Провадження № 22-ц/803/325/20 Справа № 203/2515/18 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.
29 січня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Літвінової А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
23 липня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП. Просила суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди недоплачене відшкодування в розмірі 157847 грн., витрати на послуги евакуатора в сумі 2400 грн., а всього стягнути 160247 грн. (а.с.2-4).
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 157847 грн., витрати на послуги евакуатора в сумі 800 грн., судовий збір в сумі 1586 грн. 47 коп., а всього стягнути 160233 грн. 47 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено (а.с.130-132).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою. Просить скасувати рішення в частині стягнення з нього матеріальної шкоди, витрати на послуги евакуатора, судовий збір та ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі. В решті рішення залишити без змін (а.с.136-141).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.09.2017 року відповідач, керуючи автомобілем Мазда-СХ9 н/з НОМЕР_1 , в м.Дніпрі на перехресті пр.Олександра Поля та вул.С.Подолинського, виконував рух заднім ходом та скоїв зіткнення з автомобілем БМВ Х1 н/з НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 .
Позивачка ОСОБА_2 є власницею автомобіля БМВ Х1 н/з НОМЕР_2 .
Постановою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12.12.2017 року, що набрала законної сили, ОСОБА_1 за фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
Володільцем транспортного засобу Мазда-СХ9 н/з НОМЕР_1 є відповідач, цивільно-правова відповідальність якого, як власника транспортного засобу, була застрахована ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» згідно полісу ОСЦПВ №АК/4598996.
Страховик звернувся до офіційного сервісного центру ПрАТ «АВТ Баварія-Дніпропетровськ» з метою визначення розміру збитків та 27.09.2017 року останнім складений рахунок-фактура №433090, відповідно до якого загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля БМВ Х1 н/з НОМЕР_3 НА становила 317967 грн. 66 коп.
Позивачка звернулась до іншого сервісу технічного обслуговування, а саме до ПП ОСОБА_4 , щодо ремонту та відновлення пошкодженого автомобіля. Загальна вартість наданих послуг склала 256847 грн.
Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» на рахунок позивачки здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 99000 грн., в межах встановленого ліміту страхування в розмірі 100000 грн. та за виключенням франшизи в розмірі 1000 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керуючись ст. 1187, 1188, 1192, 1194 ЦК України, виходив із обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача, як винної у заподіянні шкоди особи, різниці між вартістю відновлювального ремонту, необхідного для полагодження пошкодженого транспортного засобу позивачки та розміром здійсненого страхового відшкодування, яке виплачено в максимальному розмірі ліміту страхування, але не покриває розміру понесених позивачкою витрат на відновлювальний ремонт.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача витрат на послуги евакуатора для доставки пошкодженого автомобіля з місця дорожньо-транспортної пригоди до штрафмайданчика, з штрафмайданчика до ПрАТ «АВТ Баварія-Дніпропетровськ», з подальшим транспортуванням до місця ремонту автомобіля в сумі 2400 грн., суд першої інстанції, керуючись ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виходив із того, що відшкодування витрат, пов'язаних з евакуацією транспортного засобу з одного місця ремонту до іншого, законом не передбачено. В зв'язку з цим, частково задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача витрат на послуги евакуатора лише з місця дорожньо-транспортної пригоди в сумі 800 грн.
В частині відмов в задоволені позовних вимог рышення сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Між сторонами виник спір стосовно відшкодування позивачу ОСОБА_2 матеріальної шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної події.
Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
За ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст. 1187 ЦК України).
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року (далі - Постанова № 4 від 01.03.2013 року) роз'яснено, що відповідно до ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Матеріалами справи підтверджено винність відповідача у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Внаслідок ДТП позивачу завдано майнову шкоди, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначено відповідно до акту надання послуг №14/11 від 23.11.2017 року та переліку запчастин після дефектовки №1/11/17 від 23.11.2017 року, ремонтні роботи та заміна деталей здійснені згідно переліку робіт, які були зазначені у рахунку-фактурі №433090 від 27.09.2017 року, яка складена на замовлення страховика відповідача офіційним сервісним центром ПрАТ «АВТ Баварія-Дніпропетровськ».
Оскільки, відповідач ОСОБА_1 не надав суду жодного належного та допустимого доказу на спростування того, що саме його дії перебувають у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль позивача та не ставив перед судом питання щодо проведення судової експертизи, фактично самоусунувшись від доведення суду обставин, на які він посилається, як на підставу для відмови в задоволенні заявлених ОСОБА_2 позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги в цій частині.
Доводи апеляційної скарги, що рахунок фактура №433090 від 27.09.2019 складений на замовлення страхової компанії, яка не є стороною по справі, сервісним центром ПрАТ “АВТ Баварія-Дніпропетровськ”, який не має ніякого відношення до цього позову, колегія суддів вважає безпідставними.
Надані апелянтом нові рахунки на оплату та переліки матеріалів/запчастин до рахунку, колегія суддів не приймає до уваги в силу ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції, на законність судового рішення не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволенню.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року в частині, що оскаржується - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: