Провадження № 22-ц/803/1674/20 Справа № 211/2218/18 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
30 січня 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи :
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження згідно ч.13 ст.7,ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення осіб цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року, ухваленого суддею Ткаченко С.В. в м.Кривий Ріг, повний текст судового рішення складено 09 жовтня 2019 року,
У травні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В мотивування заявлених позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору № б/н від 27.04.2011 року, ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В порушення умов договору станом на 03.04.2018 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № б/н від 27.04.2011 року у загальному розмірі 48342,21 грн., яка складається із:19818,18 грн. - тіло кредиту; 11142,83 грн. - відсотки за користування кредитом; 14603,00 грн. - пеня; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 2278,20 грн. - штраф (процентна складова), яку позивач просить стягнути з відповідача та судові витрати 1762,00 грн.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 27.04.2011 року, що виникла станом на 31.05.2015 року, за тілом кредиту в сумі 19818,18 коп. та витрати зі сплати судового збору 1762 грн.
В апеляційній скарзі представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність рішення суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та неустойки й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду просив залишити без змін. В мотивування доводів апеляційної скарги представник позивача зазначає, що суд не звернув увагу, що умовами укладеного договору сторонами погоджено відсоткову ставку за користування кредитними коштами 2,5% на місяць, що підтверджується довідкою про умови кредитування, яка підписана позичальником.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що заява позичальника не містить умов щодо відсоткової ставки за користування кредитними коштами, а надані позивачем витяг з умов та правила не містять підтвердження того, що саме з цією редакцією наданих умов та правил позичальник був ознайомлений та погодився із ними.
Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі неможна визнати законним і обґрунтованим.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржується позивачем лише в частині відмови АТ КБ «Приватбанк» в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам та неустойки.
В частині задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Судом встановлено, що із анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» від 27 квітня 2011 року, видно що між сторонами укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку шляхом підписання ОСОБА_1 анкети - заяви приєднання к Умовам та Правилам надання банківських послуг (а.с.9,10).
Як видно з доданої позивачем АТ КБ «Приватбанк» довідки про умови користування кредитної карти «Універсальна» від 27 квітня 2011року, в якій міститься підпис ОСОБА_1 сторони погодили відсоткову ставку за користування кредитними коштами - 2,5% на місяць, пеню за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань та штраф (а.с.10).
Позивачем до позову додані Умови та Правила надання банківських послуг, відповідно до п. 3.2, п. 3.3 яких, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою держателя картки відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. По закінченню строку дії відповідна картка продовжується Банком на новий термін (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії) (а.с.11-25).
Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість за кредитним договором № б/н від 27.04.2011 року станом на 03.04.2018 року становить 48342,21 грн., яка складається із: 19818,18 грн. - тіло кредиту; 11142,83 грн. - відсотки за користування кредитом; 14603,00 грн. - пеня; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 2278,20 грн. - штраф (процентна складова (а.с.6-8).
Між сторонами виник спір щодо належного виконання відповідачем кредитних зобов'язань та наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до частини другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з вимогами ч. ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з правового аналізу вказаних норм, Умови надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.
Колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції, що умовами укладеного договору не передбачено відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Даний висновок суду суперечить, наявним в матеріалах справи довідки від 27 квітня 2011 року про умови кредитування, яка підписана позичальником та містить узгоджений сторонами розмір відсотків за користування кредитним коштами з базовою ставкою за кредитом 2,5% на місяць (а.с.10).
Також в довідці про умови кредитування з використанням кредитна карта «універсальна 55 днів пільгового періоду», яка підписана відповідачем міститься відомості про погодження сторонами розміру неустойки за порушення кредитного зобов'язання.(а.с.10).
Даний факт спростовує висновки суду першої інстанції про відсутність узгодженого між сторонами розміру відсотків за користування кредитними коштами, тому доводи апеляційної скарги представника позивача в цій частині заслуговують на увагу.
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
Колегією суддів досліджено наданий позивачем розрахунок заборгованості, зокрема по відсоткам, проте повністю із ним погодитися неможна.
Як видно розрахунок заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами позивачем проведено за збільшеною відсотковою ставкою, починаю з 01 вересня 2014 року по 34,80 %, з 01 квітня 2015 року по 43,20% на місяць, проте матеріали справи не містять відомостей про погоджений між сторонами збільшення розміру відсоткової ставки за користування кредитом, тому не вважає за можливе його застосувати.
Тобто до розрахунку заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами підлягає застосуванню фіксована відсоткова ставка 2,5% на місяць.
Спору між сторонами щодо строку дії кредитного договору немає, останній платіж з погашення кредитних коштів проведений позичальником 26 січня 2018 року на суму 1700 грн. (а.с. 8)
Колегією суддів наведений власний розрахунок заборгованості по кредитному договору за відсотками за користування кредитними коштами, за ставкою 2,5% (розрахунок додається).
Як видно з наведеного розрахунку, заборгованість за відсотками за обумовленою між сторонами ставкою за користування кредитними коштами становить 2721,71 грн.( колонка 9 накопичувальна).
Отже, даний розмір заборгованості за відсотками підлягає стягенню з відповідача на користь позивача.
Що стосується доводів апеляційної скарги позивача щодо стягнення неустойки, колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення штрафів підлягають задоволенню, а у стягнені пені слід відмовити, враховуючи наступне.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Виходячи зі змісту ст.ст.546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов'язання.
Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).
Як передбачено умовами кредитного договору (а.с.10), у випадку несвоєчасного погашення заборгованості, позичальник зобов'язаний сплатити банку неустойку у вигляді:
1) пені = пеня 1+ пеня 2, пеня 1 базова процентна ставка по договору/30 (нараховується за кожен день прострочення кредиту), пеня 2=1% від заборгованості, але не менше 30 грн. на місяць;
2) штраф: 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів, комісій.
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, від 11 жовтня 2017 року № 6-1374цс17, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні судом таких норм матеріального права.
Зі змісту довідки про умови кредитування видно, що підставою нарахування пені та штрафу є порушення строків виконання грошового зобов'язання, тому підстави для одночасного стягнення пені та штрафів, відсутні (а.с.10).
З урахуванням загального обсягу заборгованості за тілом кредиту та відсотками в сумі 22539,89 грн. (2721,71+19818,18), розмір штрафу становить 1126,99 грн.- відсоткова складова та 500 грн. - фіксована складова, які підлягають стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, колегія суддів прийшла до переконання, що рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року ухвалено без повного урахування наявних у справі доказів, тому згідно положення п.п.1,3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню в оскаржуваній частині та ухваленню нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками користування кредитними коштами станом 03 квітня 2018 року в сумі 2721,71грн., та штрафів 1126,99 грн.- відсоткова складова та 500 грн. - фіксована складова.
Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом АТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір у сумі 1921 грн., за подання апеляційної скарги 2881,50 грн.
У зв'язку із тим, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, в загальному розмірі 24166,88 грн., тому з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 2400,83 грн., відповідно розрахунку (24166,88х4802,50/48342,21).
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 19818,18 грн. - не оскаржується.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк” задовольнити частково.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року в частині відмови Акціонерному товариству Комерційний банк „Приватбанк” в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та неустойки - скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк” заборгованість за кредитним договором б/н від 27 квітня 2011 року станом на 03 квітня 2018 року по відсоткам сумі 2721,71грн., штраф 1126,99 грн.- відсоткова складова та 500 грн. - фіксована складова.
Змінити рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року в частині розподілу судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк” витрати зі сплати судового збору в сумі 2400,83 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст рішення суду складено 30 січня 2020 року.
Головуючий:
Судді: