ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"31" січня 2020 р. справа № 300/2353/19
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.1-2).
Позовні вимоги мотивовані тим, що заборгованість позивача з податку на доходи фізичних осіб та з податку на додану вартість в загальному розмірі 1819656,16 грн. у розумінні пункту 101.2 статті 101 Податкового кодексу України є безнадійним податковим боргом, стосовно якого минув строк давності у зв'язку з чим підлягає списанню, однак відповідачем протиправно, в порушення вимог Податкового кодексу України та Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податку, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 10.10.2013 року за № 577, допущено бездіяльність, яка полягає у нездійсненні заходів щодо списання такого безнадійного податкового боргу.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 23.12.2019 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.23-26). Просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши на відсутність правових підстав для визнання податкового боргу безнадійним, оскільки за наслідком судового оскарження позивачем рішення контролюючого органу, позовна заява ОСОБА_1 залишена без розгляду згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.01.2013 року у зв'язку з чим за позивачем обліковується податковий борг в сумі 1819656,16 грн., який станом на теперішній час залишається непогашеним. Окрім того, відповідач зазначив, що згідно Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податку, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 10.10.2013 року за № 577 необхідною умовою для прийняття рішення про списання безнадійного податкового боргу є звернення платник податків до органу доходів і зборів за місцем обліку безнадійного податкового боргу та/або за місцем обліку такого платника з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків та зборів, що підлягають списанню із обов'язковим доданням документів, які підтверджують, що податковий борг вважається безнадійним.
27.12.2019 року позивачем подано відповідь на відзив, згідно якої стороною викладено свої пояснення, міркування та аргументи щодо предмета спору (а.с.35).
Відповідач правом на подання заперечення, у п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив, не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 у період з 05.07.2006 року по 12.01.2017 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку в контролюючому органі як платник податків.
У серпні 2019 року позивач звернулась до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області із заявою про надання інформації щодо стану розрахунків останньої за податками, зборами та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 01.08.2019 року (а.с.10).
Листом за № 1680/10/09-19-51-17 від 28.08.2019 року, відповідачем повідомлено, що станом на 27.08.2019 року згідно інтегрованих карток платника в ІТС "Податковий блок" по ОСОБА_1 обліковується податковий борг в сумі 1819656,16 грн., який виник на підставі ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.01.2013 року по справі № 2а-3944/12/0970, яка набрала законної сили 06.02.2013 року (а.с.11).
29.10.2019 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою від 28.10.2019 року, згідно якої просила прийняти рішення про виникнення та списання безнадійного податкового боргу, оскільки з моменту виникнення основної суми податкового боргу минуло більше 6 років у зв'язку з чим заборгованість позивача відповідно до статті 14 Податкового кодексу України визнається безнадійною та підлягає списанню разом із штрафними санкціями та пенею (а.с.12).
За наслідком розгляду заяви щодо списання податкового боргу, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, згідно листа за № 509/10/09-19-51-10-16 від 13.11.2019 року, повідомило, що станом на 13.11.2019 року згідно інтегрованих карток платника в ІС "Податковий блок" по ОСОБА_1 обліковується податковий борг в сумі 1819656,16 грн., зокрема: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування - 57209,16 грн., який виник в результаті несплати податкових зобов'язань в сумі 57209,16 грн., нарахованих згідно акта перевірки № 1292/17-02/2950606686 від 18.07.2008 року та податкового повідомлення-рішення № 0004811702/0 від 31.07.2008 року; податок на додану вартість - 1762447,00 грн., який виник в результаті несплати податкових зобов'язань в сумі 936135,00 грн., нарахованих згідно акта перевірки № 1292/17-02/2950606686 від 18.07.2008 року і податкового повідомлення-рішення № 0004801702/0 від 31.07.2008 року та в сумі 826312,00 грн. штрафних санкцій, нарахованих згідно податкового повідомлення-рішення (форма Р) № 0004801702/0 від 31.07.2008 року, який виник на підставі ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.01.2013 року по справі № 2а-3944/12/0970, що набрала законної сили 06.02.2013 року. Окрім того відповідач вказав, що приймати рішення про списання безнадійного податкового боргу є правом контролюючого органу і визначено підпунктом 20.1.29. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України, одночасно зазначивши, що станом на 13.11.2019 року Калуським управлінням ГУ ДПС в Івано-Франківській області не винесено рішення про списання безнадійного податкового боргу (а.с.13).
Судом встановлено, що 26.09.2008 року ОСОБА_2 звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Калуської об'єднаної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0004811702/0 від 31.07.2008 року.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 року, адміністративний позов задоволено.
Згідно ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
21.12.2012 року, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду, справу призначено до розгляду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.01.2013 року позовну заяву ОСОБА_2 до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення №0004811702/0 від 31.07.2008 року - залишено без розгляду на підставі частини 3 статті 128 та частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.33).
Вказане судове рішення, згідно частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набрало законної сили 06.02.2013 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, у відповідності до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
У відповідності до пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно підпункту 14.1.175. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Підпунктом "а" підпункту 14.1.11. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що безнадійна заборгованість - заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.
Відповідно до приписів пункту 101.1. статті 101 Податкового кодексу України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.
Під терміном "безнадійний" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (підпункт 101.2.3. пункту 101.2. статті 101 Податкового кодексу України).
При цьому, пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Таким чином, в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню.
Приписами абзацу 4 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Судом встановлено, що грошові зобов'язання ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних осіб в сумі 57209,16 грн. та з податку на додану вартість - 1762447,00 грн., а всього разом 1819656,16 грн. є узгодженими.
Таким чином, з урахуванням моменту виникнення зазначеного податкового боргу, суд зазначає, що 1095 денний строк, визначений у статті 102 Податкового кодексу України сплинув, що зумовлює визнання означеного боргу "безнадійним".
Таким чином, сума податкового боргу позивача поза межами 1095 днів становить 1819656,16 грн.
Враховуючи вищенаведені положення Податкового кодексу України, податковий борг у розмірі 1819656,16 грн. підлягав визнанню безнадійним, що не було враховано відповідачем.
Згідно підпункту 19-1.1.24. пункту 19-1.1. статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, зокрема здійснюють відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов'язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу.
Контролюючі органи мають право приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством (підпункт 20.1.29. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України ).
Відповідно до пункту 101.5. статті 101 Податкового кодексу України контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Так, механізм списання безнадійного податкового боргу визначено Порядком списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 577, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за № 1844/24376 (надалі - Порядок № 577), у пункті 2.1 якого визначено, що безнадійним податковим боргом є, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу (підпункт 3 пункту 2.1. Порядку № 577).
Відповідно до пункту 3.1. Порядку № 577 визначення сум безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню органами доходів і зборів, здійснюється на підставі даних інформаційних систем органів доходів і зборів (далі - ІС) станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
Пунктом 3.2 Порядку № 577 визначено, що днем виникнення безнадійного податкового боргу вважається: у випадку, визначеному в підпункті 3 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, - дата прийняття рішення керівника контролюючого органу.
Пунктом 4.2. Порядку № 577 встановлено, що за результатами розгляду документів, наданих платником податків, керівник (його заступник) органу доходів і зборів за наявності підстав приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу, яке оформляється на бланку за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Рішення про списання безнадійного податкового боргу складається у двох примірниках: перший - для платника податків, другий - для органу доходів і зборів.
Згідно з приписами пунктів 4.3-4.5 Порядку № 577 у випадках, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, орган доходів і зборів здійснює процедури щодо проведення списання безнадійного податкового боргу відповідно до вимог пункту 4.2 цього розділу. Структурний підрозділ органу доходів і зборів, до функцій якого належить списання безнадійного податкового боргу, здійснює таке списання щокварталу протягом двадцяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації (розрахунку) за звітний (податковий) квартал. Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до інформаційних систем не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.
Отже, наведеними вище нормами податкового законодавства встановлено обов'язок органу доходів і зборів прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу у разі виникнення такого.
Таким чином, зі змісту зазначених вище норм Порядку № 577 вбачається, що списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
При цьому, суд наголошує, що звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов'язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин) (пункт 4.1 Порядку № 577). В усіх інших випадках розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 813/4430/16, від 09.07.2019 року у справі № 0240/2269/18-а, що в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом.
Суд зазначає, що із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що у контролюючого органу існувало право на стягнення, в тому числі і зарахування поточних платежів у рахунок погашення податкового боргу, протягом 1095 днів з наступного дня після настання певної події - неподання податкової декларації, звіту, та/або спливу граничного строку сплати грошових зобов'язань, а також після фактичного подання декларації, але не пізніше наступних 1095 днів з дня виникнення податкового боргу. За спливом даного строку контролюючий орган мав визнати нестягнений та непогашений податковий борг безнадійним і прийняти рішення про його списання.
Верховний Суд у рішенні від 06.02.2018 року у справі № 807/2097/16 (№ К/9901/99/17) зазначив, що в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.
В той же час, відповідачем не надавались суду докази, що з моменту утворення податкового боргу контролюючий орган вживав будь-які заходи спрямовані на стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу в загальному розмірі 1819656,16 грн., в тому числі, шляхом зарахування коштів, що сплачував позивач, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків згідно пункту 87.9. статті 87 Податкового кодексу України, а також реалізації права контролюючого органу, наділеного підпунктом 20.1.34. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України в частині звернення до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Враховуючи викладене вище, а також з огляду на обставини того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують обставини закінчення визначеного Податковим кодексом України строку, передбаченого для стягнення контролюючим органом заборгованості у сумі 1819656,16 грн., суд дійшов переконання, що відповідач, не приймаючи у даному випадку рішення про списання податкового боргу з податку на доходи фізичних та з податку на додану вартість, який набув статусу безнадійного, діяв всупереч вимогам Порядку № 577.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі (частина 4 статті 9, частина 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд звертає увагу, що згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано належних доказів на обґрунтування правомірності встановленої бездіяльності.
Відтак, з огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, не приймаючи рішення на списання безнадійного податкового боргу по податку на доходи фізичних в сумі 57209,16 грн. та з податку на додану вартість в розмірі 1762447,00 грн., що разом становить 1819656,16 грн., допустив протиправну бездіяльність всупереч положенням податкового законодавства та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання Головне управління ДПС в Івано-Франківській області списати податковий борг, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, зокрема, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4 частина 2).
Отже, нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (частина 4 цієї статті).
Таким чином, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Зі змісту положень, закріплених у пункті 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд враховує, що відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Згідно цих судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 04.09.2018 року у справі № 813/4430/16.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскільки борг ОСОБА_1 в сумі 57209,16 грн. за податком на доходи фізичних осіб та в сумі 1762447,00 грн. за податком на додану вартість є безнадійним, бездіяльність відповідача щодо списання податкового боргу є протиправною та можливості прийняття відповідачем альтернативного рішення законодавством не встановлено, то зобов'язання відповідача списати такий безнадійний борг є ефективним способом захисту в межах спірних правовідносин, який виключає подальше звернення позивача до суду за захистом порушених прав.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області підлягає стягненню сплачений, згідно квитанції за № 0.0.1536769222.1 від 27.11.2019 року, судовий збір в розмірі 768,40 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) щодо несписання безнадійного податкового боргу з податку на доходи фізичних в сумі 57209,16 грн. та з податку на додану вартість в розмірі 1762447,00 грн., що разом становить 1819656,16 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з податку на доходи фізичних в сумі 57209,16 грн. та з податку на додану вартість в розмірі 1762447,00 грн., що разом становить 1819656,16 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.