Провадження №2/760/2234/20
Справа №760/22339/19
/ з а о ч н е /
16 січня 2020 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.
за участю секретаря - Гак Г.М.
представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням,суд
Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Посилається в позові на те, що він є власником вказаної квартири на підставі реєстраційного посвідчення Київського міського БТІ, в квартирі проживає один
Відповідачка ОСОБА_3 є його колишньою дружиною, шлюб з якою був розірваний рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 29 грудня 2008 року.
Ще до розірвання шлюбу відповідачка в 2005 році залишила квартиру і з цього періду часу вній не проживає.
Відповідачка ОСОБА_4 була лише зареєстрована в спірній квартирі, однак ніколи в ній не проживала.
Виходячи з цього, непроживання відповідачів у спірній квартирі понад встановлений законом строк без поважних причин, просить задовольнити позов.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.
Відповідачі в судове засідання двічі не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином у порядку, визначеному ч. 1 ст. 130 ЦПК України.
Про причину неявки суд до відома не поставили.
Судові повістки, що направлялися на адресу відповідачки ОСОБА_3 за зареєстрованим місцем проживання, поверталися до суду без вручення з відмітками поштового відділення про повернення у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання.
Порядок вручення судових повісток врегульовано п.п. 91, 99 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05 березня 2009 року.
Відповідно до ч.ч. 3, 9 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.
Виходячи з цього, порядку повідомлення адресата про надходження судової повістки, неявка адресата за її отриманням у поштовому відділенні є відмовою від її отримання, а тому особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.
Відповідачка ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, шляхом опублікування повідомлення про розгляд справи та виклик до судового засідання на офіційному сайті суду, що розглядає справу у порядку визначеному ст. 12-1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях», що, з точки зору ч.ч. 11,12 ст.128 ЦПК України, є належним повідомленням.
Ухвалою суду від 8 серпня 2019 року у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно зі ст. 178 ЦПК України відповідачам був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву.
Станом на день ухвалення рішення у справі відповідачі своїм правом не скористались, відзив на позовну заяву не подали.
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з цього, враховуючи думку представника позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім'ї власника житлового буднику (квартири), які проживають разом із ним в будинку (квартирі), що йому належить користуються жилим приміщенням на рівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселення не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
В пункті 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК).
Тобто, відносини між власником житла та членами його сім'ї є сервітутом.
Припинення сімейних відносин з власником помешкання не припиняє житлового сервітуту.
Встановлено, що позивач на підставі Договору купівлі-продажу від 05 квітня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського округу Шандибою Л.І., є власником квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з Витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва відповідачі зареєстровані за вказаною адресою.
Згідно з копією акту від 28 липня 2019 року, засвідченого начальником ЖЕД-906 КП'Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського р-ну м.Києва», відповідачі не проживають в спірній квартирі.
/ а.с. 6 - 7; 12 /
Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що відповідачка ОСОБА_3 , колишня дружина позивача, добровільно залишила спірну квартиру в 2005 році ще до розірвання шлюбу і проживає в АР Крим.
Відповідачка ОСОБА_4 є чужою позивачу людиною, ніколи в спірній квартирі не проживала і її реєстрація в квартирі була викликана необхідністю ведення нею бізнесу в м. Києві.
/а.с.8 - 9 /
З точки зору ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Сам факт припинення сімейних відносин із власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його (їх) сім'ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього приміщення.
Відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства, а саме ст.264 ЦПК України, на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
В пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як зазначено в статтях 405, 406 ЦК України у разі виникнення спору між власником житла та особами, які вселились в житлове приміщення як члени його сім'ї, суд враховує, що право користування житлом має речово-правовий характер, у зв'язку з чим припинення цього права має відбуватись згідно вимог ст. ст. 405, 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, або через відсутність особи понад один рік без поважних причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволенні іншим способом.
Згідно з ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою ст. 391 ЦК встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За таких обставин та викладеного вище, тривалого непроживання відповідачів у спірному житловому приміщенні, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд приходить до висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача сплаченої ним суми судового збору при зверненні до суду.
Керуючись ст. ст. 64, 65, 156 ЖК України, ст.ст. 15, 16, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 - 284 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 768, 40 гр. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 30 січня 2020 року.
Суддя Л .А. Шереметьєва