській області про скасування вказаної у цій вимозі суми боргу (недоїмки) 5 508,36 грн., чи рішення про скасування самої вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 9 серпня 2019 року № Ф-135651-53.
З огляду на протиправність дій відповідача щодо нарахування позивачу боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 5 508,36 грн. та прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 9 серпня 2019 року № Ф-135651-53, а також відсутність рішень податкового органу про скасування вказаної у вимозі суми боргу (недоїмки), чи рішення про скасування самої вимоги про сплату боргу (недоїмки), суд дійшов висновку, що вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 9 серпня 2019 року № Ф-135651-53 підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно вимог частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, суд звертає увагу, що ст.134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч.5 ст.134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та Осадчим Валерієм Борисовичем (Адвокат) укладено договір про надання правової допомоги від 19.08.2019, за умовами якого Адвокат відповідно до чинного законодавства України надає правову допомогу клієнтові, обсяг і вартість наданої правової допомоги за цим Договором визначається у розмірі визначеному в Актах приймання-передачі наданих послуг, з розрахунку вартості роботи однієї години - 800,00грн. Терміни сплати вставлених рахунків визначаються сторонами під час підписання Акту приймання-передачі наданих послуг, але не пізніше 20 днів з моменту підписання відповідного Акту (а.с.25).
Згідно акту приймання-передачі наданих послуг до договору від 19.08.2019, станом на момент укладення цього Акту адвокатом надано клієнтові наступні послуги: 19.08.2019 - вступ у справу, ознайомлення з документами Клієнта щодо взаємовідносин з ГУ ДФС у Київській області, вивчення судової практики з аналогічних спорів, консультування клієнта, у тому числі обговорення та визначення з стратегією захисту прав та інтересів клієнта, визначення правової позиції по справі (3,45 години); 20.08.2019 - підготовка проекту позовної заяви до Київського окружного адміністративного суду щодо визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу від 09.08.2019 №Ф-135651-53, видану ГУ ДФС у Київській області на суму 5 508,36 грн. (4 години). Вартість наданих послуг по вищевказаному договору з розрахунку вартості однієї години - 800,00 грн., складає 6 000,00 грн. (а.с.27).
Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги, Акт приймання передачі наданих послуг до договору та квитанцію № ПН523 від 21.08.2019 (а.с. 25-27).
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши аргументи позивача, суд дійшов висновку, що достатнім і співмірним для компенсації розмір витрат правничої допомоги в сумі 2 000,00 грн.
Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № ПН501 від 21.08.2019, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-135651-53 Головного управлінням Державної фіскальної служби у Київській області на суму 5 508,36 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривен сорок копійок) за рахунок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , адреса : АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. дві тисячі гривен 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст судового рішення виготовлено 30.01.2020
Суддя Я.В. Горобцова