30 січня 2020 року м. Житомир справа № 240/306/20
категорія 109020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Попової О. Г., розглянувши заяву про самовідвід судді в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання протиправним та скасування рішення.
15 січня 2020 року було здійснено реєстрацію позову ОСОБА_1 в автоматизованій системі документообігу суду із присвоєнням єдиного уніфікованого номеру судової справи 240/306/20.
Розпорядженням керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року № 49 призначено повторний автоматизований розподіл справи. Внаслідок повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями Житомирського окружного адміністративного суду, головуючим суддею для розгляду справи № 240/306/20 визначено суддю Попову О.Г. (Витяг з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2020).
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до провадження, 30 січня 2020 року суддею Поповою О.Г. подано заяву про самовідвід.
Заява мотивована тим, що керівником Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський" є ОСОБА_6 , член сім"ї судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_7 , з якою у судді Попової О.Г. існують довготривалі робочі та дружні стосунки, а тому вона вважає, що вказаний факт у майбутньому може викликати обґрунтовані сумніви з боку учасників справи у її неупередженості або об'єктивності щодо розгляду даної справи і їх слід розглядати як реальні зовнішні чинники, що не сприяють вірі громадськості у незалежність та неупередженість суду.
Розглянувши заяву про самовідвід, ознайомившись зі змістом позову та доданими документами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 39 КАС України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Як встановлено, ч. 1 ст. 40 КАС України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст.ст. 1, 17 Кодексу суддівської етики, затвердженого V з'їздом суддів України 24.10.2002, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя повинен уникати взаємовідносин, які можуть вплинути на незалежність та неупередженість судді.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об'єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб'єктивному і об'єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб'єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об'єктивним тестом, тобто з'ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.
Згідно з вимогами ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" 23 лютого 2006 р. № 3477-IV встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах "Piersac vs Belgium", "Grieves vs UK"). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі "Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium", суд має бути неупередженим і безстороннім.
У справі "П'єрсак проти Бельгії" ("Piersac vs Belgium") ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.
У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі "Хаушильд проти Данії" зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі "Фей проти Австрії ЄСПЛ" вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland"), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" ("Ferrantelli and Santangelo v. Italy"), від 7 серпня 1996 р., п. 58).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" ("De Cubber v. Belgium"), від 26 жовтня 1984 р., п. 26).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland") та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" ("Castillo Algar v. Spain"), від 28 жовтня 1998 р., п. 45).
Такі саме висновки містяться також в рішенні Європейського суду з прав людини від 9 листопада 2006 р. у справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02).
У той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного ст. 8 КАС України є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.
Беручи до уваги викладене та обставини, наведені в заяві про самовідвід, а також з метою усунення будь-яких сумнівів в неупередженості судді, забезпечення неупередженості в розгляді справи №240/306/20, заява про самовідвід судді підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 36, 37, 39, 40, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
Заяву судді Попової О.Г. про самовідвід задовольнити.
Відвести суддю Попову О.Г. від розгляду справи № 240/306/20 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.
Передати позов ОСОБА_1 для визначення головуючого судді в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена до апеляційного суду.
Суддя О.Г. Попова