30 січня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2914/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з позовом, з урахуванням заяви про помилковість зазначення в якості відповідача ГУ ДФС у Кіровоградській області (а.с.51) в якому просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 153999-52 від 28.10.2019 р. Головного управління ДПС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) єдиного соціального внеску в сумі 23785,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він підприємницької діяльністю не займався з часу реєстрації як фізична особа-підприємець, і до нього не застосовується обо'вязок по сплаті єдиного податку, оскільки він перебував на спрощеній системі оподаткування як фізична особа-підприємець. Крім того, позивач зазначає, що з 12.08.2018 року він працевлаштований на посаді помічника оператора автозаправних станцій в ТОВ "Трейдінг". Також позивач зазначає про те, що право нараховувати внесок є лише на підставі акту перевірки або звітності, що подається платниками внеску. Позивач жодної звітності не подавав, а відповідач перевірку не проводив, тому спірна вимога прийнята в порушення закону.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від представника ГУ ДПС до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивач як фізична-особа підприємець, який з 24.01.2008 року знаходився на обліку в Кропивницькій ДПІ був зобов'язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок. Оскільки позивач як платник єдиного внеску не дотримався обов'язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок у 2017 році, щоквартально у 2018 та 2019 роках, ГУ ДФС у Кіровоградській області в автоматичному режимі нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску та на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки). Крім того, позивач надав до податкового органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік, в якому самостійно визначив суду нарахованого податку на січень - червень 2019 року в сумі 918,06 грн. щомісячно. Доводячи їх правомірність, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити. Крім того, представник відповідача надав клопотання про заміну сторони у справі з ГУ ДФС у Кіровоградській області на ГУ ДПС у Кіровоградській області.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року для всебічного та об'єктивного розгляду справи, судом витребувано додаткові докази (а.с.26-27).
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з 23.01.2008 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на облік як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. З 05.11.2019 р. припинено підприємницьку діяльність за власним рішенням (а.с.46-49).
Зважаючи на інтегровану картку платника єдиного соціального внеску позивача встановлено, що станом на 19.07.2019 р. недоїмка із єдиного соціального внеску становила 23785,08 грн. (а.с.36-38).
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДПС у Кіровоградській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.10.2019 р. №Ф153999-52 на суму єдиного соціального внеску - 23785,08 грн. (надалі спірне рішення, а.с.5), яка отримана позивачем 04.11.2019 р. (а.с.35).
Отже правомірність та законність винесення спірного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
З огляду на пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно частини 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
З аналізу зазначених норм встановлено, що фізична особа-підприємець зобов'язана нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок в розмірі 22 відсотків бази нарахування єдиного внеску, а у випадку не отримання доходу у розмірі не менше ніж мінімальний страховий внесок.
Враховуючи вищезазначене, суд відхиляє доводи позивача про те, що він як платник податків який обрав спрощену систему оподаткування не відноситься до осіб, які зобов'язані сплачувати єдиний податок, навіть у випадку не отримання доходу.
Позивач ще, як на одну з підстав протиправності спірного рішення зазначає про порушення порядку винесення вимоги, оскільки, на його думку вимога повинна виноситься виключно на підставі звітів платників податків та за результатами перевірки платника податків та зборів. Оскільки позивач звітів про отримані доходи не подавав, а перевірка не була проведена, зазначав про її протиправність.
Відповідно до частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Пунктом 3 розділу VI "Порядок стягнення заборгованості з платників" наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 "Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 р. за N 508/26953 (надалі Інструкція про порядок нарахування єдиного внеску) визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Враховуючи вищенаведену норму, суд відхиляє доводи позивача щодо протиправності спірного рішення, оскільки саме через наявність в інформаційній системі боргу зі сплати єдиного внеску стало підставою для винесення спірного рішення.
Зважаючи на пункт 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році становив 3200 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році - 3723 грн.
Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб - підприємців), у 2017 році складав 704 грн. (3200 грн. х 22 %) у місяць, у 2018 році - 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць. Такі платники (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов'язані були сплатити єдиний внесок за 2017 рік не пізніше 10.02.2018 року, а у 2018 році - щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Суд враховує, що у частині 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» наведено вичерпний перелік підстав за яких фізичні особи-підприємці звільняються від сплати за себе єдиного внеску.
Так, особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що у випадку не отримання доходу, позивач як фізична особа-підприємець був зобов'язаний щомісяця нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі не меншому ніж мінімальний розмір страхового внеску.
Стосовно періодів виникнення заборгованості, суд зазначає наступне.
Представник відповідача надав суду розрахунок недоїмки, згідно якого сума недоїмки складає за 2017 рік - 8448 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн. та за І - ІІ квартал 2019 року - 5508,36 грн., всього 23785,08 грн. (а.с.41).
Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Позивач у позові зазначив про те, що він з 12.08.2018 року офіційно працевлаштований на посаду оператора автозаправних станцій ТОВ "Трейдінг". При цьому, жодного доказу на підттвердження цих обставин він суду не надав.
За вимогою суду ГУ ПФУ в Кіровоградській області надало індивідуальні відомості про позивача як застрахованої особи за формою ОК-5 (а.с.31-32). Згідно цих даних, з серпня 2018 року по грудень 2019 року, за позивача працедавцем сплачено єдиний внесок. Водночас за 2017 рік даних про сплату єдиного внеску не має.
За правилами частини четвертої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (надалі ПК України) дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року у справі №440/2149/19З суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні перевіряти обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Так, перевіряючи зазначені обставини, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Позивач був зареєстрованим як фізична особа - підприємець у період 23.01.2008 року по 05.11.2019 року (а.с.46-49).
Протягом 2017 року даних про те, що позивач був працевлаштований суду не надано, а дані з ОК-5 свідчать про те, що за позивачем єдиний внесок не сплачено.
З серпня 2018 року по другий квартал 2019 (включно) року за позивача сплачено єдиний внесок працедавцем, що підтверджується індивідуальними даними застрахованої особи за формою ОК-5 (а.с.31-32).
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Враховуючи встановлені обставини щодо нечіткості закону, а також наведені норми законодавства України та практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового визнання протиправною та скасування спірного рішення.
Отже, нарахування відповідачем єдиного внеску у спірному рішенні за періоди, коли за позивача працедавцем реально сплачений єдиний внесок, за 5 місяців 2018 (з серпня по грудень) року та з січня по червень 2019 рік в сумі 9603.66 грн. (2018 р. = 4095,30 грн. + 2019 р. = 5508,36 грн.) є протиправним, а тому спірне рішення в цій частини належить скасувати.
Проте, оскільки протягом 2017 року та з січня по липень 2018 року позивач страхові внески не сплачував, при цьому перебуваючи в статусі фізичної особи - підприємця, тому в цій частині позову належить відмовити через правомірність визначення суми недоїмки в сумі 14181.42 грн. (2017 р. = 8448 + 7 місяців 2018 р. = 5733,42 ).
Представник відповідача у відзиві зазначив про те, що позивач самостійно визначив суму єдиного внеску, подавши самостійно звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік (а.с.39-40).
Суд відхиляє такі доводи через те, що спірна вимога була винесена в часі раніше, ніж позивачем подано зазначений звіт, а тому не може слугувати правомірності винесення спірної вимоги за 2019 рік. Більш того, суд зауважує, що спірна вимога винесена відповідачем з огляду на своєчасну не сплату єдиного внеску, а не на підставі поданих звітів платником податків.
Стосовно клопотання представника відповідача щодо заміни сторони у даній справі, суд зазначає наступне. Так, у заяві від 30 січня 2020 року, позивач зазначив про те, що він помилково зазначив не ту особу відповідачем, та просив вважати правильним ГУ ДПС у Кіровоградській області. Крім того, зазначив, що таку ж помилку допустив і в прохальній частині позову, уточнивши і позовну вимогу. Враховуючи наведене, суд відхиляє заявлене клопотання через відсутність спору в частині визначення належного відповідача.
Відповідно до частини 3статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи на висновок суду про часткове задоволення позову, на користь позивача слід стягнути витрати на сплату судового збору у сумі 310,26 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.132, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.
Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області №Ф-153999-52 від 28 жовтня 2019 року в частині вимоги сплати недоїмку в сумі 9603,66 грн.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) здійснені ним судові витрати на оплату судового збору в сумі 310 (триста десять) гривень26 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006; код ЄДРПОУ 43142606).
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук