Справа № 725/5799/19
Головуючий у 1-й інстанції: Бужора В.Т.
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
30 січня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Іваненко Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Інспектора роти №1 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Сандуленка Романа Петровича на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора роти №1 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Сандуленка Романа Петровича про скасування постанови про адміністративне правопорушення від 10 жовтня 2019 року,
ОСОБА_1 звернувся до Сторожинецького районного суду Чернівецької області з адміністративним позовом до Інспектора роти №1 бат.УПП у Хмельницькій області, Сандуленко Р.П., про скасування постанови про адміністративне правопорушення від 10 жовтня 2019 року.
В обґрунтування позову зазначив, що інспектор, при винесенні оскаржуваної постанови не керувався жодними допустимими доказами, які б підтверджували вину позивача у скоєнні правопорушення. Також зазначив, що інспектором ОСОБА_2 при накладенні стягнення не враховано, що відповідно до п. 31.4.7 ПДР України, при наявності тріщини на вітровому склі експлуатація автомобіля не забороняється.
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 грудня 2019 року позов задоволено. Визнано дії інспектора роти №1 бат. УПП у Хмельницькій області Сандуленко Р.П. протиправними та скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення серії НК №008007 від 10 жовтня 2019 р., про накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 гривень за порушення п. 31.4.7 в ПДР України.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанцції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив про те, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивача, порушив вимоги матеріального та процесуального права, не дослідив в достатній мірі обставини справи.
У відповідності до вимог статті 311 КАС України, апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що постановою по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НК № 008007 від 10.10.2019 р., винесеною інспектором роти №1 бат. УПП в Хмельницькій області Сандуленком Р.П., до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн., за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме, керування транспортним засобом, в якого була тріщина лобового скла в районі склоочисника.
Не погоджуючись з зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.
Приймаючи оскаржуване рішення, визнаючи протиправними дії інспектора та скасовуючи постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач притягнув позивача до адміністративної відповідальності з порушенням вимог КУпАП. При цьому, мотивами такого рішення суд зазначив, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності адміністративного правопорушення, як-то речові докази, показання технічних приладів та засобів, відео - та фотофіксація, кінозйомка, тощо. Єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є постанова у справі про адміністративне правопорушення, однак на думку суду, наявна в матеріалах справи лише постанова про адміністративне правопорушення не може бути визнана доказом вчинення позивачем порушення ПДР України, оскільки не є доказом в розумінні статті 251 КУпАП.
Таким чином, суд прийшов до висновку про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії НК №008007 від 10.10.2019 р., винесеної ОСОБА_1 з тих підстав, що відповідачем належних доказів вчиненого позивачем правопорушення надано не було.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірно висновку щодо скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії НК №008007 від 10 жовтня 2019 р. При цьому, приймаючи рішення, суд допустив порушення матеріальних вимог закону, а також недотримався процесуальних вимог. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню виходячи з наступного.
Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно п. п. 31.4.7 «в» Правил дорожнього руху України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: встановлено на скло додаткові предмети або нанесено покриття, які обмежують оглядовість з місця водія, і погіршують його прозорість.
Апелянт вважає, що наявна на лобовому склі тріщина вважається технічною несправністю автомобіля, оскільки як встановлено п.31.4.7 "в" ПДР України - забороняється експлуатація транспортних засобів, якщо встановлено на скло додаткові предмети або нанесено покриття, які обмежують оглядовість з місця водія, чим погіршують його прозорість.
Згідно зі ст. 23 Закону України від 05 червня 2014 року № 1315-VII "Про стандартизацію" національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах (ч. 1 ст. 23). Національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються на добровільній основі, крім випадків, якщо обов'язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами (ч. 2 ст.23).
ДСТУ 3649:2010. Національний стандарт України. Колісні транспортні засоби. «Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання» поширюються на колісні транспортні засоби категорій M, MG, N, NG, O, призначені для перевезення вантажів та (або) пасажирів, а також на КТЗ, які за своєю конструкцією та обладнанням призначені для виконання спеціальних робочих функцій, або призначені для перевезення пасажирів чи вантажів певних категорій, на дорогах загального користування.
Пунктом 1 розділу «Вимоги до інших елементів конструкції» визначено, що на вітровому склі КТЗ не дозволено сколи чи тріщини в зоні роботи склоочисників.
Вимоги ГОСТ 5727-88 «Скло безпечне для наземного транспортного засобу. Загальні технічні умови», не допускають наявність тріщин завдовжки більш як 50 мм на вітровому склі в зоні роботи склоочисників транспортного засобу. Наявність тріщини на вітровому склі в зоні роботи склоочисників транспортного засобу погіршують його прозорість.
Однак необхідно зауважити, що зазначений стандарт застосовують виключно при технічному огляді колісного транспортного засобу для здійснення контролю технічного стану КТЗ на відповідність вимогам ДСТУ 3649 під час проведення державного технічного огляду колісного транспортного засобу.
Нормами ст. 35 Закону України «Про дорожній рух» № 3353-ХІІ від 30.06.1993 року передбачено проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів.
Порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.
Обов'язковий технічний контроль транспортних засобів здійснюють суб'єкти проведення обов'язкового технічного контролю, які мають на правах власності або користування обладнання, що дає змогу перевіряти технічний стан транспортних засобів на відповідність вимогам безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.
В той же час, в частині другій статті 35 цього Закону визначено, що легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років не підлягають обов'язковому технічному контролю.
Відповідно до положень цієї статті обов'язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища.
Перелік технічних несправностей, при яких забороняється експлуатація транспортного засобу наведений у розділі 31 Правил дорожнього руху України, а саме «Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання».
Однак, в цьому переліку відсутня така несправність, як тріщина та сколи на лобовому склі, тобто Правилами дорожнього руху не забороняється експлуатувати транспортний засіб в цьому випадку.
Таким чином, наявність тріщини на вітровому склі в зоні роботи склоочисників КТЗ, яким керував позивач, п.п. 31.4 ПДР не забороняє його експлуатацію, що в свою чергу, виходячи з диспозиції ч. 1 ст. 121 КУпАП, виключає можливість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за цією нормою КУпАП.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Відповідно до ст. 9 КУпАП визначає адміністративне правопорушення (проступок) як протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 1 статті 121 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів. Як вбачається, диспозиція вказаної частини статті є бланкетною, тобто відсилає до відповідних правил експлуатації транспортних засобів.
Так, в вину позивача ставиться саме порушення п. 31.4.7 ПДР.
Відповідно до п. 31.3 ПДР забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством:
а) у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху;
б) якщо вони не пройшли обов'язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю);
в) якщо номерні знаки не відповідають вимогам відповідних стандартів;
г) у разі порушення порядку встановлення і використання спеціальних світлових і звукових сигнальних пристроїв.
Вказаний перелік технічних несправностей, не містить такої несправності, як тріщина на вітровому склі в зоні роботи склоочисників.
Отже, у розумінні Правил дорожнього руху, тріщина на склі автомобіля позивача не віднесена до технічної несправності автомобіля. Фактично наявність вказаного дефекту скла свідчить про його пошкодження, а не про технічну несправність автомобіля.
Враховуючи, що наявність тріщини на вітровому склі в зоні роботи склоочисників згідно вимог пункту 31 Правил дорожнього руху не віднесена до технічної несправності транспортного засобу, за наявності якої забороняється його експлуатація, суд вважає, що притягнення позивача до відповідальності за адміністративне правопорушення передбачене саме ч.1 ст.121 КУпАП є незаконним.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що постанова про притягнення Попеску ГС. до відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП є протиправною й такою, що підлягала скасуванню з підстав відсутності в діях позивача адміністративного правопорушення.
В свою чергу, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції відносно того, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності адміністративного правопорушення, як-то речові докази, показання технічних приладів та засобів, відео- та фотофіксація події, тощо, оскільки в матеріалах даної справи міститься відеозапис події (а.с.29). Зокрема, з відеозапису з нагрудного реєстратора (відео файл 20191011093057000080), встановлено, що інспектором було зафіксовано подію, яка слугувала підставою притягнення позивача до адміністративної відповідальності та прийняття оскаржуваної постанови. Позивачу роз"яснено його права, вимоги статті 268 КУпАП та статті 63 Конституції України.
Крім того, колегія суддів не погоджується в позицією суду першої інстанції щодо визнання протиправними дій інспектора роти №1 бат. УПП у Хмельницькій області, Сандуленко Р.П. при прийнятті ним оскаржуваної постанови та вважає, що судом першої інстанції в даному випадку недотримано процесуальних вимог КАС України. До такого висновку колегія суддів дійшла з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.23 Закону України “Про Національну поліцію” поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Стаття 14 Закону України "Про дорожній рух" зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з ч.1 ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.35 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Тобто, інспектор патрульної поліції мав обґрунтовані підстави зупинити автомобіль позивача, оскільки він дійшов висновку про наявність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Те, що позивач не погоджується з поставленим йому з провину порушенням ПДР не звільняє його від обов'язку виконати вимоги посадової особи поліції.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про визнання протиправними дії інспектора роти №1 бат. УПП у Хмельницькій області Сандуленко Р. П. під час прийняття постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП.
Крім того, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на наступне.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, оскільки, у ч. 3 ст. 286 КАС України передбачено вичерпний перелік дій, які може вчинити місцевий загальний суд як адміністративний, за наслідками розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в суду першої інстанції не було визначених законом підстав, визнавати дії інспектора поліції щодо складання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності протиправними.
Також, в порушення вимог КАС України, приймаючи рішення про скасування постанови про адміністративне правопорушення, судом першої інстанції не вирішено питання щодо закриття справи про адміністративне правопорушення, в порядку, визначеному статтею 286 КАС України.
Так, стаття 247 КУпАП зазначає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч.3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Отже, за результатом апеляційного розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача, є скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії НК №008007 від 10 жовтня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП та, з метою дотримання вимог ч.3 ст. 286 КАС України, закриття провадження у справі про притягнення останнього до адміністративної відповідальності.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Інспектора роти №1 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Сандуленка Романа Петровича задовольнити частково.
Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 грудня 2019 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Скасувати постанову інспектора роти №1 бат. УПП у Хмельницькій області Сандуленко Р. П. по справі про адміністративне правопорушення серії НК №008007 від 10 жовтня 2019 р., про накладання на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень за порушення п. 31.4.7 в ПДР України.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності закрити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Іваненко Т.В.