Провадження № 22-ц/803/490/20 Справа № 207/1728/18 Суддя у 1-й інстанції - Говоруха В. О. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
22 січня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.
при секретарі - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк”
на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2019 року
по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона-Сервіс 1» та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” про визнання нікчемності угоди і визнання недійсності договору поруки,-
В травні 2018 року до Петриківського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов Акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона-Сервіс 1».
В серпні 2018 року до Петриківського районного суду Дніпропетровської області надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” про визнання нікчемності угоди і визнання недійсності договору поруки.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2019 року в задоволенні позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором від 28.08.2014 відмовлено повністю.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про визнання нікчемності угоди укладеної між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «Крона- Сервіс 1» і визнання недійсності договору поруки від 12.11.2014, відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний Банк “ПриватБанк” просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2019 року по справі №207/1728/18 за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона-Сервіс 1» про стягнення заборгованості за договором б/н від 28.08.2014 року задовольнити.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2019 року по справі №207/1728/18 за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона-Сервіс 1» про стягнення заборгованості за договором б/н від 28.08.2014 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” задовольнити повністю та стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК” (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. М.Грушевського, буд.1д, код в ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором від 28.08.2014 року за послугою “Кредитний ліміт”, котра виникла станом на 03.05.2018 року, у загальному розмірі 224 412,49 грн. (двісті двадцять чотири тисячі чотириста дванадцять гривень 49 коп.), що складається з: заборгованості за кредитом - 107 714,94 грн., заборгованості за відсотками - 67 540,79 грн., заборгованість по комісії 6 375,65 грн., пені - 42 781,11 грн..
Відзивів на апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2019 року від інших учасників справи до суду не надходило.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 28.08.2004 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «КРОНА-СЕРВІС 1» був укладений договір банківського обслуговування (поточного рахунку) № б/н зі встановленням кредитного ліміту на рахунок № НОМЕР_2 , шляхом підписання Заяви про відкриття рахунку, заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг за послугою «Кредитний ліміт» та Тарифів банку.
Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифів банку, які розміщені на банківському сайті, і які разом з Анкетою (заявою) складають Договір банківського обслуговування.
З Заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 28.08.2014 року вбачається, що ТОВ «КРОНА-СЕРВІС 1», в особі директора Карнаух А.В., який підписав дану заяву, висловив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які разом із цією заявою становлять Договір банківського обслуговування.
Факт підписання вказаних Заяви про відкриття рахунку і заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ОСОБА_1 не заперечується.
Водночас, своїм підписом приєднався і зобов'язався виконувати умови, що викладено в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку - Договорі банківського обслуговування в цілому.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.1ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Верховний Суд України в постановах: від 10 червня 2015 року № 6-698цс15, від 22 жовтня 2014 року № 6-127цс14, від 04 листопада 2015 року № 6-1926цс15 дійшов до висновку, що кредитний договір складається з: заяви позичальника, Тарифів та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (складова частина договору) і судам слід лише встановити, чи такі Умови та Правила надання банком кредиту були під час підписання заяви позичальника, а не те, що вони були не підписані позичальником, незалежно від того, чи саме вони були на день підписання заяви позичальника, то вони не є складовою кредитного договору.
Відтак, факт підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не є підставою для початку кредитування рахунку підприємства і застосування норм, викладених в Умовах і Правилах.
12.11.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір поруки № РOR1415808852492 за виконання ТОВ «КРОНА - СЕРВІС 1» зобов'язань за угодами - приєднання до: 1.1.1. розділу 3.2.1. «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг (далі Угода 1).
За умовами п. 1.2, п. 1.5 Договору поруки № РOR1415808852492 поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за «Угодою 1 та Угодою 2» в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником зобов'язань за «Угодою 1 та Угодою 2», боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (а.с. 28-29 том 1).
Відповідно до ст.ст. 543,554 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Так, ОСОБА_1 зокрема, підписавши договір поруки приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг.
Водночас, Умови та правила надання банківських послуг по послузі «Кредитний ліміт», які долучені до позовної заяви не містять дати затвердження, а лише посилання на їх чинність станом на 01.03.2017 року. Також те, що згідно наказу від 03.01.2017 року № РR-2016-7350766 були внесені до них зміни та доповнення, тобто вже після укладення кредитного договору від 28.08.2014 року та договору поруки від 12.11.2014 року, що викликає сумніви стосовно того, що саме ці Умови були складовою спірного кредитного договору та договору поруки (солідарний боржник) .
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1, 2, 3 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно із ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, беззаперечно встановити, які саме Умови та Правила надання банківських послуг, були однією із складових спірного кредитного договору і договору поруки, не видалось можливим, як і факт того, з якими саме Умовами був ознайомлений Карнаух А.В. враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, того, що їх копію він отримав та підписав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона-Сервіс 1», суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що банкомне доведено факт того, що саме долучені до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг були складовою спірного договору та договору поруки, а тому визначитись, з яким саме документом був ознайомлений Карнаух А.В. неможливо, відтак позовні вимоги є недоведеними.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч.1 ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, а саме що Умови та Правила надання банківських послуг в частині послуги “Кредитний ліміт”, чинні на момент використання відповідачем кредитного ліміту в сумі 107 714,94 грн., а саме - 01.03.2017 року, Витяг з яким доданий до позовної заяви та які затверджені Наказом № РR-2016-7350766 від 19.01.2017 року “Щодо актуалізації “Умов та Правил надання банківських послуг”, колегія суддів ставиться критично, оскільки Умови та правила надання банківських послуг по послузі «Кредитний ліміт», які долучені до позовної заяви не містять дати затвердження, а лише посилання на їх чинність станом на 01.03.2017 року.
А згідно наказу від 03.01.2017 року № РR-2016-7350766 були внесені до них зміни та доповнення вже після укладення кредитного договору від 28.08.2014 року та договору поруки від 12.11.2014 року.
Тобто викликає сумніви стосовно того, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг в частині послуги “Кредитний ліміт” були складовою спірного кредитного договору та договору поруки (солідарний боржник), а доказів у відповідності до вимог ст.81 ЦПК України на підтвердження протилежного банком до суду не надано.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” - залишити без задоволення.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді О.П.Варенко
В.С.Городнича