23 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1248/19 пров. № 857/13199/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.
з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року (ухвалене головуючим-суддею Луцовичем М.М., час ухвалення судового рішення 14 год 38 хв у м. Ужгороді, час складання повного тексту судового рішення 18 листопада 2019 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області в особі Великоберезнянського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі - ГУ ДМС України у Закарпатській області, відповідач) в особі Великоберезнянського районного сектору ГУ ДМС України в Закарпатській області, в якому просив визнати протиправною відмову відповідача у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нової фотокартки у зв'язку з досягненням 25 років та зобов'язати вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, виданого на його ім'я, нової фотокартки у зв'язку з досягненням 25 років.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в обґрунтування доводів якої зазначає, що з незалежних від його волі причин він не зміг у встановлені строки звернутися до органу державної міграційної служби з метою вклеювання фотокартки по досягненню 25-річного віку. Вважає, що відмова відповідача у вклеюванні нової фотокартки до паспорта та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки є неправомірною. Зазначає, що дана відмова порушує його право на недоторканість особистого життя та суперечить інтересам і життєвим принципам, у зв'язку з чим, ним було повідомлено відповідача про незгоду із наданням дозволу на обробку та використання персональних даних, що є обов'язковим для отримання паспорта у вигляді картки з безконтактним електронним носієм.
Тому просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому суд апеляційної інстанції вважає за можливе провести розгляд справи у їх відсутності за наявними у справі матеріалами на основі наявних у ній доказів.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксація судового розгляду технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 24.07.2019 позивач звернувся до Великоберезнянського районного сектору ГУ ДМС України у Закарпатській області та ГУ ДМС України у Закарпатській області із заявою про надання послуг щодо вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки, пославшись при цьому на свої релігійні переконання та зумовлені ними перестороги у настанні негативних наслідків для людини.
За результатом розгляду заяви, Великоберезнянським районним сектором ГУ ДМС України у Закарпатській області та ГУ ДМС України у Закарпатській області позивачу було відмовлено у наданні такої послуги, вказавши про те, що відповідно до пункту 18 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992, для вклеювання до паспорта нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку. Відповідно до п.п.6 п.6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №795 від 05.10.2018) (далі - Порядок №302), паспорти громадянина України у формі книжечки, власники яких не звернулись для вклеювання фотокартки протягом одного місяця після досягнення віку, підлягають обміну.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк для вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України при досягненні 25-річного віку, при цьому Порядком №302 передбачена можливість лише обміну паспорта.
Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.2 ст.32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом ч.1 ст.92 Конституції України, виключно законами України, зокрема, визначаються : права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20.11.2012 (далі - Закон №5492-VI), суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Згідно дефініції, наведеної у ч.1 ст.4 Закону №5492-VI, Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно ч.2, 3 ст.4 Закону № 5492-VI, визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №5492-VI, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Частиною першою статті 13 Закону №5492-VI передбачено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI).
Відповідно до ч.3 ст.13 Закону №5492-VI, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, <…> містять безконтактний електронний носій.
Згідно ч.1, 2, 4, 5 ст.14 Закону №5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Згідно ч.1,2 ст.21 Закону №5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
На виконання положень ч.2 ст.15 та абзацу другого ч.2 ст.21 Закону №5492-VI, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №302 (у редакції, викладеній згідно з постановою Кабінету Міністрів України №745 від 26.10.2016), якою затвердив зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2, зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4, Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
За змістом пункту 2 Порядку №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено :
- з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992;
- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Порядку №302 передбачено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.11.2016 припиняється, паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 01.11.2016, є чинним протягом строку, на який його було видано. Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до п.1, 2 6 Порядку №302, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Згідно п.п.6 п.6 Порядку №302, обмін паспорта здійснюється у разі, зокрема, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
Пунктом 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Відповідно до ст.2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Змістом частини 1, 5-6 статті 6 цього Закону, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1474-VIII до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом. Поряд із тим, за пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1474-VIII, Кабінет Міністрів України зобов'язано, з-поміж іншого, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
У межах встановленого Законом №1474-VIII строку уряд прийняв постанову №745 від 26.10.2016, якою вніс відповідні зміни до Порядку №302 (положення цієї Постанови (у новій редакції) наведено). Постанова №745 набрала чинності з 01.11.2016 і з тієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Порядком №302.
Положення про паспорт (на яке позивач посилається, як на одну з правових підстав для задоволення позовних вимог) прийнято на виконання вимог ст.5 Закону України № 1636-ХІІ від 08.10.1991 «Про громадянство України» (який втратив чинність згідно із Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України»).
На підставі Положення про паспорт (у редакції постанови Верховної Ради України №3423-ХІІ від 02.09.1993) Кабінет Міністрів України постановою №353 від 04.06.1994 (далі - Постанова №353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України. Цю постанову з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №185 від 13.03.2013 «Деякі питання виконання Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визнано такою, що втратила чинність.
Однак постановою №415 від 12.06.2013 уряд зупинив дію постанови №185 від 13.03.2013, відновивши дію Постанови №353, якою було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (зразка 1994 року).
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним. Вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25 - і 45-річного віку провадиться у п'ятиденний термін. Обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Колегія суддів, перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо відсутності законних підстав для вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України зразка 1994 року відповідно до постанови Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992, зазначає наступне.
Так, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що звертаючись до відповідача із заявою для вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України зразка 1994 року відповідно до постанови Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992, позивач фактично відмовився від отримання паспорту з безконтактним електронним носієм, оскільки такий носій містить персональні дані, від обробки яких вона відмовляється.
Колегія суддів, вважає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Крім того, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Висновки аналогічного змісту були викладені Верховним Судом у постанові від 05.12.2019 по справі №420/270/19 (К/9901/18498/19).
Тому, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що відповідачем було протиправно відмовлено у наданні послуги щодо вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягнення особи 25-річного віку.
Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача про помилковість застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №Пз/9901/2/18 та зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 по справі Пз/9901/2/18.
Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 по справі №620/1043/19 висловив аналогічну позицію.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних» №2438-VI від 06.07.2010, зазначено : «Будь-якій особі надається можливість : a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст.5 і 6 цієї Конвенції...».
За сталою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст.8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене Законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995 року, заява №18139/91, п.37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Так, враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990 року).
Судами було встановлено, що позивачу виповнилось 25 років - 18.11.2018, тобто останній зобов'язаний був звернутись до відповідного органу із заявою про вклеювання фотокартки протягом місяця, зокрема, у строк до 18.12.2018. Однак, з відповідною заявою позивач звернувся до відповідачів лише 24.07.2019.
При цьому, самі по собі дії відповідачів щодо відмови позивачу у вклеюванні фотокартки до паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Порядку №302.
Разом з тим, колегія суддів, вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст.21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Отже, відмова відповідача вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, нову фотокартку у зв'язку з досягненням позивачем 25 років є протиправною.
У рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 по справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Колегія суддів зазначає, що позивач обрав належний спосіб захисту своїх прав щодо зобов'язання відповідача вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на його ім'я, нової фотокартки у зв'язку з досягненням 25 років.
Згідно ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, через що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд звертає увагу на наступні обставини.
Згідно ч.6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За наведених обставин, понесені позивачем судові витрати, зокрема, судовий збір за подання позовної заяви, сплачений на підставі квитанції №0160910009 від 09.09.2019 в сумі 768,40 грн та за подання апеляційної скарги, сплачений на підставі квитанції №0400620023 від 06.12.2019 в сумі 1152,60 грн слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДМС України у Закарпатській області в особі Великоберезнянського районного сектору ГУ ДМС України в Закарпатській області в загальній сумі 1921 грн.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року по справі №260/1248/19 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області в особі Великоберезнянського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області в особі Великоберезнянського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області у надані послуги ОСОБА_1 щодо вклеювання до паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , нової фотокартки у зв'язку з досягненням 25 років.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області в особі Великоберезнянського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області надати послугу ОСОБА_1 щодо вклеювання до паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , нової фотокартки у зв'язку з досягненням 25 років.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області в особі Великоберезнянського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 37809328, вул. Грибоєдова, 12-а, м. Ужгород, 88017) на користь ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Великоберезнянським РВ ГУ МВД України в Закарпатській області 04 лютого 2010 року, с. Ставне, 183 «а», Великоберезнянський район, Закарпатська область, 89014) 1921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) гривню понесених судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 30.01.2020.