Провадження № 22-ц/803/2673/20 Справа № 210/2448/19 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
29 січня 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 210/2448/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 18 жовтня 2019 року, яке ухвалено суддею Сільченком В.Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 жовтня 2019 року, -
08 травня 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.
Позовна заява мотивована тим, що 16 січня 2014 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 16 000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
ОСОБА_4 підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві.
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Спадкоємці ОСОБА_4 мали право подати заяву про прийняття спадщини або заяву про відмову від неї у строк з 04 січня 2017 року по 04 липня 2017 року.
Спадкоємцями, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, є відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
На виконання вимог статті 1281 ЦК України, позивачем була направлена претензія кредитора до Третьої Криворізької державної нотаріальної контори,
27 червня 2017 року позивачем було отримано відповідь Третьої Криворізької державної нотаріальної контори, в якій зазначалося, що після смерті спадкодавця ОСОБА_4 була заведена спадкова справа на підставі претензії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Зазначає, що відповідачі прийняли спадщину, до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов'язання померлого позичальника ОСОБА_4 Спадкування обов'язків відбулося відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, так як відповідачі не відмовились від спадщини у передбачені цивільним законодавством строки.
Станом на дату смерті ОСОБА_4 , заборгованість останнього за кредитним договором № б/н від 16.01.2014 року становить 16 338,46 грн. з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, яка складається з тіла кредиту.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 16 338,46 грн. за кредитним договором № б/н від 16.01.2014 року та судові витрати.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 18 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, а також стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що підтвердженням спільного місця проживання померлого позичальника ОСОБА_4 та відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є копії паспортів з відміткою про реєстрацію, з яких слідує, що вони зареєстровані за однією і тією ж адресою. Ураховуючи наведене, суд дійшов помилкового висновку про те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надав доказів про наявність спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , оскільки, на час смерті останнього та на теперішній час, відповідачі зареєстровані і проживають за тією ж адресою, що і боржник. Крім того, судом не встановлено, відповідачі відмовилися від прийняття спадщини, а тому відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України спадщина після померлого ОСОБА_4 належить їм з часу її відкриття. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт укладення із спадкодавцем ОСОБА_4 Кредитного договору б/н від 16 січня 2014 року та отримання кредитних коштів за цим договором.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону не дотримався.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.4 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно положень ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як вбачається із матеріалів справи, між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_4 , шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання, 16 січня 2014 року було укладено в письмовій формі кредитний договір, на виконання якого позичальнику було надано відповідні кредитні картки та відкрито особовий рахунок до них.
Колегією суддів досліджено виписку за рахунком ОСОБА_4 , з якої вбачаються операції за картками № НОМЕР_1 , зокрема, зняття готівкових коштів, оплата товарів у магазинах, поповнення карткового рахунку (а.с. 110-116).
За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що позичальник ОСОБА_4 , відповідно до наданого позивачем розрахунку, користувався кредитними коштами, наданими йому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за договором б/н від 16.01.2014 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, у зв'язку з чим має зобов'язання перед позивачем з повернення кредитних коштів.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що Дзержинським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 04 січня 2017 року складено відповідний актовий запис та видано Свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_2 (а.с. 48).
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною 5 ст. 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України, у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
Отже, за правилами статей 1281, 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У будь-якому випадку підлягає з'ясуванню коло осіб, які не лише визначені в законі або в заповіті як спадкоємці, але й прийняли спадщину у спосіб, визначений законом. Такий висновок зумовлений застереженням статті 1281 ЦК України щодо пред'явлення кредитором вимог лише до тих спадкоємців, які прийняли спадщину.
Такі ж правові висновки зроблені Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 336/5443/16, провадження № 61-34319св18, Другою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 562/2411/16-ц, провадження № 61-34931св18, Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 279/7765/15-ц, провадження № 61-28853св18, підстав відступити від яких не встановлено.
Як вбачається з матеріалів справи, на час відкриття спадщини відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , значились зареєстрованими та проживали разом із ОСОБА_4 , який є чоловіком ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.44-47).
15 червня 2017 року, тобто через п'ять місяців після смерті ОСОБА_3 та в межах строку, визначеного статтею 1281 ЦК України, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Першої державної нотаріальної контори із претензією до спадкоємців боржника
27 червня 2017 року позивачем було отримано відповідь Третьої Криворізької державної нотаріальної контори, в якій зазначалося, що після смерті спадкодавця ОСОБА_4 була заведена спадкова справа на підставі претензії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», спадкоємці із заявами про прийняття спадщини або ж про відмову від неї до нотаріальної контори не зверталися (а.с. 52).
Таким чином, будучи спадкоємцями першої черги в порядку спадкування за законом (з огляду на відсутність заповіту, складеного за життя ОСОБА_4 ), відповідачі є такими, що фактично прийняли спадщину, не заявивши про відмову від її прийняття протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, а тому зобов'язані відповідати за боргами спадкодавця.
27 грудня 2018 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» направив на адресу відповідачів претензію кредитора (а.с. 53-59), яка залишена останніми без реагування, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення боргу з спадкоємців боржника в судовому порядку.
Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, який підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, колегія суддів дослідила виписку за рахунком ОСОБА_4 , з якої вбачаються операції за картками № НОМЕР_1 (а.с. 110-116) та дійшла висновку, що спадкоємці мають зобов'язання перед позивачем з повернення фактично отриманих ОСОБА_4 та не повернутих на день його смерті кредитних коштів у розмірі 3 855,88 грн.
В іншій частині вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволенню не підлягають, оскільки складається не з фактично отриманих позичальником ОСОБА_4 кредитних коштів, а з комісії та відсотків за користування кредитним коштами, які банком було включено до заборгованості за тілом кредитом.
Разом з тим, за змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки, умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у теперішній час АТ КБ «ПРИВАТБАНК», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом, розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства, та договірні, розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі.
У заяві позичальника від 16 січня 2014 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення комісій за користування коштами та її визначеного розміру.
Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, в якому визначено порядок нарахування відсотків та комісії, а також їх розмір, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/ розумів позичальник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачко кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати клмісії, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_4 . Умови та Правила банківських послуг, відсутність в Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та комісії, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про стягнення на користь позивача заборгованість за тілом кредиту за Кредитним договором б/н від 16 січня 2014 року у розмірі 3 855,88 грн. з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах.
Колегія суддів зауважує на тому, що, згідно з ч. 1 ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором б/н від 16.01.2014 року, станом на 04.01.2017 року, в розмірі по 1 285,93 грн. з кожного, в межах вартості майна, одержаного у спадщину, відповідно до ч.1 ст. ст. 1282 ЦК України.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому, відповідно до ст. 141 ЦПК України, колегія суддів стягує з відповідачів на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1 133,39грн., що відповідає розміру визначеному Законом України «Про судовий збір» та є пропорційним до задоволеної частини заявлених позовних вимог та вимог апеляційної скарги (23,60%), тобто по 377,79 грн. з кожного.
Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 18 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу кредитором спадкодавця - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», в межах вартості спадкового майна, отриманого у спадщину після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість за кредитним договором б/н від 16 січня 2014 року, станом на 04 січня 2017 року, по1 285 (одна тисяча двісті вісімдесят п'ять) гривень 93 (дев'яносто три) копійки з кожного.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»судові витрати у розмірі по 377 (триста сімдесят сім) гривень 79 (сімдесят дев'ять) копійок з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 29 січня 2020 року.
Головуючий:
Судді: