Провадження № 22-ц/803/274/20 Справа № 206/6651/18 Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А. О. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.
29 січня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Літвінової А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, про визнання права на приватизацію житлового приміщення, -
04 грудня 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, в якому просять визнати за ними право на приватизацію житлового приміщення: кімнат №№ 412, 413, 414, в гуртожитку по АДРЕСА_1 за відсутності копії ордеру про надання житлової площі, засвідченої балансоутримувачем гуртожитку - КП «Жилсервіс-5», стягнути з відповідача на їх користь судові витрати зі сплати судового збору (а.с.2-5).
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року в задоволені позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено повністю (а.с.70-73).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з апеляційною скаргою. Просять, скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги (а.с.78-82). В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що вселення відбулося на законних підставах, за наявності ордера. Позивачі реалізували своє право на звернення до органу приватизації, однак отримали відмову з не передбачених законодавством підстав.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до фотокопії ордера № 56, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О. від 25 вересня 2018 року, 12.07.2013р. ТОВ «Дніпробетон» видало ОСОБА_1 Яківні ордер № 56 на житлову площу у гуртожитку, яким надано право на зайняття сім'єю - двом особам житлової кімнати у гуртожитку по АДРЕСА_2 , розміром 12,3 кв.м, 12,9 кв.м, 17,9 кв.м. Склад сім'ї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - основний квартиронаймач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 донька (а.с.6).
Відповідно до довідки № 2915 (витяг з домової книги про склад родини та реєстрації) КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради від 25.09.2018р. по АДРЕСА_1 кімнати № АДРЕСА_3 , 413, 414 (гуртожиток) загальна площа 12,6+12,8+17,8кв.м, житлова площа 12,6+12,8+17,8кв.м, кімнат 3 (ізольована кімната) на 4 поверху 5 поверхового будинку, який знаходиться на балансі КП «Жилсервіс-5» ДМР зареєстровані та мешкають на цій площі двоє осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - відповідальний квартиронаймач зареєстрована тимчасово з 14.02.1991р. до 29.05.1992р., постійно з 29.05.1992р.; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - донька зареєстрована у д/кн. разом з мамою тимчасово: з 14.02.1991 до 29.05.1992 року, постійно з 29.05.1992 до 27.09.2004 року, після отримання паспорта в кімнаті № 412 з 27.09.2004р. Особовий рахунок відкритий на ОСОБА_1 (а.с.7).
ОСОБА_1 зареєстрована по АДРЕСА_1 з 29 травня 1992р., що підтверджується її паспортом (а.с.9-11).
ОСОБА_2 зареєстрована по АДРЕСА_4 з 27 вересня 2004р., що підтверджується її паспортом (а.с.13-15).
Згідно акту обстеження житлових умов від 24 липня 2008р. по АДРЕСА_2 проживають - ОСОБА_1 - основний квартиронаймач та її донька- ОСОБА_2 . Потребують поліпшення житлових умов. Необхідно стати на квартирний облік (а.с.25).
Відповідно до листа Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 22.11.2011р., ОСОБА_1 з сім'єю перебуває на квартирному обліку при виконавчому комітеті районної у місті ради (а.с.26).
26.09.2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися із заявою до органу приватизації, в якій просили оформити передачу в приватну власність житлового приміщення у гуртожитку по АДРЕСА_2 (а.с.8).
З цієї заяви вбачається, що позивачами серед інших документів було долучено копію ордеру про надання житлової площі в гуртожитку № 56 від 12.07.2013р. посвідченої нотаріально.
09 листопада 2018 року Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради повідомив ОСОБА_1 , що її заява на приватизацію жилого приміщення у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , в органі приватизації міськради не може бути розглянута, оскільки до зави на приватизацію не надано копію ордеру на житлову площу, що підтверджує право користування житловим приміщенням в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , засвідчену належним чином балансоутримувачем гуртожитку КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради. Підставою у відмові надання адміністративної послуги є оформлення документів неналежним чином (а.с.27).
23.08.2018р. адвокат Колінько Н.О. звернулася з адвокатським запитом до КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, в якому просила надати належним чином засвідчену копію ордеру № 56 на житлову площу в гуртожитку, виданого 12.07.2013р. ТОВ «Дніпробетон» ОСОБА_1 на право зайняття кімнат № 412, 413, 414 у гуртожитку по АДРЕСА_1 (а.с.28).
06.09.2018р. КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради надало відповідь, що за даними обліку ордерів по кім АДРЕСА_3 , АДРЕСА_5 оригінал вказаного ордеру № 56 від 12.07.2013р. не значиться, тому підприємство не має повноважень засвідчувати наданий папірець (а.с.29).
Згідно єдиної довідки від 07.12.2018 року КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, станом на 01.12.2018р., у ОСОБА_1 , яка мешкає по АДРЕСА_6 , 414 заборгованість за квартплату та інші комунальні послуги відсутня (а.с.48).
Згідно узагальненої довідки від 07.12.2018 року КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради про наявність особистих рахунків на житлово-комунальні послуги особистий рахунок у КП «Жилсервіс 5» ДМР відкритий на ОСОБА_1 , яка мешкає по АДРЕСА_2 на підставі акта передачі-приймання (а.с.49).
Відмовляючи в задоволені в позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Між сторонами склалися цивільно-правові відносини, що регулюються нормами ЖК України та ЦК України.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття із такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання у належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків (ст. 25 Закону України від 4 вересня 2008 року № 500-VI "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків") тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі як відповідача суб'єкта владних повноважень.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами закріплено право людини на житло.
Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло. У ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною 3 ст. 9 ЖК Української РСР передбачено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року N 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду".
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», - приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Частиною 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення у дію цього Закону.
Відповідно до вимог ч.1, 3, 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами, організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир, житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до пункту 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
Згідно із пунктом 18 цього Положення, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.
Законами України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить.
Положеннями ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» законодавчо визначено об'єкти приватизації. А саме до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Частиною 2 даної статті визначені об'єкти які не підлягають приватизації, а саме: не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і видно, що на спірне житлове приміщення не розповсюджується.
Згідно з ч.1 ст. 345 ЦК України фізична особа або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому Законом.
Обов'язок органів державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України проголошений ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачам відмовлено у розгляді їх заяви, у зв'язку з оформленням документів неналежним чином, а не в приватизації з підстав, що у них немає не це права.
Таким чином, їх звернення до суду є передчасним, оскільки Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради не приймав рішення щодо відмови позивачам у приватизації квартири з підстав, що у позивачів не має права на приватизацію, а лише відмовив у розгляді їх заяви.
Позивачі посилаються на те, що ними була надана належним чином засвідчена копія ордеру, проте суд не може погодитися з таким твердженням, оскільки надана фотокопія ордеру від 12.07.2013р., посвідчена нотаріально 25 вересня 2018 року і зазначено, що з оригіналу документу, в той час, як 06.09.2018р. КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради надали відповідь, що оригінал ордеру не значиться.
З наданої довідки КП «Жилсервіс-5» ДМР та копій паспортів позивачів видно, що ОСОБА_1 зареєстрована у гуртожитку (без зазначення кімнати) по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зареєстрована у кімнаті 412.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив незаконне рішення є безпідставними, оскільки скаржник не вказує, які саме порушення норм матеріального чи процесуального права були допущені судом.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: