Іменем України
29 січня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5079/19
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Кисельової Є.О.,
при секретарі судового засідання: Суховій Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
В грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі - ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, відповідач), в якому просив суд:
- визнати неправомірними дії Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористанні відпустки за період: з 2015 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.04.2019.
- зобов'язати Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період: з 2015 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.04.2019.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 22.12.1999 по 05.04.2019 проходив службу в органах СБУ. Наказом голови СБУ від 09.03.2019 №290-ОС був звільнений з військової служби у запас СБУ та виключений зі списків особового складу наказом ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 29.03.2019 № 145-ОС відповідно до підпункту «а» пункту 61 (у запас) «Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України» та підпункту «а» пункту 2 частини шостої ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час), що підтверджується довідкою Третього управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях за №2357.
У період проходження служби, на підставі протоколу від 17.08.2015 №13/VII/2015/61, позивачем отримано статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , у зв'язку з чим набув право на додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, статті 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР.
Під час проходження служби вказана додаткова відпустка за 2015-2019 роки позивачу не надавалась та компенсація за її невикористання не нараховувалась і не сплачувалась.
22.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до Третього управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період: з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.04.2019.
Листом від 28.10.2019 р. за №78/3/13/Г-147/21/154 посадові особи Третього управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях фактично відмовили позивачу у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку за період: з 2015 по 2019 роки, посилаючись на те, що вказана відпустка не має обов'язкового щорічного характеру.
Із посиланням на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вважає дії відповідача протиправними, які не ґрунтуються на Законі та порушують право на отримання компенсації за невикористану відпустку, оскільки вказаними Законами гарантовано право позивача на отримання відповідної компенсації за невикористані відпустки за період: з 2015 по 2019 роки.
Ухвалою суду від 06.12.2019 залишено позовну заяву без руху (арк. спр. 17-18).
Ухвалою суду від 24.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі (арк. спр. 1-2).
Ухвалою суду від 29.01.2020 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено (арк.спр.63).
Ухвалою суду від 29.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (арк. спр. 65).
Позивач в судове засідання не прибув, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином. 16.01.2020 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним номером 1767/2020 надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, в якій також зазначено, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі (арк. спр. 52).
11.01.2020 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним номером 1231/2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Наказом СБУ від 09.03.2019 року № 290-ос ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «а» пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я), у запас СБУ. 29.03.2019 наказом ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях №145-ос ОСОБА_1 . виключено зі списків особового складу.
Посилаючись на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначають, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям не надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 16-2 Закону України ''Про відпустки" для учасників бойових дій.
Крім того, протягом особливого періоду військовослужбовці - учасники бойових дій не набувають права на додаткову відпустку, передбачену статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Оскільки, зазначена додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України “Про відпустки” не має обов'язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема, і при звільненні з військової служби в порядку, передбаченому пунктом 15 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідач погоджується із твердженнями позивача стосовно того, що відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, у рік звільнення зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Однак, грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки для учасників бойових дій відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не може виплачуватися, оскільки відпустка, на яку військовослужбовець не набув права, не може вважатися невикористаною.
Крім того, зазначають, що позивач під час проходження військової служби в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях в період з 2015 року по 2019 рік не звертався з відповідними рапортами до керівництва ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також не звертався з рапортом на час звільнення в 2019 році щодо виплати йому грошової компенсації за невикористанні дні відпустки як учасника бойових дій.
Таким чином, в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях відсутні підстави для виплати грошової компенсації позивачу за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період: з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, як і відсутня протиправна бездіяльність в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо не нарахування та невиплати позивачу такої компенсації (арк. спр. 38-43).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 у період: з 22.12.1999 по 05.04.2019 проходив службу в органах СБУ. Наказом голови СБУ від 09.03.2019 №290-ОС позивач звільнений з військової служби у запас СБУ та виключений зі списків особового складу наказом ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 29.03.2019 № 145-ОС відповідно до підпункту «а» пункту 61 (у запас) «Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України» та підпункту «а» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час), що підтверджується довідкою Третього управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях за №2357. Вказане підтверджується довідками: за № № 2355, 2357, виданими ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях (арк. спр. 10-11, 47, 61).
У період проходження служби, на підставі протоколу від 17.08.2015 №13/VII/2015/61, позивачем отримано статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (арк. спр. 8, 12).
Довідкою № 2351 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України підтверджується факт участі ОСОБА_1 у період: з 07.04.2014 по 30.04.2018 в антитерористичній операції забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції: м. Луганськ, м. Старобільськ та м. Сєвєродонецьк Луганської області (арк. спр. 9).
15.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період: 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Вказану заяву отримано відповідачем 22.10.2019 за номером вхідної кореспонденції Г-147, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції на даній заяві (арк. спр. 57).
28.10.2019 за вихідним номером 78/3/19/Г-147/21/154 відповідачем за наслідками розгляду заяви позивача від 15.10.2019 про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період: 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, надано відповідь, в якій зазначено, що Законом України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців» не передбачено підстав та порядку надання військовослужбовцям додаткових відпусток учасникам бойових дій. Також згідно положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» додаткова відпустка не має обов'язкового щорічного характеру, її надання здійснюється за бажанням військовослужбовця, яка не надається у наступному році у разі невикористання її у минулому році, зокрема, і у випадку закінчення дії особливого періоду, отже підстави для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 відсутні (арк. спр. 13).
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) видами відпусток є, зокрема, щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;».
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР закріплено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом дванадцятим частини першої статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно частини восьмої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до частини сімнадцятої цієї статті в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно частини вісімнадцятої цієї ж статті в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Частиною дев'ятнадцятою даної статті визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відповідно до частини двадцятої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ 21 у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Згідно статті першої Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі-Закон №3543-ХІІ) особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З аналізу наведених норм слідує, що особи, які набули статус учасника бойових дій і проходять або проходили військову службу мають право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з часу оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Таким чином, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Тобто, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 по 2019 роки.
Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, відтак позов ОСОБА_1 слід задовольнити.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Наведені висновки суду також повністю узгоджуються з правовим висновком, наведеним у рішенні Верховного суду від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (Пз/9901/4/19).
Посилання представника відповідача на те, що додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» не має обов'язкового щорічного характеру, не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема, і при звільненні з військової служби в порядку, передбаченому пунктом 15 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», судом визнаються незмістовними, оскільки статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ чітко встановлено право військовослужбовця у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби на отримання компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту тринадцятого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (місцезнаходження: Донецька обл., місто Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд.56, код ЄДРПОУ: 20001504) про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного Управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористанні відпустки за період: з 2015 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.04.2019.
Зобов'язати Головне Управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період: з 2015 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.04.2019.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст судового рішення складено 29.01.2020.
Суддя Є.О. Кисельова