Іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 805/136/16-а
адміністративне провадження № К/9901/23581/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 805/136/16-а
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення суми вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Т. Г. Арабей, І. В. Геращенко, Г. М. Міронова) від 08 лютого 2017 року,
І. РУХ СПРАВИ
1. 20 січня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС України в Донецькій області), у якому, з урахуванням уточнень, просить:
- стягнути з відповідача на користь позивача суму вихідної допомоги при звільненні, розраховану у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років. Призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» від 17 липня 1992 року № 393, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;
- стягнути з ГУ МВС України в Донецькій області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача видати позивачу довідку із зазначенням періоду служби в органах внутрішніх справ, займаної посади та присвоєного спеціального звання.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що при звільненні відповідач мав сплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби, як це передбачено статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пунктом 10 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393.
Однак, таку одноразову допомогу відповідачем була нарахована та виплачена їй не у повному обсязі та несвоєчасно. У зв'язку із зазначеним, вважає, що на її користь відповідно до приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, вказує на те, що внаслідок обмеженого доступу до інформації, що пов'язана з проходженням служби в міліції, в неї відсутня можливість отримання інформації у відповідача у вигляді довідки стосовно займаної посади, спеціального звання та періоду служби в органах внутрішніх справ, необхідної для подальшого працевлаштування. Просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
3. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ГУ МВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 11070,05 грн.
Стягнуто з ГУ МВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення у розмірі 5016,88 грн. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 06 березня 2017 року позивач звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року.
6. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подачі заперечень на касаційну скаргу до 14 квітня 2017 року.
7. 18 квітня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанцій залишити без змін.
8. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.
9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.
10. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11. 15 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року у справі № 805/136/16-а передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Желтобрюх І. Л. - головуючий суддя, Білоус О. В., Данилевич Н. А.).
12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року № 624/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.
13. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
14. Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила службу в органах внутрішніх справ з 13 березня 2007 року, звільнена зі служби у запас збройних Сил наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 89 о/с за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).
16. Трудову книжку ОСОБА_1 отримала 08 грудня 2015 року.
17. Відповідно до Довідки ГУ МВС України в Донецькій області № 383 від 25 листопада 2016 року відповідачем нарахована позивачу сума вихідної допомоги при звільненні у розмірі 10593,75 грн. (до виплати 10434,84 грн. з відрахуванням військового збору), яка виплачена позивачу 20 січня 2016 року, відповідно до видаткового касового ордеру від 30 грудня 2015 року.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Часткового задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення позивача повинна бути виплачена за кожний повний календарний рік служби, однак розмір одноразової грошової допомоги, що мала бути нарахована та сплачена позивачу при звільненні складає 21663,80 грн.
19. Розраховуючи вказану суму, суд першої інстанції правовою підставою для нарахування та розрахунку визначив пункт 10 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 та пункт 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100) та зазначив, що останні два (повних) місяці роботи (служби), з яких має обчислюватися грошове забезпечення є травень-червень 2015 року та середньомісячне грошове забезпечення позивача становило 4332,76 грн.
20. Крім того, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, суд зазначив, що позивача звільнено зі служби в міліції наказом від 06 листопада 2015 року, тоді як про своє звільнення дізналась 08 грудня 2015 року та цього ж дня отримала трудову книжку. Доказів на спростування зазначених обставин відповідачем до суду не надано. Таким чином, в зазначений період часу позивач була позбавлена законної можливості звернутись до відповідача із вимогами щодо проведення з нею повного розрахунку при звільненні.
21. Беручи до уваги зазначене, враховуючи обов'язок роботодавця в день звільнення провести остаточний розрахунок з працівником, що звільняється, та вручити йому трудову книжку, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за період з 06 листопада 2015 року по 08 грудня 2015 року та при визначені середньоденного розміру грошового забезпечення поліцейських суд виходив із розрахунку робочих днів.
22. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що відповідач при розрахунку одноразової грошової допомоги виходив з суми місячного грошового забезпечення на час звільнення позивача, яка складає 2118,75 грн., а не середньомісячного грошового забезпечення, розрахованої відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку № 100, посадового окладу позивача, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, які затверджені Наказом МВС України № 499 від 31 грудня 2007 року.
23. Відповідно до Довідки ГУ МВС України в Донецькій області № 383 від 25 листопада 2016 року відповідачем нарахована позивачу сума вихідної допомоги при звільненні у розмірі 10593,75 грн. (до виплати 10434, 84 грн. з відрахуванням військового збору), яка виплачена позивачу 20 січня 2016 року, відповідно до видаткового касового ордеру від 30 грудня 2015 року.
24. Враховуючи вищевикладене, та те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що на день звільнення позивачу встановлені конкретні розміри окладів, надбавок, доплат, преміювання, суд апеляційної інстанції вважав правомірними дії відповідача щодо застосування при обчисленні цього виду грошової допомоги лише розмірів посадового окладу позивача, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, за виконання особливо важких завдань та надбавки за оперативно-аналітичну та розвідувальну діяльність, які затверджені Наказом МВС України № 499 від 31 грудня 2007 року, з огляду на що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги в цій частині.
25. Окрім того, що вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідними від позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача суму вихідної допомоги при звільненні, відтак є такими, що також не підлягають задоволенню, оскільки вони пов'язані з невірним розрахунком суми вихідної допомоги при звільненні, який проведений правильно та в повному обсязі.
26. При цьому, суд апеляційної інстанції відхилив твердження відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме статті 99, 100 КАС України щодо пропуску місячного строку звернення позивача до суду із даним позовом, та зазначив, що питання про поновлення строку для подання позовної заяви розглянуто судом першої інстанції в мотивувальній частині постанови та не потребує додаткового освітлення, оскільки спірним питанням є сума нарахованої вихідної допомоги, яку позивач отримала 20 січня 2016 року та в той же день звернулась до суду з зазначеною позовною заявою.
27. У решті постанова суду першої інстанції не оскаржувалась.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
28. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
29. Касаційна скарга обґрунтована тим, що при застосуванні положень Порядку № 100 апеляційним судом не враховано, що абзаци 1, 3 пункту 2 Порядку № 100 чітко передбачено залежність використання виплат за певну кількість календарних місяців роботи від події, з якою пов'язана відповідна виплата, тоді як відповідач тлумачить наведені норми без врахування такої залежності.
30. Зазначає, що вирішення питання щодо нарахування позивачу вихідної допомоги при звільненні пов'язане безпосередньо з таким звільненням з органів внутрішніх справ, проте, беручи до уваги перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною, скаржник вважає, що для розрахунку зазначеної суми необхідно використовувати отриманні позивачем виплати за останні 2 календарні місяці служби, які передували наданню такої відпустки, тобто за травень-червень 2015 року, адже приписи Порядку № 100 не повинні нівелювати над встановленими трудовим законодавством гарантіями для жінок, що передують у декретній відпустці.
31. Водночас, скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо того, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні є похідними від позовних вимог про стягнення вихідної допомоги при звільненні, адже суд апеляційної інстанції вказав на не своєчасність проведеного відповідачем розрахунку з позивачем, зазначивши, що виплати на користь останнього були проведенні 20 січня 2016 року. Проте, при винесенні постанови від 08 лютого 2016 року судом не надано належну правову оцінку зазначеним обставинам навіть у разі, на його думку, належного нарахування позивачу суми вихідної допомоги при звільненні.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
32. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норми матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.
33. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. Відповідно до абзацу 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ України.
35. Відповідно до підпункту 1.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 (далі - Інструкція № 499) якої грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
36. Згідно з частиною першою статті 9 Законом України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби, у тому числі, у зв'язку із скороченням штатів, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
37. Положення аналогічного змісту містяться у абзаці 3 пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393), згідно з яким особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби зв'язку із скороченням штатів, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
38. Тобто, за приписами статті 9 Закону № 2262-XII та абзацу 3 пункту 10 Порядку № 393 одноразова грошова допомога розраховується саме з місячного грошового забезпечення.
39. Відповідно до пунктів 1.3 та 3 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
40. Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.
41. Тобто, при звільненні працівника ОВС зі служби за скороченням штатів до розрахунку одноразової грошової допомоги мають включатися не лише основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років), а також і додаткові його види.
42. При цьому, згідно з пунктом 3.6.2 Інструкції № 499 особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустці по догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується. Таким особам призначається державна допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно із Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
43. Суд враховує, що позивач проходила службу в органах міліції, порядок проходження якої, у тому числі й в частині виплати грошового забезпечення, врегульовані спеціальним законодавством України, а саме: Законом № 2262-XII, Порядком № 393 та Інструкцією № 499.
44. Однак спеціальним законодавством щодо осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовано питання, яким чином має обраховуватись одноразова грошова допомога при звільненні у зв'язку із скороченням особі, яка станом на день звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною і за якою грошове забезпечення не зберігалось і не нараховувалось.
45. При цьому норми спеціальних законів мають пріоритет у правозастосуванні, тоді як положення трудового законодавства підлягають застосуванню у тих випадках, коли нормами спеціальних законів спірні правовідносини не врегульовано.
46. Виходячи з викладеного, на переконання Суду, у даному випадку слід застосувати положення абзацу 6 пункту 2 Порядку № 100, який, окрім іншого, визначає порядок обчислення вихідної допомоги державним службовцям, яка за своєю правовою природою подібна одноразовій грошовій допомозі при звільненні особи рядового і начальницького складу. Згідно з цією нормою час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
47. Таким чином, оскільки під час перебування у відпустці по догляду за дитиною позивачу грошове забезпечення не нараховувалось і не виплачувалось, тобто заробіток за ним взагалі не зберігався, то такий період не може включатися до розрахункового періоду при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
48. Тому, для правильного вирішення цієї справи необхідно встановити: який розмір місячного грошового забезпечення було нараховано і виплачено позивачу в останній місяць його служби перед відбуттям у відпустку по догляду за дитиною, та які складові входили до такого грошового забезпечення. Саме з цієї суми мав бути обраховуватись розмір одноразової грошової допомоги, що підлягає виплаті позивачу.
49. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суму вихідної допомоги при звільненні, оскільки відповідач при розрахунку цього виду грошової допомоги правомірно виходив з суми місячного грошового забезпечення в останній місяць служби перед відбуттям позивача у відпустку по догляду за дитиною, яка складає 2118,75 грн.
50. Що ж стосується стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд першої інстанції правильно зазначив, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
51. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
52. Законом України «Про міліцію», Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Положенням №114 та Інструкцією № 499, у тому числі пунктом 1.12 цієї Інструкції, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
53. У постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року № 6-259цс17 наведені правові висновки, за якими, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
54. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
55. Одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
56. Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постанова № 393 визначають, що така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби в зв'язку із скороченням. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.
57. Зі змісту встановлених судами обставин справи випливає, що одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена позивачу 20 січня 2016 року відповідно до видаткового касового ордеру від 30 грудня 2015 року. При цьому, скаржника звільнено з 06 листопада 2015 року.
58. Як вбачається зі змісту рішення суду апеляційної інстанції, суд встановивши наявність несвоєчасного проведення ГУ МВС в Донецькій області розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з позивачем, проігнорував та не надавав належної оцінки зазначеним обставинам.
59. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки розрахунок з позивачем відповідач провів несвоєчасно, однак, оскільки правильність розрахунків в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд апеляційної інстанції не перевіряв та відповідної оцінки їм не надавав то, рішення суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню та направленню на новий розгляд.
60. Верховний Суд зазначає, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
61. Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
62. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
63. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
64. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування судового рішення апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
65. При новому розгляді спору в цій частині апеляційному суду необхідно взяти до уваги наведене в цій постанові, надати оцінку всім твердженням та аргументам сторін, належним чином перевірити доводи апеляційної скарги щодо правильності розрахунків і, залежно від установленого та відповідно до чинного законодавства, прийняти відповідне рішення.
Керуючись статтями 340, 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, а справу № 805/136/16-а в цій частині направити на новий розгляд до Першого апеляційного адміністративного суду.
В іншій частині постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов