29 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1486/19 пров. № 857/11849/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Лутчин А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в у місті Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року, прийняте суддею Могила А.Б. у місті Івано - Франківську у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Ліквідаційна комісія УМВС України в Івано - Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення,-
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (надалі - МВС України, відповідач) про визнання протиправними дій відділення Міністерства внутрішніх справ України - Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України щодо видачі довідки № 22/6-278 від 07.05.2019 року про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою «заступника начальника відділу, що не входить до складу управління апарату Головних управлінь Національної поліції» до посади на день звільнення зі служби «заступник начальника відділу - начальник 1-го сектору відділу внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ у Івано-Франківській області Департаменту внутрішньої безпеки МВС України»; про зобов'язання відділення Міністерства внутрішніх справ України - Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності оформити та надіслати до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нову довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції), станом на січень 2016 року з зазначенням грошового забезпечення в розмірах: посадовий оклад - 3800,00 грн.; оклад за військовим (спеціальним) званням «полковник» - 2 400,00 грн.; надбавка за стаж служби - 50% від посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, що у грошовому виразі становить 3100,00 грн.; надбавка за роботу в умовах режимних обмежень 15% від посадового окладу, що у грошовому виразі становить 570,00 грн.; премія - 83,55%, що у грошовому виразі складає 8246,39 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при формуванні кінцевої довідки (третьої) від 07.05.2019 року №22/6-278 та прирівнюючи останню займану позивачем посаду до посади заступника начальника відділу, що не входить до апарату Національної поліції, діяв з порушенням вимог чинного законодавства. Слід врахувати, що на момент звільнення, позивач проходив службу у Центральному апараті МВС України, тому до нього має застосовуватися схема розмірів посадового окладу для поліцейських апарату Національної поліції, визначеного Додатком 3 до постанови Кабінету Міністрів №988 та середній розмір надбавок та премій поліцейським, що фактично виплачені за січень 2016 року.
З приводу вимоги виготовити і направити нову довідку до ГУ ПФУ в Івано - Франківській області то проведено аналіз вимог постанови Кабінету Міністрів від 11.11.2015 року №988 та від 15.06.1994 року №414, лист Національної поліції України від 12.03.2018 року №2866/09/48-2018 та зроблено висновок про необхідність такої задовольнити із зазначенням конкретних розмірів грошового забезпечення.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, МВС України подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що судом не враховано, що станом на 31.01.2005 року (звільнено позивача 20.03.2005 року згідно із Наказом від 18.03.2005 року №278 о/с) територіальні підрозділи внутрішньої безпеки не входили до структури центрального апарату МВС України, а діяли при Міністерстві і були підпорядковані Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України. Згідно Наказу МВС України від 30.05.2004 року №615 та Додатків №1 і №2, в 2004 році було чітко розмежовано структурні підрозділи Центрального апарату МВС України та підрозділи, які не перебували в Центральному апараті МВС України, але підпорядковувались Міністерству, як наслідок, твердження позивача, що він проходив службу в Центральному апараті МВСУ є безпідставним.
Отже, видана позивачу остання довідка відповідає законодавству.
Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
ОСОБА_1 у відзиві звертає увагу на незрозумілість тексту апеляційної скарги. Крім того, останню обґрунтовано новими доказами, які до відзиву на позовну заяву не подавались, а саме, Накази, на які покликається апелянт. Накази МВС України про призначення позивача на посаду і звільнення є беззаперечними доказами, які не викликають сумнівів, що займана посада входила в перелік посад апарату МВС України.
В підтвердження позиції маються покликання на судову практику на рівні апеляційних судів.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
МВС України подало пояснення на апеляційну скаргу, в якому звернута увага на те, що при порівнянні посад Ліквідаційної комісії керувались розділами ІІ та VІІІ Переліку посад осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», що прирівнюються посадам поліцейських, який затверджено Наказом МВС України №138 від 17.02.2017 року.
В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Наказом МВС України № 16 о/с від 17 січня 2003 року полковника міліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника відділу - начальником 1-го відділення з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ в Івано-Франківській області Управління внутрішньої безпеки і розслідувань Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, з посадовим окладом 193 грн., встановлено надбавку згідно з наказом МВС України від 2 вересня 1995 року №598 в розмірі 40 відсотків, надбавку за особливі умови служби згідно з наказом МВС України від 31 жовтня 1996 року №750 в розмірі 40 відсотків та доплату від суми пенсії в розмірі 45 відсотків, увільнивши його від посади заступника начальника слідчого управління - начальника організаційно-методичного відділу Управління МВС України в Івано-Франківській області (а.с. 18).
На підставі наказу МВС України від 12 вересня 2003 року № 1045 «Про внесення змін до штатів центрального апарату у зв'язку з реорганізацією Управління внутрішньої безпеки і розслідувань ГУБОЗ МВС України» наказом від 12 листопада 2003 року № 761 о/с МВС України, призначено і встановлено полковнику міліції ОСОБА_1 , заступнику начальника відділу внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ в Івано-Франківській області - начальнику 1-го відділення, з посадовим окладом 193 грн., надбавку згідно з наказом МВС України від 2 вересня 1995 року №598 у розмірі 50 відсотків, надбавку за особливі умови служби згідно з наказом МВС України від 31 жовтня 1996 року №750 в розмірі 50 відсотків, доплату від суми пенсії в розмірі 50 відсотків та надбавку за безперервну службу в органах внутрішніх справ згідно з наказом МВС України від 7 травня 2003 року № 468 в розмірі 70 відсотків, із збереженням доплати за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15 відсотків (а.с. 19).
Наказом МВС України від 22 липня 2004 року № 380 о/с, на підставі наказу МВС України від 30 травня 2004 року № 615 «Про затвердження штатів підрозділів внутрішньої безпеки», призначено і встановлено полковнику міліції ОСОБА_1 , заступнику начальника відділу - начальнику 1-го сектору відділу внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ в Івано-Франківській області Департаменту внутрішньої безпеки, з посадовим окладом 193 грн. та згідно з наказом МВС України від 01.11.2003 № 1236, надбавки за роботу в спеціальних підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю в розмірі 50 відсотків, за особливі умови служби в розмірі 50 відсотків, за безперервну службу в органах внутрішніх справ у розмірі 70 відсотків та доплату від суми пенсії в розмірі 50 відсотків, із збереженням доплати за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків (а.с. 20).
У відповідності до п. 65 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, наказом МВС України № 278 о/с від 18 березня 2005 року, полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу - начальника 1-го сектору відділу внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ у Івано-Франківській області Департаменту внутрішньої безпеки звільнено з кадрів МВС з 20 березня 2005 року. Вислуга на 20 березня 2005 року складає в календарному обчисленні 25 років 08 місяців 15 днів, у пільговому - 28 років 08 місяців 29 днів (а.с. 21).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про організаційно - правові основи боротьби з організованою злочинністю» спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю є Головні управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України».
Пунктом 7 ст. 9 Закону України «Про організаційно- правові основи боротьби з організованою злочинністю» передбачено, що у структуру спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю входять інформаційно-аналітичні відділи, оперативно-розшукові, а також оперативно-технічні служби, підрозділи швидкого реагування, внутрішньої безпеки, кадрові та інші служби.
Відтак, зазначеним вище Законом на момент звільнення позивача встановлено, що Департамент внутрішньої безпеки, де ОСОБА_1 перебував на посаді заступника начальника відділу знаходився в структурі ГУБОЗ МВС України, який був структурним підрозділом апарату МВС України.
Крім того, п.2.6. постанови Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року №3720- ХІІ «Про затвердження Положення про порядок комплектування, матеріально- ехнічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення (спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України» визначено, що в управліннях, відділах по боротьбі з організованою злочинністю створюються інформаційно-аналітичні та оперативно - розшукові відділи, а також підрозділи швидкого реагування, внутрішньої безпеки, оперативно-технічні, тилові, кадрові, фінансові та інші служби.
Постанова Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року №3720- ХІІ втратила чинність 12 лютого 2015 року, тобто тоді, коли позивач перебував на пенсії.
Призначення ОСОБА_1 на посаду в 2003 році та звільнення з посади в 2005 році здійснювалося за наказами Міністра внутрішніх справ України, повноваження якого регламентувалися «Положенням про Міністерство внутрішніх справ України», яке було затверджено Указом Президента України № 1138/2000 від 17 жовтня 2000 року, який втратив чинність тільки 06 квітня 2011 року, тобто тоді, коли позивач вже перебував на пенсії.
Згідно із підпунктом 14-2 п. 9 цього Указу Президента України № 1138/2000 від 17 жовтня 2000 року, який був чинний на момент звільнення позивача з 20 березня 2005 року Міністр призначає на посади та звільняє з посади в установленому порядку працівників Центрального апарату МВС України.
Крім того, суд звертає увагу на те, що позивача було призначено на посаду в Департамент внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України за наказом Міністра № 16 від 17 січня 2003 року. Перепризначення ОСОБА_1 на посаді відбулося за наказом Міністра №761 від 12 листопада 2003 року. Призначення на посаду заступника начальника відділу - начальника 1-го сектору відділу внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ у Івано-Франківській області Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України відбулося за наказом Міністра від 22 липня 2004 року №380, на виконання вимог наказу МВС України №615 від 30 травня 2004 року. Зазначені накази підписувалися Міністром відповідно до приписів Указу Президента №1138/2000. Наказом №278 о/с про звільнення позивача з посади від 18 березня 2005 року теж підписаний Міністром внутрішніх справ України.
Відтак, накази МВС України про призначення на посаду і звільнення з посади, є безперечними доказами того, що займана посада входила в перелік посад апарату МВС України, з огляду на виконувані спеціальні функції, фактичне підпорядкування та місце Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ в структурі МВС України.
Крім того, Наказом №480 Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 1994 року визначено, що підрозділи внутрішньої безпеки входять до головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України та виконують спеціальні функції.
Відтак, виходячи зі змісту наказу №480 МВС України, який був чинним на час звільнення позивача, посада, яку він займав у відділі Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС країни, відносилася до посади апарату МВС України. Наказ МВС України № 480 від 07.09. 1994 року скасований наказом МВС України № 1032 від 13.11.2012 року, коли останній перебував на пенсії.
Колегія суддів звертає увагу на те, що накази МВС № 190 від 25.02.2004 року та № 615 від 30.05.2004 року, на які покликається відповідач в апеляційній скарзі спростовують доводи про те, що позивач не проходив службу в Центральному апараті МВС України, і що посадові оклади працівників підрозділів ДВБ ГУБОЗ МВС України прирівняні до посадових окладів керівників ГУМВС України в АК Крим, областях, місті Севастополі та на залізниці.
Згідно додатку 2 до наказу МВС України «Про нормативне забезпечення організаційно-штатної роботи» від 25 лютого 2004 року № 190 затверджено структуру органів внутрішніх справ і внутрішніх військ МВС України.
Так, в Додатку 2, в розділі І «Структура Міністерства внутрішніх справ України», «Центральний апарат» в пункті 6 вказано: «Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю (Департамент боротьби з організованою злочинністю), а в пункті 6.1 вказується: «Департамент внутрішньої безпеки (на правах управління)».
До цих пунктів є примітки: (на другому аркуші додатку), в яких зазначається: щодо пункту 6, ГУБОЗ: «Реорганізується після внесення необхідних змін до законів України, указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України».
Щодо пункту 6.1 «Департамент внутрішньої безпеки (на правах управління)»: «Функціонує в структурі Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю до внесення необхідних змін до законодавчих актів України».
В Додатку 2 є розділі II «Примірка структура головних управлінь МВС України в автономні Республіці Крим, в місті Києві та Київській області, управліннях МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті», однак, ніде в цьому розділі не зазначені підрозділи внутрішньої безпеки, що свідчить про те, що відділ внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів та підрозділів внутрішніх справ у Івано-Франківській області ДВБ ГУБОЗ МВС України не входив і не підпорядковувався УМВС України в Івано- Франківській області.
30 травня 2004 року, з метою приведення штатів підрозділів внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України, у відповідність до наказу МВС України від 25 лютого 2004 року «Про нормативне забезпечення організаційно-штатної роботи», МВС України видало наказ №615 «Про затвердження штатів підрозділів внутрішньої безпеки».
Згідно Додатку І до цього наказу в Івано-Франківській області створено відділ внутрішньої безпеки, в якому замість 1-го та 2-го відділень, створено 1-й та 2-й сектори, та визначено посадові оклади, зокрема посадовий оклад заступник начальника відділу - начальника 1-го сектору, на якій перебував позивач, становив 183- 193 гривень.
У зв'язку із цим, на підставі наказу МВС України №615 від 30 травня 2004 року, наказом МВС України по особовому складу ДВБ ГУБОЗ № 380 від 22 липня 2004 року, позивача було призначено заступником начальника відділу - начальником 1 -го сектору відділу внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів та підрозділів внутрішніх справ у Івано-Франківській області Департаменту внутрішньої безпеки з посадовим окладом 193 гривні.
Відтак, твердження апелянта про те, що посадові оклади працівників внутрішньої безпеки прирівняні до посадових окладів керівників ГУ МВС України в областях, не відповідають дійсності.
Крім цього, згідно Додатку 2 до наказу МВС України № 615 від 30.05.2004 року, ліквідовуються підрозділи, що діють при міністерстві, а саме: управління, відділи, відділення внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ у АК Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті, в зв'язку з їх підпорядкуванням ДВБ ГУБОЗ МВС України.
Відтак, покликання апелянта на те, що це є доказом того, що відділ внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів та підрозділів внутрішніх справ у Івано-Франківській області Департаменту внутрішньої безпеки не відносився до Центрального апарату МВС України, а тому існує окремо штат ДВБ і штат МВС України, тобто Центрального апарату, не відповідає дійсності.
Враховуючи положення законодавства України про дію нормативно-правових актів в часі, посада, з якої позивача звільнено наказом № 278 МВС України по особовому складу ДВБ ОСОБА_2 за підписом Міністра внутрішніх справ України, від 18 березня 2005 року з кадрів МВС України з 20 березня 2005 року, відносилася до посади апарату МВС України, з огляду на виконувані спеціальні функції, фактичне підпорядкування та місце вказаного підрозділу ДВБ в структурі МВС України.
А тому, у співвідношенні цій посаді відповідає посада «Заступника начальника відділу» апарату Національної поліції, про що вказується в п. 21 Розділу І «Переліку посад осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що прирівнюються посадам поліцейських», затвердженого наказом МВС України від 17 лютого 2017 року № 138, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 березня 2017 року за № 348/30216.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем при формуванні довідки № 22/6-278 від 07 травня 2019 та прирівнюючи останню займану позивачем посаду до посади заступника начальника відділу, що не входить до апарату Національної поліції, діяв з порушенням вимог чинного законодавства, без врахування всіх обставин, що мали значення для правильного прийняття рішення, а тому такі дії підлягають до визнання протиправними.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об'єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об'єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).
Відтак, слід зобов'язати відповідача виготовити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області для перерахунку нову довідку про грошове забезпечення із зазначенням основних і додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до схеми посадових окладів поліцейських апарату Національної поліції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 (Додаток 3), розмір посадового окладу за найменуванням посади «заступники начальника: відділу, чергової частини; начальник сектору» становить 3800 грн.
Оклад поліцейських за спеціальними званнями (схема - Додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988), зокрема «полковник поліції» складає 2400 грн.
Як наслідок надбавка за стаж служби в поліції понад 25 років в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням (Додаток 11 до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988) у грошовому виразі складає 3100 грн.
Надбавка до посадових окладів за службу в умовах режимних обмежень встановлюється згідно положень постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414 (зі змінами) залежно від ступеня секретності інформації - відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків.
Згідно листа Національної поліції України від 12.03.2018 №2866/09/48-2018 про середні розміри надбавок та премій поліцейських, що фактично виплачені за січень 2016 року, вбачається, що в п.21 Розділу ХV, ХVІІІ «Апарат Національної поліції» посаді «заступник начальника відділу» розмір премії у відсотковому значенні склав 83,55% (а.с. 99).
Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 300/1486/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 30.01.2020 року