Іменем України
30 січня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5231/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Овчарової Анни Олександрівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Луганській області, Біловодського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
11 грудня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Овчарової Анни Олександрівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (далі - відповідач 1, УДМС України в Луганській області), Біловодського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (далі - відповідач, Біловодський РВ УДМС України в Луганській області), в якому позивач після уточнення позовних вимог просив суд:
- визнати відмову управління Державної міграційної служби України в Луганській області у видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 у формі книжки протиправною;
- зобов'язати управління Державної міграційної служби України в Луганській в особі Біловодського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Луганській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-Х11.
В обґрунтування позовних вимог зазначено наступне.
По досягненню її сином ОСОБА_1 16 -річного віку та необхідністю отримання паспорта громадянина України, позивач разом із сином звернулись до начальника Біловодського РВ УДМС України в Луганській області з заявою про видачу паспорта у вигляді книжечки, а не у формі ID - картки. Свою вимогу обґрунтовано не згодою на збір та обробку його персональних даних до Єдиного державного демографічного реєстру, формування будь-яких інших ідентифікаторів, використання щодо нього будь-яких засобів ЄДДР. Як зазначає позивач, разом з заявами сина відповідного зразка від 13.09.2019 та від 12.11.2019 Біловодського РВ УДМС України в Луганській області були надані документи: оригінал свідоцтва про народження, оригінал паспорта матері, 2 фотокартки, довідка з місця реєстрації, передбачені п.1 Розділу ІІІ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України. У Біловодському РВ УДМС України в Луганській області документи прийняли, вказуючи на необхідність направлення їх саме до УДМС України в Луганській області. Відповідач 1 на заяви від 02.10.2019, 19.10.2019, 12.11.2019 Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456.
Посилається на те, що при наявності у відповідача всіх передбачених документів, а саме: заяви, двох фотокарток, оригіналів свідоцтва про народження та паспорту матері, що підтвердило її громадянство, довідки про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_1 відмовлено у видачі книжечки у зв'язку із відсутністю рішення суду, про що відмовлено в листі від 29.11.2019.
Позивач вважає дану відмову протиправною, оскільки примушування до обробки персональних даних з боку держави є порушенням вимог ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних».
Позивач в судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, просила розглянути справу за її відсутністю (арк.спр.3-6).
Представник відповідача 1 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином (арк.спр.83).
Представник відповідача 2 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином (арк.спр.84).
08.01.2020 від Управління Державної міграційної служби України в Луганській області до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційним номером 147/2020 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (арк.спр.33-44).
Відповідач 2 також заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, про що 08.01.2020 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційним номером 190/2020 надійшов відзив на позовну заяву (арк.спр.53-58).
10.01.2020 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно змісту якої позивач просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (арк.спр.72).
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вимоги статті 205 КАС України, суд приходить до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Судом по справі вчинено такі процесуальні дії:
- ухвалою суду від 16.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у справі (арк.спр.1-2);
- ухвалою суду від 14.01.2020 витребувано від відповідачів для долучення до матеріалів справи додаткові докази (арк.спр.78-79).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79, 90 КАС України, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 15.01.2005 Біловодським РВ УМВС України в Луганській області є матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 23.06.2003 (арк.спр.8).
Згідно довідки Свято-Троїцького Храму п.г.т. Біловодськ Луганської Єпархії Української православної церкви від 12.11.2019 позивач та її неповнолітній син є парафіянами Свято-Покровського храму с. Брусівка (арк.спр.23).
12.11.2019 позивач в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1 звернулась до начальника управління Державної міграційної служби України в Луганській області із заявою, відповідно до якої просила оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року, зазначивши, що відповідно до статті 3 Закону України «Про захист персональних даних» не дає згоду на збір та обробку персональних даних. Вказана заява та додані до неї документи були прийняті спеціалістом Біловодського РВ УДМС України в Луганській області 12.11.2019 (арк.спр.21,22).
Відповідно до письмових пояснень відповідача 1 від 14.01.2020 вбачається, що заява ОСОБА_2 від 12.11.2019 була адресована начальнику Управління Державної міграційної служби України в Луганській області та нарочно заявницею доставлена до Біловодського РВ УДМС у Луганській області, співробітники територіального підрозділу УДМС у Луганській області дану заяву передали до сектору документального забезпечення та архівної роботи УДМС у Луганської області для розгляду та надання відповіді заявнику (арк.спр.90-92).
За результатами розгляду заяви позивача від 12.11.2019 УДМС України в Луганській області була надана відповідь від 29.11.2019 КО-147/6/4401/19/4401.3/25007-19 про те, що до заяви не надано відповідного рішення суду (арк.спр.24).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Статтею 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки дана адміністративна справа є типовою до зразкової справи № 806/3265/17, суд вважає за необхідне розглянути її у письмовому проваджені, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 19 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
При цьому, у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя “охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру” (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі “C. проти Бельгії” від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції “захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом” (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі “Pretty проти Сполученого Королівства” (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65 рішення ЄСПЛ у справі “Олександр Волков проти України” (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося “згідно із законом”, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі “Ельсхольц проти Німеччини” (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Таким чином, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Так, відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” (далі - Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. При цьому, до документу, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.
Згідно із частиною третьою статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Частинами першою, другою, четвертою, п'ятою статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 02.09.1993 № 3423-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис “Україна”, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис “Паспорт”. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис “Паспорт громадянина України”. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.
Згідно із пунктом 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 01.01.2016 оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII; з 01.11.2016 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 вказаної Постанови № 302 встановлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.11.2016 припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 01.11.2016, є чинним протягом строку, на який його було видано.
Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Разом з тим, суд погоджується із посиланням позивача на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки він згоди на таку обробку не надає, з огляду на наступне.
Згідно частиною першою статті 6 Закону України від 01.06.2010 № 2297-VI “Про захист персональних даних” (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону № 2297-VI встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Разом з тим, згідно з частинами п'ятою, шостою статті 6 Закону № 2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено: “Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; …”.
За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну “закон” є автономним, та до якості “закону” ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном “закон” … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності” та “передбачуваності”.
Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (теж чинного на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”), не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Законодавець, приймаючи Закон України від 14.07.2016 № 1474-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України” (далі - Закон № 1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.
На час звернення позивача до територіального відділу УДМС України діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина третя статті 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Оскільки дії територіального відділу УДМС України розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку щодо безпідставності посилання відповідачів на відсутність можливості у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Суд погоджується з твердженням позивача та його законного представника, що відповідачі своїми діями щодо неоформлення паспорта громадянина України неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки порушують його особисті права, що не відповідає основоположним приписам Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року), з огляду на таке.
Згідно статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Стаття 22 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як зазначено у статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
При цьому, як передбачено у статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачі своїми діями прямо порушують права неповнолітнього ОСОБА_1 , передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
Щодо посилання відповідачів на те, що позивачем не надано необхідних документів, визначених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456, суд зазначає таке.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 затверджено Тимчасовий Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок № 456).
Відповідно до пункту 1 Розділу І Порядку № 456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302», Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23.02.2007 № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Згідно з пунктом 2 Розділу І Порядку № 456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України».
Оформлення і видача паспорта здійснюються протягом 30 календарних днів з дня подання особою до територіального підрозділу ДМС заяви та документів для оформлення і видачі паспорта (пункт 4 Розділу І Порядку № 456).
Заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи (пункт 5 Розділу І Порядку № 456).
Розділом ІІI Порядку № 456 врегульовані питання оформлення паспорта вперше.
Згідно з пунктом 1 Розділу ІІI Порядку № 456 для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає:
1) заяву;
2) рішення суду;
3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави;
4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України;
5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см;
6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи;
7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);
8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Відповідно до пункту 5 Розділу ІІI Порядку № 456 рішення про оформлення паспорта приймається територіальним підрозділом ДМС за результатами проведених перевірок та перевірки факту належності особи до громадянства України.
Аналіз наведених норм Порядку № 456 дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на оформлення паспорта вперше, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до територіального підрозділу ДМС в установленому порядку.
Судом встановлено, що позивачем дотримано встановленого порядку звернення за оформленням паспорта вперше, оскільки він звернувся до відповідача із відповідною заявою та необхідним пакетом документів.
УДМС України в Луганській області в своїй відповіді від 29.11.2019 № КО-147/6/4401-19/4401.3/25007-19 як на підставу відмови у оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки посилається на те, що позивачем не надано передбаченого нормами чинного законодавства України повного переліку документів, а саме рішення суду (арк.спр.24).
При цьому, зміст вказаної відповіді не містить жодних посилань стосовного того, щодо яких підстав та яке саме рішення суду має бути надане заявником для оформлення та видачі паспорту громадянина України, відтак, суд зазначає, що відповідачем 1 при вирішенні вказаного питання було допущено надмірного формалізму. Інших підстав для задоволення заяви позивача про оформлення та видачу паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503- XII відповідачем 1 не зазначено.
Окрім того, в порушення пункту 5 Розділу ІІI Порядку № 456 Біловодським РВ УДМС у Луганській області - територіальним підрозділом ДМС, не було прийнято відповідного рішення по суті за результатами розгляду заяви позивача, та з невстановлених причин перенаправлено звернення ОСОБА_1 .. до УДМС України в Луганській області, яке також в порушення пункту 5 Розділу ІІI Порядку № 456 не прийняло відповідного рішення по суті, а розглянуло заяву позивача в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 12 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, видача та обмін паспорта проводяться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина.
Оскільки права та законні інтереси неповнолітнього ОСОБА_1 порушені відповідачами, та наявними у матеріалах справи допустимими доказами підтверджено протиправні дії відповідача № 1, що полягають у відмові в оформленні паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до положень чинного законодавства, тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною відмови Управління Державної міграційної служби України в Луганській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, а також зобов'язання Біловодського районного відділу Державної міграційної служби України в Луганській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503- XII.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі № Пз/9901/2/18 від 19.09.2018, відповідно до якого Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в типових адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивача звільнено від їх сплати в установленому законом порядку.
Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (, код ЄДРПОУ: 37851432, місцезнаходження: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, буд. 12), Біловодського районного відділу Державної міграційної служби України в Луганській області (місцезнаходження: Луганська обл., смт. Біловодськ, вул. Центральна, 126) про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Луганській області у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Біловодський районний відділ Державної міграційної служби України в Луганській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503- XII.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.О. Кисельова