29 січня 2020 року Справа № 280/4956/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
11 жовтня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 23.01.2019 №0000013-5007-0828, №0000014-5007-0828, №0000015-5007-0828, №0002275-5007-0828, №0002276-5007-0828, №0002277-5007-0828.
Ухвалою суду від 16.10.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 12.11.2019.
Ухвалою суду від 12.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, а підготовче засідання відкладено на 10.12.2019.
Ухвалою суду від 10.12.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 22.01.2020.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачем, відносно позивача, протиправно прийнято спірні податкові повідомлення - рішення згідно яких відповідачем позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості». Позивач зазначає, що контролюючим органом під час прийняття спірних рішень не було враховано положення пп.266.2.2 «є» п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, відповідно до яких не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Вказує, що позивач є саме власником виробничого корпусу, що є промисловою будівлею, а відповідно не є об'єктом оподаткування. Також, позивач вказував на те, що об'єкти нерухомості площею 251,1 кв.м. та 501,5 кв.м. в Реєстрі не зареєстровані, а відповідно контролюючий орган не мав підстав для нарахування податкового зобов'язання на зазначені об'єкти.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а справи просив розглянути в порядку письмового провадження.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що згідно даних АІС «Податковий блок» та даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач є власником 3-х об'єктів нерухомого майна за адресою: Запорізька область, м.Запоріжжя, вул.Дніпровські зорі, буд. 1а, а саме: виробничий корпус загальною площею 264,9 кв.м.; виробнича будівля літ.Щ загальною площею 488,5 кв.м., вбиральня літ.Ч загальною площею - 3,0 кв.м.; контора ділянки літ.Г загальною площею 251,5 кв.м., що зумовило прийняття спірних рішень. Відповідач вважає, що пільга передбачена пп.266.2.2 «є» п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, оскільки зазначені будівлі не перебувають у власності промислових підприємств. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, зазначає наступне.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 02.05.2018 зареєєстрований як фізична особа - підприємець та здійснює наступні види господарської діяльності: код КВЕД 27.90 Виробництво іншого електричного устатковання; код КВЕД 28.22 Виробництво підіймального та вантажно-розвантажувального устатковання; код КВЕД 25.11 Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій; код КВЕД 25.62 Механічне оброблення металевих виробів; код КВЕД 27.12 Виробництво електророзподільчої та контрольної апаратури; код КВЕД 42.99 Будівництво інших споруд, н. в. і. у.; код КВЕД 43.11 Знесення; код КВЕД 43.12 Підготовчі роботи на будівельному майданчику; код КВЕД 43.21 Електромонтажні роботи; код КВЕД 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи; код КВЕД 43.39 Інші роботи із завершення будівництва; код КВЕД 43.91 Покрівельні роботи; код КВЕД 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.; код КВЕД 81.10 Комплексне обслуговування об'єктів; код КВЕД 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткованням (основний); код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення; код КВЕД 33.14 Ремонт і технічне обслуговування електричного устатковання; код КВЕД 33.20 Установлення та монтаж машин і устатковання; код КВЕД 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель; код КВЕД 42.22 Будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій.
Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що ОСОБА_1 є власником 3-х об'єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
виробничий корпус загальною площею 264,9 кв.м.;
виробнича будівля літ.Щ загальною площею 488,5 кв.м., вбиральня літ.Ч загальною площею - 3,0 кв.м.;
контора ділянки літ.Г загальною площею 251,5 кв.м.
Судом встановлено, що контролюючим органом, у зв'язку із наявністю у позивача зазначених об'єктів нерухомого майна, складено та направлено на адресу позивача:
податкове-повідомлення рішення форми «Ф» від 23.01.2019 № 0000013-5007-0828, яким визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 2008,80 грн.;
податкове-повідомлення рішення форми «Ф» від 23.01.2019 № 0000014-5007-0828, яким визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 4012,00 грн.;
податкове-повідомлення рішення форми «Ф» від 23.01.2019 № 0000015-5007-0828, яким визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 2119,20 грн.;
податкове-повідомлення рішення форми «Ф» від 23.01.2019 № 0002275-5007-0828, яким визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік на суму 4667,71 грн.;
податкове-повідомлення рішення форми «Ф» від 23.01.2019 № 0002276-5007-0828, яким визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік на суму 2465,56 грн.;
податкове-повідомлення рішення форми «Ф» від 23.01.2019 № 0002277-5007-0828, яким визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік на суму 2337,11 грн.
Не погодившись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.
Відповідно до п.265.1 ст.265 ПК України, податок на майно складається з: 265.1.1. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 265.1.2. транспортного податку; 265.1.3. плати за землю.
Згідно п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до п.266.2.1 ст.266 ПК України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Судом встановлено, що згідно рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015 №5 «Про затвердження Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)», зі змінами внесеними рішенням від 21.12.2016 №49 , встановлено ставки податку на нежитлові приміщення у розмірі 0,25 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування, що становить на 2017 рік - 8,00 грн., га 2018 рік - 9,31 грн.
Разом з тим, пп.266.2.2 «є» п.266.2 ст.266 ПК України передбачено, що не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Так, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався саме на пп.266.2.2 «є» п.266.2 ст.266 ПК України та зазначав, що належні йому об'єкти нерухомості не є об'єктами оподаткування.
Проте, суд не приймає доводи позивача щодо розповсюдження на нього пільги встановленої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України, з огляду на таке.
Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Наведені положення дають підстави зробити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - будівлі промисловості.
Відтак, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах ВЕРХОВНОГО СУДУ від 15.05.2018 року №806/2461/17, від 15.05.2018 року №806/2676/17, від 11.12.2018 року №819/314/18.
При цьому, правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року №822/2624/16 суд відхиляє, оскільки застосовує правові позиції викладені Верховним Судом пізніше, тобто правові позиції які є більш актуальними для спірних правовідносин.
Також, суд відхиляє посилання позивача на те, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України лише до юридичних осіб є дискримінаційним для фізичних осіб - підприємців, оскільки Держава має право впроваджувати як різні об'єкти оподаткування в залежності від суб'єкта (юридична особа, ФОП на загальній системі оподаткування, ФОП на спрощеній системі оподаткування, фізичні особи), так і встановлювати пільги щодо сплати податків та зборів конкретно щодо певного кола суб'єктів, в даному випадку для промислових підприємств.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,
У задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Новікова