Іменем України
29 січня 2020 року
Київ
справа №820/2894/16
адміністративне провадження №К/9901/10261/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В.М.,
Шевцової Н.В.,
секретар - Мовчан А.В.,
за участю
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Булгакова С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Спірідонов М.О., судді - Панченко О.В., Тітов О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року (головуючий суддя - Зеленський В.В., судді - П'янова Я.В., Чалий І.С.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до Національного банку України
про стягнення коштів, -
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України (далі - відповідач, НБУ), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила: стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 9871,51 грн; середньомісячної заробітної плати за затримку розрахунку в розмірі 57851,64 грн; компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 3453,74 грн; здійснення остаточного розрахунку усіх належних виплат по момент винесення рішення по справі.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначила, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2015 у справі № 820/6382/15 її поновлено на посаді спеціаліста сектору діловодства адміністративного відділу Управління НБУ в Харківській області з 14.05.2015. Фактично до робочого місця її допущено 06.10.2015. З 04.08.2015 по 06.10.2015 позивач не перебувала на робочому місці з незалежних від неї підстав, а тому вважає, що відповідач повинен був сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Проте в порушення положень ст.ст. 47, 116 КЗпП України з нею не проведено остаточного розрахунку та не виплачена компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2015 у частині поновлення позивача на посаді виконана 13.10.2015 шляхом прийняття наказу № 506-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ", тому позивач, відповідно до статті 236 КЗпП України, має право на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Із дослідженої в судовому засіданні розрахункової картки встановлено, що середня заробітна плата за травень - жовтень 2015 року, тобто з дня звільнення до виконання рішення суду, позивачу нарахована та виплачена. Тому позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 9871,51 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Обов'язок підприємства виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку настає виключно у разі невиплати сум, які були нараховані або повинні бути нараховані працівнику підприємством на день його звільнення та виплачені йому в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок при звільненні. Залишок середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 7805,03 грн сплачений позивачу 03.12.2015, тобто після набуття ухвалою суду від 25.11.2015 року законної сили, що підтверджується меморіальним ордером № 06. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що невиплата належної позивачу суми в розмірі 7805,03 грн у день звільнення відбулася не з вини відповідача, що виключає застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а отже позовні вимоги про стягнення середньомісячної заробітної плати за затримку розрахунку є такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки під час розгляду справи встановлено відсутність порушення строків остаточного розрахунку з позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до положень Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2016 залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
ОСОБА_1 (далі - скаржник) у грудні 2016 року звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року.
У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначила, що з 04.08.2015 (дати прийняття рішення про поновлення на посаді) по 06.10.2015 вона не знаходилася на робочому місці з незалежних від неї підстав, а тому відповідач повинен був сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Зазначає, що нараховані 12626,00 грн - це середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до постанови Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2015 у справі № 820/6382/15 за період з 14.05.2015 по 04.08.2015. Надана відповідачем копія розрахункової картки заробітної плати позивача не відповідає дійсності, що підтверджується довідками форми №ОК-5. Також вважає, що відповідач надає недостовірні дані по нарахуванню заробітної плати за березень та квітень 2015 року. Зазначає, що наказу № 607-к від 13.10.2015, на які посилалися суди, взагалі не існує. Крім того, незважаючи на заміну судді під час розгляду справи в суді першої інстанції, судовий розгляд адміністративної справи з початку не здійснювався.
НБУ подало заперечення на касаційну скаргу, яким просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Зазначає, що на виконання рішення суду позивачу виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 12626 грн. Позовна вимога про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду була безпідставною, оскільки часовий проміжок між звільненням та поновленням відсутній, позивача поновлено на посаді саме з дати звільнення, а не з дати видачі відповідного наказу. Під час звільнення позивача за угодою сторін їй було у повному обсязі і у встановлені законодавством строки виплачені усі суми, що належали їй, розмір яких не оспорювався та був погоджений з позивачем. Приписи ст. 34 Закону України «Про оплату праці» і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не можуть бути застосовані в спірних правовідносинах, оскільки ці приписи регулюють компенсацію за невчасно виплачену заробітну плату, а не за середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, невиплата належних позивачу коштів в розмірі 7805,03 грн у день звільнення відбулась не з вини відповідача, що виключає застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 04 грудня 2019 року з повідомленням сторін.
04 грудня 2019 року розгляд справи було відкладено на 15 січня 2020 року за клопотанням позивача.
15 січня 202 року в судовому розгляді справи оголошено перерву до 29 січня 2020 року.
У судовому засіданні, призначеному на 29 січня 2020 року, позивач вимоги касаційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення вимог касаційної скарги заперечував.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2015 у справі № 820/6382/15 скасовано наказ ГУ НБУ в Харківській області "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено останню на посаді спеціаліста сектору діловодства адміністративного відділу Управління НБУ в Харківській області, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Наказом від 13.10.2015 "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " позивача поновлено на роботі та призначено до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4820,97 грн. Вказана сума виплачена позивачу 22.10.2015, що підтверджується меморіальним ордером № 67.
Наказом Управління НБУ в Харківській області від 21.10.2015 № 508-к позивача звільнено з займаної посади за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України та визначено до виплати - одноразову грошову допомогу в розмірі 5 заробітних плат та грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної відпустки.
Ухвалами Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2015 та від 25.11.2015 у справі № 820/6382/15 виправлено описки та присуджено до стягнення на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 12626,00 грн.
Залишок середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 7805,03 грн (12626,00 - 4820,97) сплачений позивачці 03.12.2015, тобто після набуття ухвалою суду від 25.11.2015 законної сили, що підтверджується меморіальним ордером № 06.
У матеріалах справи наявна розрахункова картка щодо середньої заробітної плати позивача за травень - жовтень 2015 року.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частина 1 статті 129-1 Конституції України: суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частина 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017): постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Пункт 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017): негайно виконуються постанови суду про: поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частини 1, 2 і 7 статті 235 Кодексу законів про працю України: у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Стаття 236 Кодексу законів про працю України: у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Стаття 116 Кодексу законів про працю України: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117 Кодексу законів про працю України: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Стаття 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»: компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»: компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
У пункті 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Відповідно до ст. 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Зі змісту встановлених судами обставин випливає, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2015 у справі № 820/2894/15, з урахуванням виправлених описок, на користь ОСОБА_1 стягнуто 12626,00 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з яких 4820,97 грн виплачено 22.10.2015, а 7805,03 грн виплачено 03.12.2015.
Проте ОСОБА_1 у позовній заяві просила стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, а саме з 04.08.2015 по 06.10.2015.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що середня заробітна плата за травень - жовтень 2015 року позивачу нарахована та виплачена, але не встановили розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, який був нарахований та виплачений скаржнику за спірний період з 04.08.2015 по 06.10.2015, а тому дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за спірний період. Також суди попередніх інстанцій не встановили розмір заробітної плати скаржника, необхідний для обчислення середньої заробітної плати за спірний період.
Європейський суд з прав людини в пункті 58 рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017, передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Статтею 159 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017, встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Всупереч наведених приписів судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки аргументам ОСОБА_1 щодо наявності у неї права на середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення її на роботі.
Також судами попередніх інстанцій не було досліджено зібрані у справі докази і, відповідно, не встановлено фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме щодо розміру заробітної плати скаржника, необхідного для обчислення середньої заробітної плати за спірний період.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.
При цьому, ч. 4 ст. 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід вжити визначені законом заходи, необхідні для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року - скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Повний текст постанови виготовлено 30 січня 2020 року.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.М. Бевзенко
Н.В. Шевцова