28 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2043/19 пров. № 857/13595/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року про закриття провадження у справі №300/2043/19 (головуючий суддя Микитин Н.М., м. Івано-Франківськ) за позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до виробничого підприємства «Західукрзакордоннафтогазбуд» про стягнення боргу в сумі 2 125 776 грн,-
У жовтні 2019 року Головне управління ДПС в Івано-Франківській області звернулося в суд з адміністративним позовом до виробничого підприємства «Західукрзакордоннафтогазбуд» про стягнення боргу в сумі 2 125 776 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем у встановлені строки зобов'язань, які виникли у результаті самостійно поданого розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до держаного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями № 9175143323 від 09.08.2019 на суму 2 125 776 грн.
Ухвалою від 19 листопада 2019 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд закрив провадження у справі з тих підстав, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що заявлені контролюючим органом вимоги до виробничого підприємства «Західукрзакордоннафтогазбуд» є поточними вимогами, оскільки виникли після порушення провадження у справі про банкрутство в результаті самостійно поданого розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами.
А тому, на думку контролюючого органу, на підставі положень п.8 ч.1 ст.20 ГК України та п. 87.10 ст.87 ПК України такі вимоги повинні розглядатися в порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Крім того, покликається на рішення Великої Палати Верховного Суду у справі №5023/10655/11 (провадження 12-161гс18), в якій остання вказує на те, що заяви поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, підлягають розгляду у порядку позовного провадження. Мораторій на задоволення вимог кредиторів у відповідності з абзацом 24 статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових) платежів, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і не поширюється на поточну заборгованість. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому обґрунтовує правомірність оскарженого відповідачем рішення суду першої інстанції та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апелянт в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача вимоги апеляційної скарги заперечив та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд» є державним підприємством, а засновником такого є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 29.03.2016 порушено провадження у справі № 909/93/16 про банкрутство ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд».
26.10.2016 введено процедуру санації боржника - ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд», яку 05.07.2019 продовжено на 6 місяців, що підтверджується ухвалами господарського суду Івано-Франківської області № 909/93/16 від 26.10.2016 та 05.07.2019 .
09.08.2019 ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд» подало розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до держаного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями № 9175143323 на суму 2 125 776 грн.
Оскільки вказана частина прибутку не була сплачена до державного бюджету, податковий орган звернувся в суд з вимогою про стягнення такої в судовому порядку.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що таке грошове зобов'язання як частина чистого прибутку, що підлягає сплаті до Державного бюджету, не визначене Податковим кодексом України, а встановлене Законом України «Про управління об'єктами державної власності», а тому не підпадає під виключення, встановлене п. 8 частини 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.
З наведених вище обставин справи суд вбачає, що грошові зобов'язання відповідача виникли в процедурі санації підприємства, а станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом у господарському суді Івано-Франківської області перебуває у провадженні справа про банкрутство відповідача на стадії санації.
21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства, відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втратив чинність.
Проте згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відтак, провадження у справі про банкрутство ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд» продовжує здійснюватися згідно з нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі - Закон 2343-ХІІ).
Так, згідно з приписами ч. 4 ст. 10 Закону 2343-ХІІ суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Вказана правова норма кореспондується із положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України яка визначає, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
За змістом позовних вимог, предметом спору у даній справі є стягнення з ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд», яке перебуває на стадії процедури санації, частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до держаного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями згідно поданого розрахунку.
А тому, як правильно зазначив суд першої, визначальним для суду є встановлення правової природи такого платежу та його віднесення до грошових зобов'язань, визначених Податковим кодексом України.
Особливості відрахування державними підприємствами частини прибутку (доходу) регулюється ст. 11-1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 року № 185-V, якою визначено що державні унітарні підприємства та їх об'єднання зобов'язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Держбюджету України у розмірі не менше 30 відсотків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями затверджено постановою Кабінет Міністрів України від 23.02.2011 № 138 (надалі - Порядок № 138).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 138 частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.
Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.
Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.
Тобто, частина чистого прибутку визначається за результатами фінансово-господарської діяльності, розраховується за правилами бухгалтерського обліку та формою розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та декларується і сплачується у строк та в порядку, передбачені для податку на прибуток підприємств.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.6 ПК України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього кодексу. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що вправляються в установленому цим кодексом порядку, становить податкову систему України.
Статтями 9 та 10 ПК України визначено вичерпний перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів, серед яких відсутній такий вид податку (збору) як частина чистого прибутку (доходу).
Відтак, як правильно вказав суд першої інстанції, частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні норм ПК України, а покладення ж на контролюючі органи повноважень щодо обліку спірних платежів, а також контролю за правильністю та своєчасністю надходження їх до Державного бюджету України не змінює правової природи таких платежів.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.08.2018 року по справі № 826/19797/16, від 31.01.2019 у справі №819/25/18, від 24.05.2019 у справі №806/1420/16.
Таким чином, оскільки таке грошове зобов'язання як частина чистого прибутку, що підлягає сплаті до Державного бюджету, не визначене Податковим кодексом України, а встановлене ЗУ «Про управління об'єктами державної власності» та Порядком № 138, то не підпадає під виключення, встановлене п. 8 частини 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, на що посилається апелянт.
Адже вказана вище норма чітко вказує на те, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Відтак, вимоги позивача, як такі що виникли після відкриття провадження у справі № 909/93/16 про банкрутство боржника ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд», та не відносяться до грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, підлягають розгляду господарським судом Івано-Франківської області, як поточні вимоги до боржника.
Відповідно до абзацу 4 ч. 8 ст. 23 Закону 2343-ХІІ поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
При цьому на противагу покликань апелянта на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №5023/10655/11 (провадження 12-161гс18) від 20 листопада 2018 року, колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №826/1866/17 (провадження №11-1262апп18), яка ухвалена пізніше.
Так, у зазначеному вище рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який є спеціальним щодо регулювання правовідносин у зв'язку з порушенням справи про банкрутство відповідача, до грошових зобов'язань відносить і зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, тому в разі наявності заборгованості в боржника перед державним органом, такий орган набуває статусу кредитора.
Для таких грошових зобов'язань передбачений окремий порядок їх пред'явлення до боржника, а саме: щодо поточних вимог кредиторів - шляхом розгляду спору щодо таких вимог у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
При цьому законодавство з питань банкрутства не розрізняє кредиторські вимоги за суб'єктом їх пред'явлення - кредитором - особою публічного права чи кредитором - особою приватного права, винятком є лише спори, пов'язані з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Відтак, ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскільки на момент звернення з позовом, який стосується стягнення заборгованості з юридичної особи стосовно неї порушено справу про банкрутство, то в силу приписів указаних норм цей позов також має бути розглянутий цим же судом.
Підсумовуючи наведене та зважаючи на характер спірних правовідносин, а також процедуру санації відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що даний спір не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, та керуючись п.1 ч. 1 ст. 238 КАС України закрив провадження у справі.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року про закриття провадження у справі №300/2043/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 30.01.2020.