про залишення позову без розгляду
29 січня 2020 року м. Київ №320/5553/19
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження питання про залишення позову без розгляду в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання неправомірною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягає у нерозгляді заяви ОСОБА_1 про поновлення їй пенсії, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області винести відповідне рішення щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 24.05.1999 (відповідно до особистої заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії), відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позов мотивовано безпідставністю відмови відповідача у поновленні виплати раніше призначеної пенсії позивачу, виплату якої припинено в зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання за кордон.
Ухвалою суду від 08.11.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався. Представником відповідача подано до суду заяву про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду в зв'язку з пропущенням позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , є пенсіонером, якій з 06.04.1979 призначено довічно пенсію за віком, про що видано пенсійне посвідчення №03253.
Позивач звернулась із заявою від 03.11.2017 до Переяслав-Хмельницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про поновлення з 24.05.1999 виплати пенсії.
Листом Переяслав-Хмельницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 22.12.2017 №96-Х-01 представнику позивача адвокату Меламеду В. повідомлено про відсутність підстав для прийняття заяви про поновлення виплати пенсії, оскільки ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у Державі Ізраїль.
Вважаючи неправомірною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду заяви позивача про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, позивач звернулась із позовом до суду.
Вирішуючи питання дотримання позивачем строків звернення до адміністративного суду, суд зазначає таке.
Пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі по тексту - Закон №1058-ІV) встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно статті 51 Закону №1058-ІV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначено, що право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 рішення).
Отже, суд дійшов висновку, що позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії, виплату якої Пенсійним фондом припинено.
Втім, наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності захисту свого права. Відтак, після прийняття та опублікування Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії, позивач повинна була дізнатися про порушення свого права, відповідно з цього часу розпочався відлік строку звернення до суду.
Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлювалось, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Частиною другою зазначеної статті передбачалось, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Правову позицію щодо застосування до спірних відносин положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово висловлювлено Верховним Судом України у своїх постановах, зокрема, від 08.12.2015 (справи №№ 21-5440а15, 21-5653а15), від 08.06.2016 (справа № 505/2135/14-а) та Верховним Судом у своїх постановах, зокрема, від 20.02.2018 у справі №757/12134/14-а, від 30.01.2018 у справі № 408/2861/17-а.
Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.
Судом встановлено, що позивач звернулась до Пенсійного фонду із заявою про поновлення виплати їй пенсії лише 03.11.2017.
При цьому відповідь про відсутність підстав для прийняття вказаної заяви органом Пенсійного фонду направлено позивачу 22.12.2017, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією поштового відправлення.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до Пенсійного фонду із заявою про поновлення виплати пенсії) встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша). Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга).
Як убачається із матеріалів справи, з даним позовом до суду позивач звернулась лише 04.10.2019, про що свідчить дата оформлення поштового відправлення, в якому надійшла позовна заява.
Отже, суд дійшов висновку про пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду з даним позовом з моменту прийняття й опублікування Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 та шестимісячного строку звернення до суду з моменту отримання відповіді про відсутність підстав для прийняття заяви позивача про поновлення виплати пенсії.
Крім того, судом встановлено, що позивач у 2018 році неодноразово зверталась з аналогічним позовом до Київського окружного адміністративного суду.
Так, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2018 у справі №810/3057/18 позовну заяву ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
Позивач повторно звернулась до суду з позовом до Переяслав-Хмельницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2019 у справі №810/4450/18 позовну заяву ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2019, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2019 у справі №810/4450/18 позовну заяву ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
При цьому з наявних у комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» відомостей по адміністративній справі №810/4450/18 убачається, що ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2019 про повернення позовної заяви позивачем отримано 06.02.2019. Водночас, як уже зазначалось, з даним позовом до суду позивач звернулась 04.10.2019, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.
Згідно частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній на час розгляду справи редакції), якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відтак, оскільки факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом про визнання неправомірною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягає у нерозгляді заяви позивача про поновлення пенсії, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області винести відповідне рішення щодо поновлення виплати пенсії позивачу з 24.05.1999 виявлено судом після відкриття провадження у справі і позивачем не заявлено про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, позов підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 123,240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Залишити без розгляду позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання неправомірною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягає у нерозгляді заяви ОСОБА_1 про поновлення їй пенсії, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області винести відповідне рішення щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 24.05.1999 (відповідно до особистої заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії), відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Колеснікова І.С.