Іменем України
30 січня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5482/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за минулий час (з 01 березня 2016 року по 31 серпня 2019 року);
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 пенсійні кошти за період з 01 березня 2016 року по 31 серпня 2019 року в сумі 79535,91 грн з нарахуванням компенсації втрати частини пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку у відповідача. З 01 вересня 2019 року позивачу безперешкодно здійснюється виплата поточної пенсії. Проте, пенсія за період з 01 березня 2016 року по 31 серпня 2019 року позивачу не виплачувалась.
Листом від 02 грудня 2019 року відповідач серед іншого повідомив, що пенсійні виплати за період з 01 березня 2016 року по 31 серпня 2019 року нараховані та будуть виплачені на умовах окремого порядку, який буде визначений Кабінетом Міністрів України.
З посиланням на норму частини другої статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, якою передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, позивач вважає, що невиплата їй пенсії за період з 01 березня 2016 року по 31 серпня 2019 року є протиправною, а тому вона звернулася з цим позовом до суду і є підстави задовольнити позовні вимоги.
Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області позов не визнало, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) 14 січня 2020 року за вхідним реєстраційним № 1455/2020 подало відзив на позовну заяву від 13 січня 2020 року за № 453/07-20, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 35-37).
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що 13 жовтня 2014 року позивач звернулась до управління з заявою про взяття її на облік. У листопаді 2014 року позивача взято на облік, про що свідчить розпорядження від 12 листопада 2014 року № 88450.
Пенсія позивачу виплачувалась до 26 лютого 2016 року. З 01 березня 2016 року виплату пенсії позивачу припинено з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України.
З метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, посилення контролю в системі обліку внутрішньо переміщених осіб та на підставі інформації, яка надійшла від Служби безпеки України про можливо безпідставну виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам, щодо яких потребується перевірка обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній Україні території, виплата пенсії з 01 березня 2016 року була припинена, у тому числі й позивачу, про що прийнято розпорядження від 26 лютого 2016 року.
З посиланням на пункт 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, та пункт 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, відповідач вказав, що для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа має подати відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування, до якої додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.
23 червня 2016 року позивач звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії.
Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 28 вересня 2016 року № 11 позивачу вирішено не призначати соціальні виплати.
16 липня 2019 року позивач повторно звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії.
На підставі витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30 липня 2019 року № 150, яким комісією прийнято рішення про призначення соціальних виплат ОСОБА_1 , відповідачем поновлено виплату пенсії позивачу з 01 вересня 2019 року.
Пенсія за період з 01 березня 2016 року по 14 липня 2016 року не нарахована та не виплачена, оскільки відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Оскільки позивач звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсій 16 липня 2019 року пенсія їй нарахована за період з 15 липня 2016 року по 31 серпня 2019 року, тобто за три роки до звернення.
Пенсія за період з 15 липня 2016 року по 31 серпня 2019 року в сумі 73939,78 грн нарахована позивачу і буде виплачена при відповідному фінансуванні Пенсійним фондом України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суми пенсій, які не виплачено за період до їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На сьогоднішній день такий порядок Кабінетом Міністрів України не прийнято.
Що стосується вимоги позивача про виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області зазначило про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині та вважає їх передчасними, оскільки відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині свідчить про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. З аналізу положень статей 2,5 КАС України слідує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав позивач мала дізнатись з 26 березня 2016 року - граничного дня для виплати пенсії за березень 2016 року.
З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою від 02 січня 2020 року про відкриття провадження в адміністративній справі судом відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, ухвалено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (арк. спр. 16-18).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 23 січня 2007 року № 1943217486, видане Пенсійним фондом України (арк. спр. 11).
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15 липня 2019 року № 919-5000159057, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради, фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 (арк. спр. 10).
Листом від 10 січня 2020 року № 146/03 Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради повідомило, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, про що видано відповідну довідку. Рішення про скасування дії довідки не приймалось (арк. спр. 24).
Як вбачається з матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , за заявою позивача від 13 жовтня 2014 року розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 12 листопада 2014 року № 88450 пенсійну справу взято на облік, призначено позивачу з 01 серпня 2014 року пенсію за віком довічно (арк. спр. 26, 27).
Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про призупинення виплати пенсії від 26 лютого 2016 року без номеру, керуючись листом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 25 лютого 2016 року № 1566/02-02, на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території, позивачу призупинено виплату пенсії з 01 березня 2016 року (арк. спр. 28).
23 червня 2016 року позивач звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії з березня 2016 року через відділення АТ «Ощадний банк України» (арк. спр. 29).
Відповідно до протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 28 вересня 2016 року № 11 позивачу не призначено соціальні виплати (арк. спр. 30).
16 липня 2019 року позивач повторно звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії з березня 2016 через АТ «Ощадбанк» (арк. спр. 31).
На підставі витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30 липня 2019 року № 150 позивачу з 01 вересня 2019 року поновлено виплату пенсії (арк. спр. 32).
В матеріалах пенсійної справи наявна заява позивача від 15 липня 2019 року про виплату пенсії через відділення АТ «Ощадбанк» (арк. спр. 33).
Згідно з довідкою Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 10 січня 2020 року за № 1768 позивачу нарахована та виплачена пенсія у лютому 2016 року в сумі 1226,27 грн та за період з вересня 2019 року по січень 2020 року у загальному розмірі 13064,76 грн; пенсія за період з 01 березня 2016 року по 31 серпня 2019 року у загальному розмірі 79535,91 грн нарахована, але не виплачена (арк. спр. 34).
Відповідно до довідки Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 13 січня 2020 року за № 1769 позивачу нарахована та виплачена пенсія у лютому 2016 року в сумі 1226,27 грн та за період з вересня 2019 року по січень 2020 року у загальному розмірі 13064,76 грн; пенсія за період з 15 липня 2016 року по 31 серпня 2019 року у загальному розмірі 73939,78 грн нарахована, але не виплачена (арк. спр. 39).
Згідно з довідкою Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 13 січня 2020 року за № 4004 пенсія за період з 01 березня 2016 року по 31 серпня 2019 року відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Оскільки позивач звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії 16 липня 2019 року пенсія їй нарахована за період з 15 липня 2016 року по 31 серпня 2019 року в сумі 73939,78 грн, тобто за три роки до звернення. Заборгованість буде виплачена відповідно до чинного законодавства (арк. спр. 38).
Отже, відповідачем нараховано до виплати пенсію за період з 15 липня 2016 року по 31 серпня 2019 року в сумі 73939,78 грн в межах трирічного строку з дня звернення за поновленням виплати пенсії. Пенсія за період з 01 березня 2016 року по 14 липня 2016 року відповідачем не нарахована.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-XII “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено:
довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження […] Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).
Абзацами першим, другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року), визначено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі […].
Відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року) припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).
Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (абзац двадцятий пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року)).
Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (далі - Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин)), визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.
Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (пункт 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин)).
З 30 серпня 2019 року Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначає виключно механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, та не регулює питання призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання).
З вищенаведеного слідує, що постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (у редакції, чинній до 30 серпня 2019 року) та постанова Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, якими встановлений порядок виплати пенсії за минулий час для внутрішньо переміщених осіб, суперечать положенням статті 49 Закону № 1058-IV.
До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок продовження та поновлення пенсійних виплат, з огляду на таке.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом “закон” - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі і за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-IV, не можуть застосовуватись.
З вищевикладених підстав суд також вважає неможливим застосувати до спірних правовідносин положення Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (у редакції, чинній до 30 серпня 2019 року), якими регламентовано, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З аналогічних підстав суд не може застосувати до спірних правовідносин положення абзацу двадцятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року), якими визначено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Твердження відповідача щодо неможливості виплати позивачу пенсії за минулий період через відсутність окремого визначеного Кабінетом Міністрів України порядку виплати пенсій, які не виплачені за минулий період, суд вважає необґрунтованими і зауважує, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а дійшов аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (№ рішення в ЄДРСР 53026124).
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що не підлягає виплаті заборгованість з пенсії поза межами трирічного строку лише у випадку, коли її невиплата сталася з власної вини пенсіонера.
Оскільки пенсія за період з 01 березня 2016 року по 14 липня 2016 року (період поза межами трирічного строку з дати звернення до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії) невиплачена відповідачем внаслідок протиправного припинення виплати пенсії з 01 березня 2016 року на підставі розпорядження від 26 лютого 2016 року без номеру про призупинення виплати пенсії, вона підлягає виплаті без обмеження трирічним строком.
Не здійснивши позивачу в порушення вимог статті 46 Закону № 1058-IV нарахування та виплату пенсії за віком за період з 01 березня 2016 року по 14 липня 2016 року та виплату неотриманої пенсії за віком за період з 15 липня 2016 року по 31 серпня 2019 року в сумі 73939,78 грн відповідач допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01 березня 2016 року по 14 липня 2016 року;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області нарахувати та виплати ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01 березня 2016 року по 14 липня 2016 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві “Державний ощадний банк України”;
- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з неотриманої пенсії за віком за період з 15 липня 2016 року по 31 серпня 2019 року в сумі 73939,78 грн;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з неотриманої пенсії за віком за період з 15 липня 2016 року по 31 серпня 2019 року в сумі 73939,78 грн на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві “Державний ощадний банк України”.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 пенсійні кошти за період з 01 березня 2016 року по 31 серпня 2019 року в сумі 79535,91 грн з нарахуванням компенсації втрати частини пенсії, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Статтею 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
З аналізу положень статей 2, 5 КАС України слідує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при виплаті заборгованості з пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам (аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 404/6317/16-а (№ рішення в ЄДРСР 75233957) та від 18 вересня 2018 року у справі № 522/535/17 (№ рішення в ЄДРСР 76547257)).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії, та вважає їх передчасними.
Внаслідок того, що заборгованість з пенсії за минулий період, а саме з 14 липня 2016 року по 31 серпня 2019 року, нарахована та не виплачена відповідачем при поновленні позивачу виплати пенсії у вересні 2019 року, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача, що позивачем пропущений строк звернення до суду.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (частина перша статті 133 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Станом на 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1921,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа мала сплатити судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі з метою дотримання права позивача, який є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, на доступ до правосуддя, на підставі пункту 3 частини першої статті 8 Закону України “Про судовий збір” відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення у справі.
З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивача на отримання пенсії за минулий час як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню лише з корегуванням обраного позивачем способу судового захисту, судовий збір у розмірі 768,40 грн до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, яке з 15 грудня 2017 року позбавлене пільг щодо сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01 березня 2016 року по 14 липня 2016 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком за період з 01 березня 2016 року по 14 липня 2016 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві “Державний ощадний банк України”.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з неотриманої пенсії за віком за період з 15 липня 2016 року по 31 серпня 2019 року в сумі 73939,78 грн.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість з неотриманої пенсії за віком за період з 15 липня 2016 року по 31 серпня 2019 року в сумі 73939,78 грн на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві “Державний ощадний банк України”.
У задоволенні позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплати компенсацію втрати частини пенсії відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська