29 січня 2020 року № 320/2577/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Державної фіскальної служби про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Київської митниці Державної фіскальної служби, в якому позивач просить суд:
- скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA125000/2018/000220/2 від 18 грудня 2018 року Київської митниці Державної фіскальної служби;
- скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 125220/2018/00162 Київської митниці ДФС .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні транспортного засобу, який увозився на митну територію України, його представником ОСОБА_2 було визначено митну вартість автомобіля за основним методом - ціною договору (контракту). Позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару митному органу надано документи, які відповідають переліку, зазначеному у частині другій статті 53 Митного кодексу України та чітко ідентифікують оцінюваний товар, містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
24 червня 2019 року та 27 червня 2019 року представником відповідача через службу діловодства суду подано два ідентичних відзиви на позовну заяву, в яких останній в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі. Стверджував, що для підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем не надано рахунок фактуру на транспортний засіб та банківські платіжні документ, що підтверджують факт оплати за оцінюваний автомобіль, тобто відсутні відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар. Під час митного оформлення декларант також не надав митному органу страхові документи та документи, що містили б відомості про вартість страхування. Не включення обов'язкових складових митної вартості є окремою підставою для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості, як-то передбачено ч. 2 ст. 58 МК України. В даному випадку з поданих позивачем документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товару. Отже, додані позивачем до митної декларації документи не містили об'єктивних, достовірних відомостей для підтвердження числового значення складових митної вартості та мали розбіжності.
11 липня 2019 року представником позивача через службу діловодства суду подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
11 липня 2019 року представником відповідача через службу діловодства суду подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду документів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30 листопада 2018 року ОСОБА_1 придбав на умовах рахунку-фактури (Commercial invoice) б/н у ОСОБА_3 транспортний засіб марки «SKODA», модель «Superb», за ціною 1 800,00 євро.
6 грудня 2018 року уповноваженою особою декларанта ФОП ОСОБА_2 до митного контролю подано митну декларацію № UА125220/2018/715203 на товар - Автомобіль легковий, призначений головним чином для перевезення людей, для використання по дорогах загального користування: марка «SKODA», модель «Superb»: ідентифікаційний номер кузова: НОМЕР_1 ; загальна кількість місць, включаючи місце водія: 5, тип кузова: седан; тип двигуна: дизель: - об'єм циліндрів двигуна: 1968 см3, потужність 1 03 кВт; - номер двигуна: не визначено.
Митна вартість товару за вказаною ЕМД склала 1 800,00 євро і була визначена із застосуванням основного методу - за ціною договору.
На підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу було надано:
- інвойс б/н від 30 листопада 2018 року;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу Н НОМЕР_2 від 18.01.2018;
- довідку про зняття з обліку № 1 від 29.11.2018;
- довідкову інформацію від 06.12.2018;
- картку платника податків від 15.10.2008;
- паспортний документ серії НОМЕР_3 від 06.12.2018.
Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої у ЕМД митної вартості, митний орган витребував у позивача документи, які містять достовірну, об'єктивну інформацією, яка підлягає обчисленню і підтверджує правильність обрання методу визначення митної вартості товару.
На вказаний запит декларантом не надано витребувані митницею документи.
18 грудня 2018 року Київською митницею ДФС було прийняте спірне рішення про коригування митної вартості товарів № UA 125000/2018/000220/2, згідно з яким відповідач, застосувавши другорядний метод визначення митної вартості (резервний), заявлену позивачем митну вартість товару у митній декларації № UА 125220/2018/715203 скоригував до рівня 4 300, 00 євро.
У графі 33 рішення про коригування, що містить назву «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» відповідач зазначив: що надані позивачем документи містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зокрема в підтвердження заявленої митної вартості декларантом не надано рахунок фактуру на ТЗ та банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати за оцінюваний ТЗ та транспортні витрати по доставці ТЗ.
На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару, Київська митниця ДФС видала позивачу картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 125220/2018/00162.
Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Згідно із статтею 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).
Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина п'ята статті 58 МК).
Відповідно до статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із частиною другої статті 54 МК, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 53 МК, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У силу положень частини п'ятої статті 53 МК, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).
Відповідно до частини 3 статті 58 МК у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу
Згідно з частинами 1-3 статті 64 МК у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:
1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;
2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;
3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;
4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;
5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;
6) мінімальної митної вартості;
7) довільної чи фіктивної вартості.
Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Частиною 2 статті 55 МК передбачено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).
Згідно із пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто, умовою з якою закон пов'язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.
Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Відмовляючи позивачеві визнати митну вартість, зазначену ним у ЕМД № UА 125220/2018/715203, відповідач виходив з того, що декларантом не було подано до митного оформлення рахунок фактуру на ТЗ та банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати за оцінюваний ТЗ і транспортні витрати по його доставці.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження митної вартості імпортованого транспортного засобу позивач надав виставлений йому продавцем рахунок фактуру (інвойс) від 30 листопада 2018 року, відповідно до якого ціна продажу склала 1 800,00 євро.
Таким чином, за умови подання позивачем при митному оформленні транспортного засобу рахунку фактури (інвойса) від 30 листопада 2018 року відповідно до якого позивач сплатив вартість імпортованого транспортного засобу у розмірі 1 800,00 євро готівкою, а продавець дану готівку отримав, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товару, у тому числі невірне визначення митної вартості такого товару.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, для митного оформлення повинні надаватися транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Згідно частини четвертої та п'ятої статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Частиною десятою цієї статті закріплено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (п.5).
Під терміном «транспортування», наведеним у цій нормі, слід розуміти той випадок, коли імпортований об'єкт перевозиться з іноземної країни до України за допомогою певних сторонніх транспортних засобів (у тому числі із залученням перевізників), а тому не поширюється на рух власним ходом автомобілю, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту.
Як зазначає позивач, згідно вищевказаного Інвойсу вартість перевезення було включено у ціну транспортного засобу, до якого у відповідача не було зауважень. За таких обставин, вимога про надання документів на транспортування є безпідставною.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача посилається на те, що під час митного оформлення декларантом також не було надано митному органу страхові документи та документи, що містили б відомості про вартість страхування. Разом з тим, не надання позивач страхових документів не є підставою для коригування митної вартості автомобіля за резервним методом та може свідчити лише про те, що страхування транспортного засобу не здійснювалось.
Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність у позивача платіжних документів, суд зазначає, що оцінюючи подані декларантом на підтвердження заявленої митної вартості докази, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування.
Позивачем разом з рахунком-фактурою було надано довідку про зняття з обліку транспортного засобу та свідоцтво про реєстрацію автомобіля на позивача. Факт наявності у позивача автомобіля та свідоцтва свідчить про повну сплату покупної ціни транспортного засобу.
В даному випадку, розрахунок через фінансову установу за транспортний засіб не здійснювався, у зв'язку з чим позивач був позбавлений об'єктивної можливості надати митному органу банківські чи інші платіжні документи на підтвердження оплати вартості автомобілю.
У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються.
Обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації.
Суд також бере до уваги позицію Верховного Суду, висловлену ним у постанові від 13.02.2018 у справі № 803/1112/17: «з приводу посилання відповідача на ненадання [декларантом] банківських платіжних документів, суд касаційної інстанції з огляду на встановлені в судових рішеннях обставини зазначає, що запитувані митницею документи у позивача були відсутні та не могли бути надані з об'єктивних причин, так як товар оплачувався готівкою без банківських платежів. У даному випадку колегія суддів вважає, що ненадання позивачем банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів (рахунка-фактури, акта приймання-передачі автомобіля), які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей.».
Будь-яких доказів того, що ціна імпортованого транспортного засобу, зазначена у рахунку-фактурі від 30 листопада 2018 року є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати у зв'язку з придбанням імпортованого транспортного засобу, що не зазначені у рахунку, відповідач суду не надав.
Підсумовуючи викладене суд вважає, що умови і обставини оплати оцінюваного товару у взаємозв'язку з тими доказами, що подавались позивачем до митного контролю, не давали обґрунтованих підстав вважати, що позивачем заявлені неповні чи недостовірні відомості про фактурну вартість оцінюваного товару.
На переконання суду, наведені обставини свідчать про належне підтвердження ОСОБА_1 заявленої митної (купівельної) вартості вищевказаного автомобіля.
Суд дійшов висновку, що відповідач, реалізовуючи своє право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, регламентованого частиною 5 статті 54 МК України, не довів перед судом про наявність жодних застережень проти застосування у спірних відносинах першого методу, визначених у частинах 1 і 2 статті 58 МК України, в тому числі в частині не підтвердження позивачем документально відповідних відомостей про митну вартість товару, чи будь-якої іншої її складової, яка є обов'язковою при відповідному обчисленні митної вартості. Відповідач не зміг аргументовано довести, що заявлені позивачем відомості про митну вартість транспортного засобу є неповними та/або недостовірними, у тому числі обґрунтувати невірне визначення митної вартості товару.
Відповідач ні під час декларування спірного товару, ні під час судового розгляду справи не вказав на документи, зазначені у частині 2 статті 53 МК України, які подані позивачем як декларантом при митному оформленні транспортного засобу, в яких наявні розбіжності, ознаки підробки або які не містять всіх відомостей на підтвердження числових значень складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена позивачем за автомобіль.
Виходячи з роз'яснень наданих Міністерством доходів і зборів України у листі від 7 травня 2014 року № 10441/7/99-99-10-03-01-17 відомості з інформаційних баз даних Міндоходів мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митницею відповідних рішень та з об'єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є беззаперечним доказом для підтвердження висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару.
Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Крім того, суд акцентує увагу на тому, що представником відповідача не було надано суду доказів направлення на адресу позивача вимоги щодо надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару. Факт отримання вимоги заперечується позивачем.
Щодо використання митницею Системи оцінки транспортних засобів Schwacke при визначенні вартості автомобіля позивача, то суд вказує на те, що Митний кодекс України не містить положень щодо можливості застосування даної системи під час визначення митної вартості. Відповідно до ст. 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Спеціальний порядок державної реєстрації нормативно-правових актів установлено Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів Міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731. Критерієм чинності таких актів та їх застосування є державна реєстрація нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та занесення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Натомість, відповідач не навів будь-якого нормативно-правового акту, який передбачав би впровадження у діяльність митних органів Системи оцінки транспортних засобів Schwacke при визначенні вартості транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, та який міг бути застосований відповідачем у спірних правовідносинах.
Дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару за резервним методом, митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не навів жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару.
У даному випадку, позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені Митним кодексом України, необхідні для визначення митної вартості, які містять повну інформацію про митну вартість та її складові. Натомість, контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу.
У той же час, згідно частини сьомої статті 54 МК, у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
У свою чергу, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 09.04.2019 у справі №826/10733/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81047461) та від 19.02.2019 у справі №826/2312/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80168941).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначивши митну вартість за другорядним методом, у результаті чого необґрунтовано та безпідставно прийняв рішення про коригування митної вартості товару та картку відмови у прийнятті митної декларації.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
У той же час, як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA125000/2018/000220/2 від 18 грудня 2018 року Київської митниці Державної фіскальної служби та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 125220/2018/00162 Київської митниці ДФС.
Так, згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже, оскільки рішення про коригування митної вартості товарів № UA125000/2018/000220/2 від 18 грудня 2018 року Київської митниці Державної фіскальної служби та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 125220/2018/00162 Київської митниці ДФС стосується прав конкретної особи, вказані рішення є індивідуальними актами та підлягають оскарженню шляхом подання позову про визнання їх протиправним та скасування.
При цьому, неправильне словесне вираження позивачем способу захисту порушеного права не є підставою для відмови в його захисті, оскільки правомірність вимог позивача підтверджується матеріалами справи, а відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
З урахуванням цього, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA125000/2018/000220/2 від 18 грудня 2018 року Київської митниці Державної фіскальної служби та визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 125220/2018/00162 Київської митниці ДФС.
При цьому, суд зазначає, що визнання акта суб'єкта владних повноважень протиправним як способу захисту порушеного права позивача застосовується у тих випадках, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Скасування ж акта суб'єкта владних повноважень означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням.
Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є скасованими з моменту набрання рішенням законної сили, тобто лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб'єктам правовідносин порівняно з відвернутою.
З урахуванням викладеного застосування різних способів захисту порушеного права позивача - визнання спірного акта протиправним або скасування такого акта - повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку.
Згідно вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1 536,80 грн. згідно з платіжним дорученням від 24 травня 2019 року № РМ-75201, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Державної фіскальної служби України
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA125000/2018/000220/2 від 18 грудня 2018 року Київської митниці Державної фіскальної служби (ЄДРПОУ 39470947, місцезнаходження: 08307, Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль»).
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 125220/2018/00162 Київської митниці ДФС (ЄДРПОУ 39470947, місцезнаходження: 08307, Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль»).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1 536,80 грн. (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривен, вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Державної фіскальної служби України (ЄДРПОУ 39470947, місцезнаходження: 08307, Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль»).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 29.01.2020
Суддя Я.В. Горобцова