30 січня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/97/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасічника Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , надалі - позивач) до Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (28000, вул. 6-го Грудня, 138, м. Олександрія, Кіровоградська область, надалі - відповідач) про визнання незаконною постанови про накладення арешту, -
15.01.2020р. позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить визнати незаконною та скасувати постанову від 16.12.2019р. про арешт майна боржника у виконавчому провадженні ВП №60469476.
Ухвалою суду від 20.01.2020р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 30.01.2020р.
Ухвалою суду від 29.01.2020р. провадження у справі зупинялось для вирішення питання про відвід судді, за заявою позивача (а.с.59).
Ухвалою суду від 30.01.2020р. у задоволенні заяви про відвід судді відмовлено (а.с.64,65).
Ухвалою суду від 30.01.2020р. провадження у справі поновлено для продовження її розгляду у строк визначений ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 20.01.2020р. (а.с.67).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 08.01.2020р. засобами поштового зв'язку отримав постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні ВП №60469476 від 16.12.2019р. Вказує, що оскаржувана постанова є протиправною оскільки постановою відповідача від 21.11.2019р. вже було накладено арешт на кошти у банківських установах, а тому вартість 2-х автомобілі на які накладено арешт, є невідповідною з розміром виконавчого збору, який вказаний як підставу про арешт майна.
Крім того, позивач вказує, що арештований автомобіль є спеціальним автомобілем інваліда та єдиним засобом пересування, а тому він позбавлений засобів пересування, що вказує на незаконність оскаржуваної постанови.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.
22.01.2020р. відповідачем надано відзив на позов вимоги якого не визнаються з тих підстав, що накладення арешту на майно здійснено в ході здійснення зведеного виконавчого провадження на підставі та у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Вказує, з посиланням на п. 3 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затверджений постановою КМУ від 19.07.2006р. №999, на відсутність доказів, що автомобіль Volvo 460 днз 01633 ОН на який накладено арешт, виділений позивачеві на підставі висновку МСЕК (а.с.18-21).
Сторони належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, в судове засідання не з'явились (15,67).
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на неявку сторін подальший розгляд справи здійснено у письмовому провадженні.
Повний текст рішення виготовлено 30.01.2020р.
Розглянувши адміністративний позов, долучені до справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до постанови від 01.11.2019р. ВП №60469433 відповідачем об'єднано в одне виконавчі провадження ВП №60469433 та ВП № 60469476. Об'єднаному виконавчому провадженню присвоєно номер ЗВП №60475021 (а.с.27).
В ході здійснення виконавчого провадження відповідачем винесено постанову про арешт майна боржника від 16.12.2019р. №60469433, відповідно до якої накладено арешт на транспортні засоби належні позивачеві: Volvo 460 днз 01633 ОН та ГАЗ53Б днз М7646КД. Арешт накладено в межах суми стягнення, яка складає 14012,58 грн. (а.с.38).
Позивач вважає, що оскаржувана постанова є протиправною оскільки накладення арешту на автомобіль, який є спеціальним автомобілем інваліда, позбавляє його засобів пересування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Механізм реалізації права виконавця накладати арешт на майно боржника регламентовано ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження».
Зокрема частина 2 вказаної статті передбачає право виконавця винести постанову про арешт майна боржника або постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
При цьому, виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Отже, за своїми правовими наслідками постанова про арешт майна боржника та постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника є різними, оскільки в першому випадку не відбувається обмеження права користування майном шляхом його опечатування або вилучення.
Як вже встановлено судом, в ході здійснення зведеного виконавчого провадження відповідачем винесено постанову про арешт майна боржника від 16.12.2019р. №60469433, відповідно до якої накладено арешт на транспортні засоби належні позивачеві: Volvo 460 днз 01633 ОН та ГАЗ53Б днз М7646КД., при цьому суд зазначає, що вказана постанова не містить будь-яких застережень щодо обмеження права користування автомобілями, або здійснення їх опечатування чи вилучення, а тому є лише засобом забезпечення реального виконання рішення.
Вказані обставини спростовують доводи позивача щодо позбавлення його права використання автомобіля, як засобу пересування.
Відповідно до п. 12 Переліку майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, який є додатком до Закону України «Про виконавче провадження», стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на таке майно, що належить боржникові - фізичній особі на праві власності або є його часткою у спільній власності, необхідне для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні (крім майна та речей, що належать до предметів мистецтва, колекціонування та антикваріату, дорогоцінних металів та дорогоцінного, напівдорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах) - технічні та інші засоби реабілітації, що забезпечують компенсацію або усунення стійких обмежень життєдіяльності людей з інвалідністю та інших категорій осіб, автомобіль, яким відповідно до закону за медичними показаннями забезпечена людина з інвалідністю безоплатно або на пільгових умовах.
Будь-яких доказів, які б свідчили, що транспортні засоби на які накладено арешт є автомобілями, якими відповідно до закону за медичними показаннями забезпечений позивач у зв'язку з інвалідністю безоплатно або на пільгових умовах, позивачем не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В ході розгляду справи позивачем не доведено належними доказами, а судом не встановлено, факт протиправних дій відповідача під час прийняття оскаржуваної постанови, а тому позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 287, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Ю.П. Пасічник