30 січня 2020 року Справа № 280/5314/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ), в інтересах якої діє - ОСОБА_2 Борисович ( АДРЕСА_3 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
31.10.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє - ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач або ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивачки - протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці, викладене у листі відповідача від 26.07.2019 за зобов'язати відповідача вчинити дії - провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач (представник позивача) зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та постійно, з 20.08.1997, мешкає у Ізраїлі. Необхідний для призначення пенсії трудовий стаж позивач здобула на території України (більше 40 років), тобто має всі необхідні умови для призначення пенсії за віком. З метою призначення пенсії представник позивача звернувся до відповідача із заявою від 10.05.2019, проте відповідач відмовив у призначені пенсії (лист від 26.07.2019 №6824/03) оскільки представником ОСОБА_1 не була дотримана вимога щодо особистого звернення за поновленням пенсії, та що особиста заява позивача, яка була підписана нею підписана перед нотаріусом, нотаріально посвідчена та легалізована печаткою апостиль, та оригінал якої був переданий відповідачу засобами поштового зв'язку, не є особистим зверненням позивача. Позивач вважає такі твердження відповідача безпідставними та з посиланням практику Конституційного Суду України, та Європейського суду з прав людини просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 04.11.2019 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
18.11.2019 від представника позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.
Ухвалою від 20.11.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 16.12.2019. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив (вх.53204 від 17.12.2019) в якому зазначив, що на звернення позивача їй була надана відповідь в якій зазначено, заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації). Однак, позивачем не було надано документа, який би підтверджував особу, яка звертається за призначення пенсії та місце проживання (реєстрації) в Україні. На теперішній час відсутня Угода щодо пенсійного забезпечення громадян між Урядами України та Ізраїлю, тому розглядати питання щодо призначення пенсії за віком позивачу за іншими нормативними актами (ніж ті, які були зазначені у відповіді) немає підстав. Крім того, на дату звернення позивача - 17.05.2019, її паспорт для виїзду за кордон є недійсним, тому що, термін дії паспорта було встановлено до 28.05.2007. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий, 28.05.1997 року (а.с. 36-37).
Позивач має необхідний трудовий стаж для призначення пенсії, дана обставина не заперечується відповідачем. Також позивачу вже була призначена пенсія за віком, яка в подальшому була припинена, що підтверджується повідомленням Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в поновленні виплати пенсії №2687 від 16.07.2019 (а.с. 33-34).
07.08.1997 ОСОБА_1 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується відміткою на паспорті (а.с. 36-37).
26.03.2019 позивач, з місця постійного проживання, звернулась до Пенсійного фонду України з заявою про призначення/перерахунок пенсії (а.с. 30-31).
10.05.2019, з метою поновлення виплати позивачу пенсії за віком, представник ОСОБА_1 , звернувся до Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою (вих.№4499) про поновлення виплати пенсії (а.с. 95-97).
04.06.2019 представник позивача повторно звернувся до Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою (вих.№4607) про поновлення виплати пенсії до якої додав додаткові документи (а.с. 99-100).
Повідомленням про відмову у поновленні виплати пенсії №2687 від 16.07.2019 Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області позивачу відмовлено в поновленні пенсії, з посиланням на те, що її представник звернувся із заявою про поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 до органу не за місцем проживання (реєстрації) та не надав документа, що підтверджує особу - громадянина України. Також пенсійний орган посилався на відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем (а.с. 33-34).
Зазначене повідомлення було направлено на адресу представника позивача з супровідним листом від 26.07.2019 за №6824/03 (а.с. 32).
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо поновлення виплати пенсії за віком позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право на отримання пенсії є конституційним правом громадян України.
Частиною 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.
Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009, пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зазначені положення Закону №1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07.10.2009.
Як вказано в Рішенні № 25-рп/2009 від 07.10.2009, оспорюваними нормами Закону №1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону №1058-ІV, громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України.
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (далі - Порядок) особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданим, 28.05.1997 року (а.с. 29).
Тобто, позивач, як громадянин України, має право на звернення до Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії. В даному випадку про поновлення виплати пенсії за віком.
Вік та стаж роботи позивача відповідають необхідним вимогам для призначення пенсії за віком, встановленим ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначене підтверджується тим, що позивачу вже була призначена пенсія за віком, виплата якої в подальшому була припинена.
Виходячи з приписів статті 24 Конституції України суд зазначає, що проживаючі в Ізраїлі громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
За таких обставин, посилання відповідача на відсутність у позивача права на отримання пенсії є необґрунтованими та такими, що суперечать Конституції України та міжнародним зобов'язанням України.
Вищевказаний висновок суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка викладена в постановах від 12.03.2019 по справам: №308/6229/16-а (адміністративне провадження №К/9901/17631/18), №441/1239/17 (адміністративне провадження №К/9901/16361/18), №752/10522/16-а (адміністративне провадження №К/9901/13541/18) та інших.
Стосовно вимоги позивача про скасування рішення відповідача про відмову у поновленні виплати пенсії, суд зазначає, що сторонами суду не наданий документ у формі рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу. В даному випадку позивач відмовив у поновленні пенсії листом (повідомленням) від 16.07.2019 №2687.
Разом з тим, за приписами ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Отже, зазначеною нормою визначено, що за наслідками розгляду заяви про поновлення виплати пенсії відповідач повинен прийняти рішення.
Крім того, п. 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Також, п. 4.7 зазначеного порядку визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Судом з повідомлення №2687 від 16.07.2019, що відповідачем не приймалось рішення про відмову в поновленні позивачу пенсії, як того вимагає ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», доказів протилежного суду не надано, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо вимоги про визнання бездіяльності відповідача щодо не призначення позивачу пенсії протиправною, суд зазначає, що як зазначено вище відповідачем не було прийняте рішення за наслідками розгляду заяви позивача про поновлення виплати пенсії за віком, а відтак допущена бездіяльність (не виконані приписи ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Оскільки судом встановлено, що відповідачем допущена бездіяльність, а саме не прийняте рішення за наслідками розгляду заяви позивача про поновлення виплати пенсії за віком (про призначення/перерахунок пенсії), то суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача прийняти рішення за наслідками розгляду заяви позивача про поновлення виплати пенсії за віком (про призначення/перерахунок пенсії) від 26.03.2019.
Щодо позовних вимог про індексацію та компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Згідно статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).
За змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що наразі виплату пенсії позивачу припинено, жодних виплат на її користь не проводилось.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Отже, вимоги про індексацію втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів є передчасними.
Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2018 року по справі 487/6923/16-а, від 10.07.2018 року по справі № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 року по справі № 522/535/17, від 12.03.2019 по справі №441/1239/17, від 12.03.2019 по справі №752/10522/16-а (адміністративне провадження №К/9901/13541/18) та інших.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог, а саме про зобов'язання відповідача, у порядку визначеному ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», прийняти рішення за наслідками розгляду заяви позивача про поновлення виплати пенсії за віком (про призначення/перерахунок пенсії) від 26.03.2019, з урахуванням правової оцінки викладеної судом у цьому рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Порядок розподілу судових витрат визначений ст.139 КАС України.
Матеріалами справи встановлено факт сплати позивачем судового збору у розмірі 768,40 грн.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ), в інтересах якої діє - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не прийняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення / перерахунок пенсії від 26.03.2019 протиправною.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у порядку визначеному ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», прийняти рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення / перерахунок пенсії від 26.03.2019, з урахуванням правової оцінки викладеної судом у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривен 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.01.2020.
Суддя Р.В. Кисіль