22 жовтня 2019 року 18:00Справа № 280/2840/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., за участю секретаря судового засідання Мащенко Д.В.,
представників:
позивача Смірнова О.С., Діордієва О.С.,
відповідача Куранової С.Г.,
розглянув в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фероекс» (вул. Незалежної України / вул. Михайла Гончаренка, буд. 66/5, кв. 42, м. Запоріжжя, 69035), в особі представника - адвоката Діордієва Олексія Сергійовича (вул. Сєдова, буд. 8, офіс 2, м.Запоріжжя, 69057), до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
11.06.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Фероекс” (далі - позивач), в особі представника - адвоката Діордієва Олексія Сергійовича, до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 25.03.2019 №0003921407 за формою “В4” на суму податкового зобов'язання 522630 грн.
В позові зазначено про незгоду з висновками акту перевірки від 05.02.2019 №122/08-01-14-07/41679895 та винесеними за його результатами оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями з огляду на їх необґрунтованість та суперечність нормам діючого законодавства. На спростування висновку перевірки про відсутність реальних господарських взаємовідносин з контрагентом ТОВ «ТД Заводу «Запоріжспецсталь» вказує на наявність всіх первинних документів по проведеним операціям, в тому числі і документів про подальшу реалізацію придбаного у постачальника товару. Натомість акт перевірки не містить належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. З цих підстав вважає неправомірними висновки відповідача про недійсність первинних документів, відсутність права на включення сум придбаного товару/отриманих послуг до складу валових витрат, а також відсутність права на включення сум отриманого ПДВ до податкового кредиту.
Ухвалою суду від 18.06.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 11.07.2019.
08.07.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позов (вх. №27996). Відповідачем зазначено про здійснення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Фероекс», в ході якої встановлено порушення норм податкового законодавства, що призвело до завищення позивачем сум від'ємного значення у розмірі 522630 грн. Роз'яснено, що зазначені порушення виявлені за результатом аналізу фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «ТД Заводу «Запоріжспецсталь». Зокрема, перевіркою встановлено відсутність паспортів якості, сертифікатів відповідності або інших документів, що могли б надати можливість встановити походження отриманого товару; наявність недоліків у товарно-транспортних накладних. Окрім того, контролюючим органом здійснено перевірку ланцюгу постачання товару, а також проаналізовано зібрану податкову інформацію щодо ТОВ «ТД Заводу «Запоріжспецсталь», що в сукупності дало підстави для висновків, зазначених в акті перевірки від 05.02.2019. З наведених підстав, вказано на правомірність оскаржуваного повідомлення-рішення.
Протокольною ухвалою від 11.07.2019 підготовче засідання було відкладене на 01.08.2019.
31.07.2019 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх.№31553), в якій, окрім іншого, вказано на неправомірність посилання відповідача у відзиві на докази, якими останній не керувався при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення. Також зазначено про відсутність в акті перевірки інформації про проведені перевірки ТОВ «ТД Заводу «Запоріжспецсталь» та його контрагентів, винесення відповідних рішень про донарахування податків до бюджету. Крім того, наголошує на відсутність інформації про порушенні кримінальні справи та вироки судів, якими б ці контрагенти визнавалися фіктивними підприємствами. У зв'язку з чим зазначено про необґрунтованість відзиву відповідача.
Ухвалою суду від 01.08.2019 провадження у справі зупинене до 10.09.2019.
Ухвалою від 10.09.2019 провадження у справі поновлене, підготовче засідання призначене на 10.09.2019.
Протокольною ухвалою від 10.09.2019 підготовче засідання було відкладене на 23.09.2019.
Ухвалою суду від 23.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.09.2019.
Протокольною ухвалою від 30.09.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 22.10.2019.
У судовому засіданні 22.10.2019 представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.
22.10.2019, на підставі ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Як свідчать матеріали справи, фахівцями ГУ ДФС у Запорізькій області здійснено документальну позапланову виїзну перевірку TOB «Фероекс», (код ЄДРПОУ 41679895) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з TOB "ТД Заводу "Запоріжспецсталь" (код за ЄДРПОУ 25481928), за лютий-серпень 2018 року, які включені до складу податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість з лютого по серпень 2018 року, у т.ч. в частині подальшої реалізації товару (робіт, послуг).
За результатами перевірки складено акт від 05.02.2019 №122/08-01-14-07/41679895 (а.с. 10-19, т.1), яким встановлено порушення позивачем пп.14.1.36, пп.14.1.181, пп.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення (по рядку 21 податкових декларацій з податку на додану вартість), у розмірі 522630 грн., у т.ч. за: лютий 2018 року на суму 59668 грн.; березень 2018 року на суму 95398 грн.; квітень 2018 року на суму 109940 грн.; травень 2018 року на суму 206983 грн.; червень 2018 року на суму 318650 грн.; липень 2018 року на суму 447366 грн.; серпень 2018 року на суму 522630 грн.
На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДФС у Запорізькій області винесено податкове повідомлення-рішення від 25.03.2019 №0003921407, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість на 522630 грн. (а.с.26, т.1).
Позивач звернувся із скаргою до ДФС України, за результатом розгляду якої (рішення ДФС України від 29.05.2019 №24603/6/99-99-11-04-01-25) податкове повідомлення рішення від 25.03.2019 №0003921407 залишено без мін, а скарга - без задоволення (а.с.27-30, т.1).
З метою захисту своїх інтересів, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Як свідчать матеріали акту перевірки, порушення виявлені при перевірці відображення в податковому обліку господарських відносин ТОВ «Фероекс» з ТОВ «ТД Заводу «Запоріжспецсталь».
Висновки акту перевірки побудовані на твердженнях контролюючого органу про:
- відсутність паспортів якості, сертифікатів відповідностей, або інших документів, які б надали можливість встановити походження придбаного товару;
- недоліки в оформленні документів, які підтверджують транспортування товару;
- відсутність у ТОВ «ТД Завод «Запоріжспецсталь» достатньої кількості трудових ресурсів, а також сировиної бази (сировина, матеріали, вода електроенергія), що свідчить про уявність виробничого процесу, отже вбачається, що підприємство є псевдовиробником та створене для формування схемного податкового кредиту у схемі ухилення від оподаткування та її ланцюгах за рахунок оформлення нереальних операцій постачання (продажу) товарів, відмінних від придбаних (вигодоформуючий суб'єкт);
- «розриви» у ланцюгах постачання контрагентів ТОВ «ТД Завод «Запоріжспецсталь», а саме: відсутність документального підтвердження придбання, виготовлення товарів контрагентами, що в подальшому реалізовані позивачу.
У зв'язку з наведеним, контролюючий орган розцінив наданні позивачем до перевірки первинні документи складеними всупереч вимогам чинного законодавства та такими, що не можуть підтвердити реальність вчинення господарських операцій позивача з контрагентом, що призвело до висновку про заниження ТОВ «Фероекс» податку на додану вартість та завищення від'ємного значення податку на додану вартість.
Судом встановлено, що 01.02.2018 між ТОВ «ТД Заводу «Запоріжспецсталь» (постачальником) та ТОВ «Фероекс» (покупець) укладено договір поставки №01/02/18, у відповідності до умов специфікацій якого сторонами погоджено постачання товарів, зокрема, феромарганцю, феросицилію, чавуну переробного, ферронікелю, чавуну ливарного, тощо (а.с.32-81, т.1).
Відповідно до зазначеного договору на адресу ТОВ «Фероекс» було поставлено товар, що підтверджено рахунками-фактурами, видатковими накладними.
Транспортування товару оформлено частково за рахунок та на замовлення TOB «Фероекс» перевізниками, а також власним транспортом.
Перевезення товару та доставка товару підтверджується товарно-транспортними накладними з відомостями про вантаж, подороджніми листами.
Копії вказаної документації за період, що підлягав перевірці, наявні в матеріалах справи (а.с.82-260, т.1; а.с.1-20, т.2).
До матеріалів справи долучено реєстри платіжних документів, виписки по рахункам, банківські виписки, з яких, зокрема, вбачається часткова сплата поставленого товару (а.с.22-71, т.2); сплата заборгованості у розмірі 244709,60 грн. підтверджена даними з банківських виписок (а.с. 3-4, т.3).
Рух товарів отриманих від ТОВ «ТД Заводу «Запоріжспецсталь» відстежується за картками складського обліку при прийнятті та відвантаженні товарів (а.с.109-154, т.2).
Подальша реалізація товарів, що придбавалася у ТОВ «ТД «Заводу «Запоріжспецсталь» підтверджена наявними в матеріалах справи договорами поставками з специфікаціями, журналами ордерами по рахунку 361 за період з лютого 2018 року по серпень 2018 року включно, а також листами-відповідями контрагентів на запити ТОВ «Фероекс» та контролюючого органу (а.с.6-128, 143-161, 207-213, т.3).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).
Зокрема ПК України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абз. 1 п. 1.1 ст. 1 ПК України).
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.3 ст. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку;
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов'язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку та відповідно витрат платника податків.
Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.
Як свідчать матеріали справи, зауважень до податкових накладних у контролюючого органу не було.
Позивачем було включено податкові накладні до складу податкового кредиту за період, що підлягав перевірці, відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України. Будь-яких заперечень щодо складання, оформлення та реєстрації податкових накладних у податкового органу не виникло.
Поряд із цим, суд зазначає, що, відповідно до ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 3 Закону України №996-ІV від 16.07.1999 “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон №996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч.2 ст.9 вказаного Закону № 996-ХІV, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.
Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі ст. 1 Закону №996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
В акті перевірки не наведено, у чому саме надані позивачем первинні документи не відповідають наведеним вимогам Закону. Контрагент позивача на момент здійснення господарських операцій з ним був і є зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість. Крім того, у акті перевірки не спростовано факту наявності контрагента позивача на час здійснення господарських операцій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Складений за результатами перевірки акт перевірки не містить документальних підтверджень порушень при відображенні в обліку взаємовідносин з контрагентом за період, що підлягав перевірці. Вказане свідчить про те, що всі висновки у акті стосовно порушень позивача при роботі з контрагентами зроблені виключно з припущень перевіряючих, які не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, що є порушенням ПК України та Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015.
В акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за укладеним договором, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про несумісність предмету укладеного договору з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовило необґрунтованість і невідповідність закону висновків суб'єкта владних повноважень про фіктивність правочину та їх вчинення без мети реального настання правових наслідків.
Наявні у справі матеріали не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано, а судом не виявлено.
Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений позивачем правочин є чинними, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Суд зазначає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача нормам цивільного законодавства.
Під час розгляду справи судом встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом договір не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання його недійсним.
Як зазначалося вище, первинні бухгалтерські документи в повному обсязі були надані позивачем та долучені судом до матеріалів справи.
Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.
Дана обставина також не ставиться під сумнів контролюючим органом.
Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”.
Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою використання їх в господарській діяльності.
Суд вважає за необхідне зазначити, що усі придбані товари (отримані послуги) відповідають напрямку господарської діяльності позивача.
Отже, укладання договору з ТОВ «ТД Заводу «Запоріжспецсталь» безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю позивача.
Документи, які надані позивачем, суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товарів у контрагента, використання їх у власній господарській діяльності, та настання змін в майновому стані платника податків.
За таких обставин підстави для не включення сум ПДВ по таких податкових накладних до складу податкового кредиту позивача відсутні.
При цьому, в акті перевірки відповідач посилається на недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних.
Слід зазначити, що вимогами податкового обліку не передбачено обов'язковості складання товарно-транспортних накладних у підтвердження податкового кредиту з ПДВ.
Наведене має місце і в практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду (постанова від 25.06.2019 у справі №К1240/1982/18): “Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що недоліки складання товарно-транспортних накладних не можуть слугувати підставою невідбуття певних господарських операцій, оскільки метою складання зазначених документів є підтвердження правомірності відображення в податковому обліку витрат, пов'язаних із транспортуванням, проте, зазначені документи не впливають на формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями з приводу постачання товарно-матеріальних цінностей. Висновки про відсутність фактичного виконання господарської операції не можуть обґрунтовуватися в залежності від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, технічних документи або паспортів на отримані товари”.
З огляду на наведене, при відсутності обов'язку складання товарно-транспортних накладних у підтвердження витрат, наявність товарно-транспортних накладних з помилками допущеними при їх заповненні, не можуть свідчити про відсутність самої господарської операції з постачання товару.
Суд також не приймає доводи відповідача щодо посилання в акті перевірки на технічну неможливість перевезення автомобілем RENAULT KENGOO вантажу з вагою, зазначеною в товарно-транспортних накладних № 07/02/18 від 07.02.2018 (2,075 т.), №22/02/18 від 22.02.2018 (І т.), №26/02/18 від 26.02.2018 (0,742 т.), №01/03/18 від 01.03.2018 (1,5 т.), №05/03/18 від 05.03.2018 (1,070 т.), №14/03/18 від 14.03.2018 (1 т.), №02/05/18 від 02.05.2018 (1 т.), №02/07/18 від 02.07.2018 (0,750 т.), №26/07/2018 від 26.07.2018 (0,685 т.), №27/07/18 від 27.07.2018 (0,720 т.), №21/08/18 від 21.08.2018 (0,680 т.).
За поясненнями позивача, придбаний товар не був цілісним вантажем, відтак перевозився частинами протягом дня, коли здійснювалось постачання.
З цих самих наведених підстав суд не бере до уваги посилання відповідача про неможливість перевезення автомобілем ГАЗ 3302, АР6712ЕА (вантажний, бортовий, повна маса 3500 кг, маса без вантажу - 1970 кг) вантажу з вагою, зазначеною в ТТН №07/02/18-2 від 07.02.2018 (7 т.), №29/05/18 від 29.05.2018 (2 т.), №30/05/18 від 30.05.2018(2 т.).
Стосовно посилань відповідача на відсутність паспортів якості, сертифікатів відповідності або інших документів, які надали б можливість встановити походження товару необхідно зауважити, що сертифікати не є обов'язковими первинним документами бухгалтерського обліку, що повинні складатись під час проведення господарських операції.
Сертифікати походження складаються для потреб митних процедур і як правило не застосовуються при постачанні товарів між резидентами країни на її внутрішній території.
Відповідно до п.п.75.1.2, п.75.1, ст.75 Податкового кодексу України документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів.
Сертифікати якості та відповідності на товари не є первинним документами бухгалтерського обліку у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», не містять в собі відомості про господарську операцію, не пов'язані з нарахуванням та сплатою податків та не можуть підтверджувати чи навпаки, в разі їх відсутності, спростовувати факт проведення господарських операцій. Зазначені документи, у відповідності до ст.83 Податкового кодексу України не входять до кола матеріалів які є підставим для висновків під час перевірки та у відповідності до ст.85 Податкового кодексу України не обов'язкові для надання платником податків під час перевірки.
Аналогічний висновок викладений в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.05.2017 року по справі № К/800/36463/16.
Ненадання сертифікатів якості та паспортів на товар не є доказом нереальності господарських операцій, оскільки ці документи не є первинними у розумінні вимог Закону №996-ХІV (практика Верховного Суду по справі №808/849/17 від 23.10.2018) .
При цьому, судом досліджено договір №050118 від 05.01.2018 між ТОВ «Метал Сінтез» та ТОВ «Фероекс» на виконання лабораторних випробувань зразків (мікробіологічних, хіміко-токсикологічних, біохімічних, тощо) (а.с.21-22, т.2). За поясненнями позивача, на підставі договору, в лабараторії проведено аналіз проб кожної партії товару, проте паспорти якості не виготовлялись з огляду на відсутність вимоги покупців в цьому.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, документи, підтверджуючі використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.
В акті перевірки також зазначається про те, що операції позивача із його контрагентом не підтверджуються стосовно наявності трудових ресурсів, які необхідні для виконання умов за договорами постачання.
Слід зазначити, що в акті перевірки не наводиться жодних доказів щодо відсутності трудових ресурсів у контрагента, лише посилання на надану податкову звітність.
В той же час, відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
Вказана позиція висловлена Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.08.2018 справі №1570/4299/12.
Також слід зазначити, що чинним законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину.
Щодо посилань відповідача про те, що ТОВ «ДК Заводу «Запоріжспецсталь» є псевдовиробником та створене для формування схемного податкового кредиту у схемі ухилення від оподаткування та її ланцюгах за рахунок оформлення нереальних операцій постачання товарів, відмінних від придбаних.
На запит ТОВ «Фероекс» листом від 12.01.2019 №2/12/01/19 ТОВ «ТД «Запоріжспецсталь» надано лист, яким повідомлено, що ТОВ «ТД «Заводу «Запоріжспецсталь» є складовою холдингу ТОВ «ЗСС» та ТОВ «Завод «Запоріжспецсталь» і є компанією, яка займається реалізацією ТОВ «Завод «Запоріжспецсталь». На підприємстві наявні орендовані складські приміщення, а продукція та обладнання використовуються ТОВ «Завод «Запоріжспецсталь». У відповідності до договору №171103/А-1 від 03.11.2017 та акту приймання-передачі, ТОВ «Завод «Запоріжспецсталь» передало ТОВ «ТД Заводу «Запоріжспецсталь» в оренду нерухоме майно за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 23: складські приміщення 250 м.кв.; відкрита площадка 500 м.кв.; адмінстративно-виробнича площа 100 м.кв. (а.с.87, 91-92, т.2)
Тож контролюючим органом, всупереч вимог ст. 77 КАС України, не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента позивача трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів поставки, укладених позивачем з контрагентом, як не було надано і доказів про наявність встановлених фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.
Посилання відповідача, на результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо ТОВ «ТД Заводу «Запоріжспецсталь» та його контрагентів суд розцінює безпідставними, а результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо контрагентів позивача не можуть бути допустимими доказами по справі. Чинним законодавством України не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням постачальниками по ланцюгу вимог законодавства з оподаткування в їх господарській діяльності і у разі припущення ними будь-яких порушень нести за них негативні наслідки у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникає в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг). Згідно Конституції і податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність, згідно якої припущені порушення одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Обґрунтування податковим органом своїх висновків про нереальність господарської операції на підставі інформаційних баз даних є невмотивованими, оскільки у своїй діяльності відповідач повинен керуватися Конституцією України, Податковим кодексом України, законами України, іншими нормативними актами, відповідно до яких об'єктом документальної перевірки є первинні документи, які використовуються в бухгалтерському і податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, тоді коли інформаційні бази даних податкового органу не є об'єктом документальної перевірки.
Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача по ланцюгах постачання, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Також, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Звітування контрагентів до контролюючих органів не є критерієм правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.
Такої позиції дотримується Верховний суд при розгляді справи №808/1543/17, що висвітлена у постанові від 17.04.2018.
Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Суд зазначає, що платник податків, який правильно застосовує норми податкового права, не повинен залежати у своїх правовідносинах з державою від іншого платника податків, який ці норми порушує.
Дефектність та наявність ознак фіктивності контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність самих господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні реальності або нереальності господарської операції, наявності або відсутності в ній ділової мети, яка за змістом пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції на отримання позитивного економічного ефекту.
До суду не надано доказів того, що контрагенти позивача на час вчинення операцій не були належним чином зареєстрованими як юридичні особи, тому суд виходить з того, що наведені в акті перевірки, рівно як і в відзиві відповідача на позовну заяву, доводи щодо неспроможності контрагентів позивача здійснювати певні види господарської діяльності відповідачем як суб'єктом владних повноважень суду не доведені та не підтверджені жодними доказами.
Згідно зі ст.1 Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції” ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.
Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02),"Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.
Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.
Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладену у постановах від 19.03.2019 у справі №826/9534/17 та від 26.02.2019 у справі №826/1536/18, Верховний Суд відзначив те, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Таким чином, твердження контролюючого органу про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами у період, що перевірявся, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновок про порушення позивачем податкового законодавства, зроблений відповідачем в акті перевірки, є необґрунтованим та недоведеним, у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем на підставі встановлених актом перевірки порушень, є протиправними та підлягають скасуванню.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Запорізькій області від 25.03.2019 №0003921407 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фероекс» (вул. незалежної України / вул. Михайла Гончаренка, буд. 66/5, кв. 42, м. Запоріжжя, 69035), в особі представника - адвоката Діордієва Олексія Сергійовича (вул. Сєдова, буд. 8, офіс 2, м.Запоріжжя, 69057), до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.03.2019 №0003921407, прийняте Головним управлінням ДФС у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Фероекс» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2018 року на 522630 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Запорізькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фероекс» судові витрати у сумі сплаченого судового збору - 7839,45 грн (сім тисяч вісімсот тридцять дев'ять гривень 45 коп.).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення складено та підписано 29.01.2020.
Суддя Р.В. Кисіль