Справа № 761/43514/19
Провадження № 2/761/2906/2020
17 січня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Осадчук М.І.,
за участі відповідача: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
06.11.2019 року до суду надійшла зазначена позовна заява.
В позовних вимогах позивач просить: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики у сумі 2 128082,12 грн., з яких: сума основного боргу - 1 258 500,00 грн., проценти - 461 000,62 грн., пеня - 377 550,00 грн., 3% річних - 31 031,51 грн.
Вимоги обгрунтовані тим, що 01.11.2017 року ОСОБА_1 під розписку отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 60 000,00 доларів США та зобов'язався їх повернути до 31.12.2018 року.
Як зазначає позивач, відповідач повернув 1 000,00 доларів США, а іншу суму не повернув у строки зазначені в розписці.
Так як розпискою не встановлено розмір процентів, тому на підставі положень статті 1048 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача проценти в розмірі облікової ставки НБУ.
Позивач зазначає, що оскільки на момент звернення до суду з цим позовом відповідач не повернув кошти, на підставі статті 625 ЦК України з відповідача на користь позивача мають бути стягнуті 3% річних.
Крім того, оскільки умовами договору передбачено сплату пені в розмірі 0,1% від суми несвоєчасно повернутої позики за кожен день прострочення, тому відповідач має сплатити на користь позивача суму 15 000,00 доларів США пені.
В судове засідання позивач не з'явилась, звернулась до суду із заявою про слухання справи в її відсутність та зазначає, що просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач в судовому засіданні заявлені вимоги визнав та не заперечував проти їх задоволення.
А тому оскільки відповідач визнав заявлені вимоги, на підставі положень ч.4 статті 200 та статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальший розгляд справи у відсутність позивача у підготовчому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, вислухавши відповідача, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 01.11.2017 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 суму 60 000 доларів США та зобов'язувався повернути до 31.12.2018 року, про що написав розписку.
Як зазначив позивач в позовній заяві, на виконання власних зобов'язань за розпискою відповідач повернув 1 000,00 доларів США. Зазначену обставину не заперечував і відповідач.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму) позики. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відповідач в судовому засіданні підтвердив, що він належним чином не виконав зобов'язання та кошти в повному обсязі не повернув.
Отже, так як в судовому засіданні встановлено, що відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання та не повернув в строки, визначені в розписці кошти в повному обсязі, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 50 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 28.10.2019 року становить 1 258 500,00 грн. (1 долар США = 25,17 грн.).
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить в позовних вимогах стягнути із Відповідача на її користь 3% річних.
Суд вважає, що є законом передбачені підстави для стягнення з відповідача на користь позивача три відсотки річних, нарахованих на суму 50 000,00 доларів США, що становить 1 232,88 доларів США, що еквівалентно 31 031,51 грн. (за період з 01.01.2019 року по 28.10.2019 року, 300 днів прострочки).
Позивач також просила стягнути з відповідача на користь позивача проценти в розмірі облікової ставки НБУ на підставі ч.1 ст.1048 ЦК України.
Частина 1 статті 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з вимогами діючого законодавства облікова ставка НБУ нараховується на кошти, що виражені в національній валюті - гривні. Проте оскільки позивач надала позику в доларах США, тому суд не вбачає законом передбачених підстав для нарахування облікової ставки НБУ на суму позики.
Крім того сторони домовились та зазначили в розписці, що у випадку порушення строків повернення коштів позичальник зобов'язується сплатити неустойку в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочки.
Стаття 549 ЦК України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Отже, так як в судовому засіданні встановлено, що відповідач в повному обсязі не виконав власні зобов'язання за договором та кошти не повернув, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача пеню, яка визначена договором за період з 01.01.2019 року по 28.10.2019 року нарахована на суму 50 000,00 доларів США, що становить 15 000,00 доларів США (300 днів прострочки), що згідно офіційного курсу долара США становить 377 550,00 грн.
Крім того, на підставі положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.525,526, 599, 625, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст.4, 77-81, 141, 263, 265, 280-283, 352, 354 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг в розмірі 1 258 500 (один мільйон двісті п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок, пеню в сумі 377 550 (триста сімдесят сім тисяч п'ятсот п'ятдесят) гривень 00 копійок, три проценти річних в сумі 31 031 (тридцять одна тисяча тридцять одна) гривна 51 копійка.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 7 523,60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 27 січня 2020 року
Суддя: Н.Г.Притула