Іменем України
30 січня 2020 року
Київ
справа №520/1765/19
адміністративне провадження №К/9901/23643/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Саприкіної І.В., Стеценка С.Г.,
розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 520/1765/19
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Волошин Д.А. від 27 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Калитки О.М., Мельнікової Л.В., Калиновського В.А. від 16 липня 2019 року,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 35 протоколу № 2 від 18 січня 2019 року;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року (далі також - Порядок № 975), у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності другої групи, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України;
- зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності.
ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи, однак відповідач протиправно відмовив у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу вперше встановлена інвалідність більше ніж через 20 років після звільнення зі строкової військової служби.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року змінено в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позову, в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року залишено без змін.
Змінюючи мотиви у відмові у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а рішення Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 10 січня 2011 року № 1757 та акт огляду МСЕК від 12 січня 2015 року Серія 10 ААБ № 702906 не є належними документами, що вказують на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційну скаргу подано до суду 20 серпня 2019 року.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Саприкіну І.В. та Стеценка С.Г.
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/1765/19, витребувано матеріали справи.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив військову строкову службу в період з 31 жовтня 1985 року по 16 грудня 1987 року в Збройних Силах СРСР, з 22 липня 1986 року по 10 грудня 1987 року брав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан, що підтверджено копією військового квитка серії НОМЕР_1 від 31 жовтня 1985 року.
Копією Витягу з Протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв від 10 жовтня 2011 року № 1757 підтверджено, що отримані колишнім військовослужбовцем ОСОБА_1 під час проходження ним військової служби поранення грудної клітини, лівого плеча та голови, контузія пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
В результаті отриманих поранень, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, під час первинного огляду органами МСЕК позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності 27 грудня 2011 року (довідка МСЕК від 04 січня 2012 року серії 10 ААБ № 161162).
Згідно з даними копії довідки до акта огляду МСЕК Серія 10 ААБ № 702906 від 12 січня 2015 року в результаті отриманих поранень при проходженні військової служби позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 01 січня 2015 року, дата чергового переогляду 27 грудня 2016 року.
ІІ групу інвалідності позивачу призначено безстроково з 01 січня 2017 року, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК Серія 12 ААА № 131823 від 23 січня 2017 року.
Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою та документами про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянуто питання щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та прийнято рішення, оформлене протоколом від 18 січня 2019 року №2 (пункт 35 протоколу), яким позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що інвалідність настала пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, та заявником не надано документ про причини поранення.
Вважаючи, що його права та законні інтереси порушені, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з порушенням норм матеріального відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Скаржник наголошує, що у відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №822/220/18, він надав разом з позовом довідку про причини та обставини поранення, однак суд апеляційної інстанції не звернув увагу на наявність такого документа у матеріалах справи.
Від Міністерства оборони України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , де зазначено про безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішення суду апеляційної інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно із частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, як особі з інвалідністю ІІ групи.
Другу групу інвалідності позивачу встановлено з 01 січня 2015 року.
Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною другою наведеної норми передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Системний аналіз наведених правових норм (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) дає підстави зробити висновок, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, в тому числі й строкової, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція вкладена в постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 288/349/17, від 10 липня 2018 року у справі № 816/488/16.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 в період, коли законодавством не передбачалось обмеження трьохмісячним строком настання інвалідності від дати звільнення зі служби для виплати одноразової грошової допомоги.
Натомість, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а надані документи на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт огляду МСЕК Серія 10 ААБ № 702906 від 12 січня 2015 року та витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 10 січня 2011 № 1757, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Разом з тим, в матеріалах справи наявна архівна довідка Федеральної державної установи Центрального прикордонного архіву від 03 березня 2011 року № 21/59/Л-1502, відповідно до якої позивач при виконанні спеціального завдання на території Демократичної Республіки Афганістан в бою отримав вогнепальне поранення грудної клітини та знаходився на лікуванні з 12 квітня по 22 липня 1987 року. Крім того, у військовому квитку позивача на сторінці 8 зазначено, що позивач отримав нагороди та має вогнепальне поранення, а на сторінці 23 зазначено, що позивач у зв'язку з контузією в період з 12 квітня по 22 липня 1987 року знаходився на лікуванні у військовій частині № НОМЕР_2 . Проте судами не надано оцінки даним документам.
До повноважень Верховного Суду при розгляді справи в касаційному порядку не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
А тому, вищенаведене є підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно врахувати викладене та дослідити всі обставини, пов'язані із правом позивача на отриманням одноразової грошової допомоги.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції України, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (див. рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
В пункті 31 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Волошин проти України” (№15853/08) та пункті 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бацаніна проти Росії” (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає “справедливого балансу між сторонами” і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.
Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Проніна проти України” (№ 63566/00), пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Петриченко проти України” (№ 2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Нечипорук і Йонкало проти України” (№42310/04) суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім цього, у пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі “Бендерський проти України” (№ 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (…). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Враховуючи, що справа повертається на новий розгляд до суду першої інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: І.В. Саприкіна
С.Г. Стеценко