29 січня 2020 року м. Житомир справа № 240/11222/19
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Майстренко Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому за період з 01.01.2016 по 08.06.2017 індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.06.2017.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу, після звільнення з військової служби йому стало відомо про те, що відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період проходження служби. Він звертався до Військової частини НОМЕР_1 з приводу врегулювання питання виплати індексації грошового забезпечення, проте листом відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати індексації, а тому за захистом своїх прав позивач звернувся до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення учасників справи.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що при відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичній відсутності статей кошторису у військової частини не має фінансової можливості виплатити позивачу індексацію, оскільки військова частина НОМЕР_1 повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошових доходів населення є виключно Державний бюджет України. Також вказує на те, що Військова частина НОМЕР_1 не є основним відповідачем у даній справі, оскільки остання знаходиться на фінансовому забезпечені у Військовій частині НОМЕР_2 з 01.02.2017 відповідно до рішення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 17.01.2017 №248/2/3/27, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позову. Також Військовою частиною НОМЕР_1 заявлено клопотання про заміну його на належного відповідача - Військову частину НОМЕР_2 , або залучення її як другого відповідача, оскільки відповідно до листа т.в.о помічника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України - начальника фінансово-економічного управління - від 24.01.2017 №116/1412/269 Військова частина НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_2 .
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 призначено адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, на 05.12.2019.
Ухвалою суду від 05.12.2019 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 та призначено адміністративну справу до розгляду на 15.01.2020.
У відзиві на позов Військова частина НОМЕР_2 просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, так як Військова частина НОМЕР_2 здійснила всі належні виплати, що зазначені в наказі командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.06.2017 №119, де позивач проходив військову службу. Також вказує на те, що оскільки в наказі відсутня інформація щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, тому у Військової частини НОМЕР_2 не було жодних підстав проводити дані виплати. Вважає, що позивачем до позову не долучено заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважності причин такого пропуску, оскільки позивачу про затримку розрахунку стало відомо 08.06.2017 при звільненні зі служби, а позов подано лише 08.11.2019.
Судове засідання, призначене на 15.01.2020, не відбулося внаслідок перебування судді Майстренко Н.М. на лікарняному та відкладено на 29.01.2020.
У судове засідання, яке призначене на 29.01.2020, учасники справи не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, а від Військової частини НОМЕР_2 - про відкладення розгляду справи.
Зважаючи на неявку сторін та керуючись приписами ч. 9 ст. 205, ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вважає за можливе розглянути заяву в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2017 №119 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
На заяву позивача Військова частина НОМЕР_1 листом від 11.10.2019 №463 повідомила, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у грудні 2015 року - червні 2017 року у Міноборони не було.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає, що статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону №1282-XIІ ).
Положеннями статті 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 9 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), згідно з п. 4 якої індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби (п. 2 Порядку №1078).
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Із аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Проте, як вже зазначалося, позивачу за період з 01.01.2016 по 08.06.2017 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо її ненарахування та невиплати.
Суд відхиляє посилання відповідача на листи Міністерства соціальної політики України як на правову підставу для непроведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, оскільки військова служба правопорядку, як суб'єкт владних повноважень, має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу.
З приводу доводів відповідача у листі-відмові про відсутність коштів, як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, суд зазначає таке.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, а тому суд критично ставиться до таких доводів відповідача.
З огляду на викладене, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов'язку щодо нарахування індексації грошового забезпечення.
Слід врахувати, що Верховний Суд у постанові від 18.10.2018 у справі №815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII правові висновки Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази щодо нарахування та виплати відповідачами позивачу індексації грошового забезпечення. Крім того, ненарахування та невиплата за своєю юридичною природою є проявом бездіяльності суб'єкта владних повноважень у розумінні частини першої статті 5 КАС України, оскільки не передбачає здійснення жодних дій, які б в подальшому можна було б визнати у судовому порядку протиправними.
Щодо доводів відповідача - Військової частини НОМЕР_2 про те, що позивачем пропущено передбачений статтею 122 КАС України строк звернення до суду, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 2, 5 ст. 122 КАС України).
Однак частина третя статті 122 КАС України передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спір про стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці (Рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013).
Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.
Згідно з ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналіз змісту ч. 2 ст. 233 КЗпП України свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом 05.12.2018 у справі №134/1781/16-ц.
Враховуючи наведене, суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки у разі порушення законодавства про оплату праці в частині виплати індексації грошового забезпечення, особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації без обмеження будь-яким строком.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що відповідно до листа т.в.о помічника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України - начальника фінансово-економічного управління від 24.01.2017 №116/1412/269, Військова частина НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_2 та норму ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає, що позов слід задовольнити шляхом визнання неправомірною відмову Військової частини НОМЕР_1 в нарахуванні індексації грошового забезпечення, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 її нарахувати та зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 виплатити таку індексацію.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 139, 242, 245, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо відмови у нарахуванні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за період з 01 січня 2016 року по 08 червня 2017 року індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за період з 01 січня 2016 року по 08 червня 2017 року індексацію грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) виплату заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 08 червня 2017 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 29.01.2020.
Суддя Н.М. Майстренко