Іменем України
30 січня 2020 року
Київ
справа №826/3289/17
адміністративне провадження №К/9901/54276/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року (прийняту у складі колегіі суддів: головуючого - Аблова Є. В., Літвінової А. В., Мазур А.С.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Ісаєнко Ю. А., суддів: Лічевецького І. О., Земляної Г.В.,
І. Суть спору 1.
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №14-17 від 10.01.2017 року про відмову у визнанні біженцем;
- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення, яким визнати ОСОБА_1 біженцем.
2. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що звернувся до Державної міграційної служби України в місті Києві про надання захисту в Україні, проте отримав повідомлення № 23 від 22 лютого 2017 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення від 10 січня 2017 року № 14-17.
3. Позивач вказує, що є громадянином Іраку, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянської належності через побоювання застосування до нього насильства з боку бойовиків «ІДІЛ».
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення.
4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року, в задоволені позову відмовлено.
5. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд виходили з того, що позивач не довів у встановленому порядку факт переслідувався його в Іраку за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, суди попередніх інстанцій зауважили, що в діях позивача вбачаються ознаки економічного мігранта, який добровільно залишив свою країну, керуючись причинами особистого характеру.
6. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку про те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
ІІІ. Касаційне оскарження
7. У червні 2018 року до Верховного суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Калашник О. М.
8. Ухвалою Верховного суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
9. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
10. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівником секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07.06.2019 №653/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до складу іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 07.06.2019 визначено новий склад суду: суддя-доповідач Жук А.В., судді Мартинюк Н.М., Мельник - Томенко Ж.М.
11. Ухвалою від 29 січня 2020 року дану адміністративну справу прийнято та призначено до попереднього касаційного розгляду.
IV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
12. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:
- скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосували норми матеріального та процесуального права;
- крім того, скаржник зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не враховано, що обґрунтоване побоювання загинути є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
13. Скаржник посилається на те, що на території Іраку триває внутрішній збройний конфлікт та систематичні порушення прав людини. Існує постійна загроза терористичних актів та висока ймовірність нападів на населення з боку представників терористичного угруповання «ІДІЛ».
14. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги те, що у ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відсутні такі підстави для відмови у визнанні біженцем як порушення строків на звернення особи до органів влади за захистом з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту.
15. Також скаржник наголошує, що під час анкетування та співбесід позивача у відповідача йому не було надано перекладача з української на російську мову, а тому суди попередніх інстанцій не вправі були посилатися на такі протоколі як на докази у справі.
16. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
17. В обґрунтування заперечень на касаційну скаргу зазначає, що позивач перетнув державний кордон України нелегально, без легалізації проживав на території України протягом більше ніж два роки. Звернувся за захистом лише у 2016 році з метою легалізації на території України, оскільки йому не вдалося виїхати з України на територію Німеччини, що свідчить про те, що позивач прибув на території України транзитом до Німеччини.
18. Крім того, відповідачем з даних у відкритих джерелах встановлено, що м. Духок в Іраку, де проживав позивач до виїзду за кордон, віднесено до контрольованих владою країни регіонів Іраку, а не терористичного угруповання «ІДІЛ».
V. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Іраку, народився в Іраку, м. Духок, неодружений, за національністю курд, за віросповіданням - езід. Державний кордон України перетнув нелегально 10 лютого 2014 року.
20. Позивач 15 вересня 2016 року вперше звернувся до Головного управління ДМС України в м. Києві із заявою-анкетою, де причиною виїзду з Іраку зазначено побоювання за своє життя, через терористів-ісламістів, які захоплюючи міста і села вбивали всіх курдів, зокрема езідів, через те, що їх вважають не віруючими.
21. Головним управлінням ДМС України в м. Києві 29 грудня 2016 року за результатами розгляду особової справи позивача складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із встановленням відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та рекомендовано Державній міграційній службі України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі без громадянства ОСОБА_1.
22. Рішенням Державної міграційної служби України від 10 січня 2017 року №14-17 позивачу відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням відповідача позивач звернувся в суд за захистом свого порушеного права.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
24. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
25. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
26. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
29. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
30. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
31. Згідно положень частини 1 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
32. У частині 2 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
33. Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
34. За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
35. Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
36. Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
37. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
38. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
39. Згідно положень пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
VI. Позиція Верховного Суду
40. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
41. При цьому заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
42. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
43. У статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Якщо особа перетнула кордон легально - строк на звернення складає 5 днів.
44. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач прибув до України в лютому 2014 році нелегально і з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядку ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" до вересня 2016 року не звертався.
45. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що небажання позивача повертатись до країни громадянського походження обумовлено загальною інформацією про загрозу його життю у зв'язку з терористичною діяльністю угруповання «ІДІЛ». Водночас жодних конкретних доводів, окрім загальнопоширеною інформації про збройний конфлікт в Іраку у заяві позивача до відповідача не наведено. Фактів, які можуть обумовлювати наявність однієї з умов, визначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" і повинні бути надані в першу чергу самим заявником, позивачем на наведено.
46. При цьому відомості, які надав позивач, носять загальний характер та не підтверджують наявність можливих переслідувань стосовно нього за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також в матеріалах справи відсутнє підтвердження щодо існування будь яких ризиків або загроз життю позивача у разі повернення до контрольованих владою країни регіонів Іраку.
47. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у заяві - анкеті від 15.09.2016 року позивач просив надати статус біженця у зв'язку із побоюванням за своє життя, оскільки терористи "ІДІЛ" в Іраку вбивали всіх курдів та езидів. Під час проведених співбесід від 04.10.2016 року та 30.11.2016 року повідомляв, що причиною виїзду з Іраку є побоювання за своє життя, через терористів-ісламістів.
48. Разом з цим, у протоколі співбесіди від 04.10.2016 року позивач зазначив, що причиною звернення до міграційної служби стало відсутність іншого виходу та бажання перебувати в Україні легально. Однак у протоколі співбесіди від 30.11.2016 року позивач вказав, що причиною незвернення до міграційної служби раніше, починаючи з 2014 року, тобто з часу приїзду в Україну стало те, що позивачу обіцяли відвезти його далі в Німеччину, що свідчить про те, що позивач розглядав перебування в Україні як транзитній країні на шляху до Німеччини, куди бажав потрапити.
49. Також колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується позивачем той факт, що останній за час проживання в Іраку погроз не отримував, переслідуванням чи фізичному насиллю за ознаками раси, релігії, національності, громадянства чи політичних поглядів не піддавався.
50. Враховуючи зазначене вище, позивачем не наведено переконливих доказів, які б свідчили про можливі переслідування на батьківщині, а його посилання були обумовлені переважно загальновідомою інформацією. Позивач добровільно покинув країну свого походження, прибув нелегально на території України та протягом більш ніж два роки за захистом до органів державної влади не звертався. При цьому як причину звернення до відповідача позивач зазначив бажання отримати легальний статус та працювати в Україні.
51. Отже, враховуючи викладене, всі вищенаведені факти вказують на те, що звернення позивача з заявою про надання статусу біженця викликано лише необхідністю офіційно отримати право проживання в Україні, а не наявністю побоювань щодо можливих переслідувань.
52. Згідно з ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
53. Як вбачається з оскаржуваного рішення відповідача підставою відмови у визнанні біженцем позивача є встановлення відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". При цьому підставою для відмови у визнанні біженцем згідно висновку ГУ ДМС у м. Києві від 29.12.2016 року були аналіз протоколів співбесід та заяви-анкети позивача, врахування часу звернення за захистом з часу приїзду в Україну, причини перебування в країні нелегально протягом кількох років, встановлення ознак економічного мігранта та встановлення відсутності конвенційних ознак для визнання позивача біженцем.
54. Посилання представника позивача в касаційній скарзі на те, що під час анкетування та співбесід позивача у відповідача йому не було надано перекладача з української на російську мову, а тому суди попередніх інстанцій не вправі були посилатися на такі протоколі як на докази у справі колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи у позивача було декілька співбесід з посадовими особами відповідача і жодних застережень щодо їх проведення позивачем не зазначено.
55. В матеріалах справи наявний мотивований висновок Головного управління ДМС України в м. Києві, згідно з яким доцільно відмовити позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
56. При перевірці об'єктивної та суб'єктивної сторони обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань, відповідачем не було встановлено наявність фактичних доказів того, що ці побоювання позивача є реальними з огляду на те, що місто, в якому проживає позивач в Іраку, підконтрольне органам влади цієї країни.
57. Крім того, суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що при прийнятті рішення відповідачем було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу позивача та інші обставини необхідні для прийняття такого рішення, і обґрунтовано прийнято рішення про відмову у наданні статусу біженця або визнання особою, яка потребує додаткового захисту.
58. Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивача існував на момент залишення ним країни походження та проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід.
59. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються. Крім того, у матеріалах справи відсутні данні про те, що позивач при виїзді у 2014 році з країни походження тікав від небезпеки, рятуючи своє життя.
60. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
61. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
62. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Калашник О. М залишити без задоволення.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
Жук А.В
Мартинюк Н.М.
Мельник-Томенко Ж.М.,
Судді Верховного Суду