Справа № 353/650/19
Провадження № 22-ц/4808/191/20
Головуючий у 1 інстанції Луковкіна У. Ю.
Суддя-доповідач Горейко
30 січня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Горейко М.Д.
суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.
секретаря Мельник О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Тлумацького районного суду, ухвалене у складі судді Луковкіної У.Ю. 08 листопада 2019 року в м. Тлумач,
04.07.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 31.01.2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. За умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 31.05.2019 року утворилась заборгованість в розмірі 12541,15 грн., з яких: 3346,15 грн. - заборгованість за кредитом, 7621,61 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 500 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 573,39 грн. - штраф (процентна складова).
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та витрати по оплаті судового збору в розмірі 1921 грн.
Заочним рішенням Тлумацького районного суду від 08 листопада 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 31.01.2012 року станом на 31.05.2019 року в сумі 3346,15 грн., що становить тіло кредиту, та 512,52 грн. понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами дійсно був укладений кредитний договір, однак сторони не обумовили в письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, тому підставними є лише вимоги про стягнення з ОСОБА_1 отриманого ним та непогашеного тіла кредиту в розмірі 3346,15 грн., а в решті вимог позову слід відмовити.
Не погодившись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема зазначає, що ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції допустив грубе порушення частин 3, 4 та 5 статті 12 ЦПК України, оскільки не маючи обґрунтованих заперечень відповідача, замість нього навів доводи проти вимог позивача та відмовив в цій частині позову, підміняючи необхідність обґрунтування рішення відповідними доказами посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17.
Апелянт вважає безпідставним посилання суду на вищевказану постанову, оскільки викладений у ній висновок зроблений у іншій конкретній справі та за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. Вказує, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, відповідач користувався кредитними коштами та здійснював погашення кредиту, що свідчить про його згоду з формою договору та його умовами.
Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано положення ст. 1054 ЦК України, якою визначено поняття кредитного договору та згідно якої за кредитним договором позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; положення ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків, а також положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України про те, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, і якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Отже, судом не враховано, що основними вимогами банку до боржника за кредитним договором є повернення наданих кредитних коштів та отримання процентів за їх користування.
Встановивши, що позивач надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитом та безпідставно відмовив в задоволенні вказаної вимоги.
Посилаючись на наведене, апелянт просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів скасувати та задовольнити вимоги банку в цій частині. В іншій частині рішення залишити без змін.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В засідання апеляційного суду учасники справи не з'явились, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомили.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 3346,15 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 31.01.2012 року, що становить тіло кредиту, та відмови в задоволенні вимог про стягнення пені, комісії та штрафів сторонами не оскаржується, а тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 31.01.2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
В заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 8, 116).
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 9, 61, 117) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року (а.с. 10-33, 62-85).
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 31.05.2019 року становить 12541,15 грн., з яких: 3346,15 грн. - заборгованість за кредитом, 7621,61 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 500 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 573,39 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 5-7, 110-113).
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, при укладенні кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Встановлено, що в заяві позичальника від 31.01.2012 року процентна ставка не зазначена.
Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами, позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався також на Витяг з Тарифів банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Тарифи, Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31.01.2012 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19).
Суд першої інстанції правильно врахував зазначену позицію Великої Палати Верховного Суду та обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентах за користування кредитом у зв'язку з безпідставністю позовних вимог у цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу.
Доводи апелянта про те, що ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції допустив грубе порушення частин 3, 4 та 5 статті 12 ЦПК України, оскільки не маючи обґрунтованих заперечень відповідача, замість нього навів доводи проти вимог позивача та відмовив в цій частині позову, а також безпідставно зіслався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, оскільки викладений у ній висновок зроблений у іншій конкретній справі та за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб, не приймаються апеляційним судом до уваги, так як відповідач не брав участі в судових засіданнях, судом першої інстанції ухвалено заочне рішення, а тому неможливо категорично стверджувати про згоду відповідача з формою кредитного договору, укладеного з ПАТ КБ «ПриватБанк» 31.01.2012 року, та його умовами.
Суд вважає безпідставними також і твердження апелянта про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині не враховано положення ст. 1054 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ч. 1 ст. 1048 ЦК України, оскільки встановлено, що в кредитному договорі, укладеному між сторонами 31.01.2012 року шляхом підписання анкети-заяви, сторони не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами, нарахованих на рівні облікової ставки Національного банку України, позивач не заявляв.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення в оскаржуваній частині.
З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.
Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Тлумацького районного суду від 08 листопада 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча М.Д. Горейко
Судді: Л.В. Василишин
І.О. Максюта